1

1

Це є однією із центральних тез моєї недавньої книжки (Ярослав Грицак. Нариси історії України. Формування модерної української нації. Київ, 1996). У свою чергу, я запозичив цю тезу з писань авторів, яких можна зачислити до новопосталої “ревізіоністичної” течії в сучасній історіографії. Парадоксальним є те, що серед авторів, які стверджують принципову нормальність української історії, добра половина не має не те що українського, але й взагалі східно- чи центральноевропейського походження, й їхні імена (Марк фон Гаґен, Андреас Ґраціозі чи Джоф Ілі) звучать дуже не по-слов’янськи.