4. Релігія

Україна – багатоконфесійна держава. Основною релігією тут є християнство, отримане у спадок ще від Київської Русі. Тому більше 90 % населення називають себе християнами.

* * *

Віруючими вважають себе в Україні 68 % жінок та 46 % чоловіків.

* * *

Найбільша кількість віруючих сповідують православ’я (50 %), решта майже порівну ділиться на католиків та протестантів. Відповідно до цього основними церквами країни є Українська православна церква Московського патріархату (до неї належить більша частина православних віруючих), Українська православна церква Київського патріархату (створена у 1992 році), Українська автокефальна православна церква (створена у 1924 році), Українська греко-католицька церква (виникла у 1596 році), Українська римо-католицька церква латинського обряду (заснована у 1321 році) та Вірменська Апостольська (Григоріанська) община (існує з 1364 року).

Собор Св. Юра у Львові

Софія Київська

* * *

В країні діє понад 250 церков, близько 280 монастирів та більше 150 духовних навчальних закладів.

* * *

Протестантизм представлено в Україні 35 церквами, напрямками та течіями, що беруть свій початок ще з 30-40-х років XVI століття. Найбільш численними протестантськими конфесіями є лютерани, баптисти, п’ятидесятники та адвентисти.

* * *

Мусульманство (іслам) розповсюджене переважно у Криму (945 релігійних громад). Та представники цієї релігії є і в інших регіонах України, зокрема у Донецьку, де діє мечеть Ахат-Джамі та єдиний в Україні ісламський університет.

Мечеть Хан-Джамі в Євпаторії

* * *

В Україні проживає третя за величиною в Європі та п’ята у світі єврейська громада. Іудаїзм представлено тут сімома течіями, однією з яких є хасидизм. Центр цієї течії – невелике містечко Умань Черкаської області, куди щорічно у вересні здійснюються масові паломництва хасидів. Найбільші єврейські синагоги діють у Києві, Одесі, Харкові, Львові, Вінниці та Бердичеві.

* * *

Набагато меншою кількістю послідовників у країні представлено буддизм. Найбільшою мережею буддійських громад є Українська асоціація буддистів «Карма Каг ’ю», створена у 1996 році в Ужгороді.

Караїмські кенаси в Євпаторії

* * *

Ще однією течією, яка щороку привертає увагу дедалі більшої кількості молоді, є язичництво. Члени язичницьких громад старанно реконструюють стародавні свята, а також пантеон божеств, яких шанували їхні пращури в Київській Русі, ніби намагаючись відтворити у сучасному світі острівець далекого минулого.

* * *

Українською православною церквою до сонму святих залучено десять осіб. Серед них – князі Борис та Гліб – «перші мученики та страстотерпці землі української», рівноапостольні князь Володимир Великий та княгиня Ольга, преподобна княгиня Анна Всеволодівна, преподобні Іов Почаївський та Іоанн Затворник Святогорський, святитель Данило Туптало (в чернецтві Дмитро Ростовський). Окрім того, згідно з «Києво-Печерським патериком» близько 90 подвижників віри – затворників, мучеників, чудотворців та постників – визнано святими Києво-Печерської лаври. У їх числі і засновники лаври – Антоній та Феодосій Печерські, Нестор-літописець, лаврський іконописець Аліпій, лікар Агапіт, а також відомий нам за билинами преподобний Ілля «з міста Мурома».

* * *

Найбільшими православними святинями країни є три лаври: Києво-Печерська (з 1598), Свято-Успенська Почаївська (з 1833) та Свято-Успенська Святогорська (з 2004). Це найбільш прославлені центри паломництва віруючих, які приїздять туди як з усіх кінців України, так і з ближнього та дальнього зарубіжжя.

* * *

Серед українських монастирів найвідомішими вважаються:

• Видубицький (Х ст.)

• Свято-Михайлівський Золотоверхий в Києві (ХІ ст.)

• Мотронинський Троїцький на Черкащині (ХІІ ст.)

• Густинський на Чернігівщині (ХVII–XIX ст.)

• Бернардинський у Львові (XV ст.)

• Монастир Босих кармелітів у Бердичеві (XVI–XVIII ст.)

• Унівський Успенський на Львівщині (XIV ст.)

• Троїцько-Іллінський та Єлецький у Чернігові (ХІ ст.)

• Мовчанський у Путивлі (ХVI ст.)

• Свято-Успенський в Бахчисараї (VIІІ ст.)

• Василіанський на Тернопільщині (ХVIІ ст.)

• Манявський Хрестовоздвиженський на Івано-Франківщині (ХVIІ ст.)

• Глинська пустинь на честь Різдва Пресвятої Богородиці на Сумщині (ХVI ст.)

• Зимненський Святогірський у Володимирі-Волинському (Х ст.)

• Мгарський Спасо-Преображенський у Лубнах (ХVIІ ст.)

• Троїцький у Межиріччі (ХV-ХVIІ ст.)

• Полтавський Хрестовоздвиженський (ХVIІ ст.)

• Покровський у Харкові (ХVIІ ст.)

Києво-Печерська лавра

Видубицький монастир

* * *

В Україні є чимало дивовижних релігійних споруд. Одна з них – так звана Прозора церква у місті Калинівка Вінницької області. Її встановлено у 2000 році на тому місці, де з хреста, що стояв там до цього, у 1923 році потекла кров.

* * *

У центрі Рівного є чудовий пам’ятник – Колона Божої Матері, який вважається святинею і однаково шанується як католиками, так і православними. У 1952 році вона була зруйнована радянською владою, і тільки після здобуття Україною незалежності в 2003 році на цьому місці було встановлено її точну копію.

* * *

Засновниками багатьох церков та храмів були відомі історичні особистості. Так, будівництво головного храму країни – Софійського собору у Києві – було почато за велінням князя Ярослава Мудрого, на місці його переможної битви з печенігами (за іншими даними, засновником собору є батько Ярослава – Володимир Великий). Успенський собор у Володимирі-Волинському заснував князь Мстислав, правнук Володимира Мономаха, звідси його інша назва – Мстиславів храм. А Іллінську церкву у Суботові було закладено гетьманом Б. Хмельницьким після вигнання поляків з України, а тому в народі її ще називають Богдановою церквою.

* * *

В числі тих, хто стояв коло витоків православ’я в Україні, були Антоній та Феодосій Печерські. Обидва вони стали родоначальниками організованого чернецтва, засновниками Києво-Печерського монастиря та Свято-Успенського собору. Антоній першим ввів у древньоруських монастирях суворі чернецькі традиції гори Афон, а Феодосій став ідеологом православного чернецтва.

* * *

Видатним церковним та культурним діячем України був митрополит Київський Петро Могила (1596–1647). При ньому Київ досягнув рівня значних центрів християнського світу, його навіть називали другим Єрусалимом. З метою реформування церковного життя митрополит розробив «Катехізис» («Православне сповідування віри») та «Євхаристиріон» («Великий требник»), що трактували Закон Божий та утверджували постулати православної віри. Під його керівництвом було врятовано такі перлини київської архітектури, як Софійський собор, Василівська, Михайлівська, Десятинна, Спаса на Берестові церкви, відкрито Лаврську та Київську братські школи. Відзначаючи його заслуги перед церквою, ЮНЕСКО 1996 рік оголосило роком пам’яті Петра Могили.

Петро Могила

* * *

Значний внесок у релігійну освіту зробив Данило Туптало (1651–1709), названий у чернецтві Дмитром. Головним його досягненням стало створення 4-томної фундаментальної праці «Четьї-Мінеї», що розповідала про житія святих. Більше 20 років працював він над її укладенням. Завдяки доступному викладенню, історичній цінності та неповторному художньому стилю це видання стало популярним не тільки в Україні, а й в усьому слов’янському світі. На «Четьях-Мінеях», як він сам зізнавався, виховувався Тарас Шевченко.

* * *

Неперевершеним проповідником був визначний український церковний діяч та письменник Стефан Яворський (1658–1722). Цікаво, що деякі його проповіді було написано віршами. Широка ерудиція та глибока віра поєднувались у них з простотою та віртуозністю викладення навіть найскладніших богословських концепцій. Головне місце у його творчій спадщині належить фундаментальній богословській праці «Камінь віри», яка нараховує кілька тисяч сторінок.

* * *

Видатний церковний та громадський діяч, вчений-енциклопедист, поет, теоретик літератури та перекладач – таким увійшов до історії України Феофан Прокопович (1681–1736). Він був одним з найосвіченіших людей свого часу, що створив ряд богословських, юридичних, історичних та політико-філософських творів. Важко було знайти рід «письменництва», до якого ця різнобічно обдарована людина не була б причетною. Визначну роль зіграв Прокопович і у створенні Російської академії наук. А ще, сприяючи освіті народу, він влаштував у своєму домі школу для сиріт «усякого звання», яких потім влаштовував у академічну гімназію.

* * *

Григорій (в чернецтві Георгій) Кониський (1717–1795) увійшов до історії як активний просвітник, захисник православної церкви в Україні та Білорусії, автор талановитої драми «Воскресіння мертвих». Будучи професором Київської духовної академії, він розробив оригінальний курс філософії, в якому підсумував досягнення своїх українських попередників, таким чином поклавши початок професійній філософській школі.

* * *

Діяльність митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького (1865–1944) в Україні історики оцінюють неоднозначно. Одні вважають його духовним вождем українського народу, називають «українським Мойсеєм», інші докоряють колабораціонізмом, «вмінням підлаштовуватися під будь-який уряд». Дійсно, Шептицький проявив себе справжнім дипломатом: у 1914 р. в таємному посланні Миколі ІІ він запевняв імператора у своїй відданості йому, а з приводу взяття німецько-фашистськими військами Києва написав листа Гітлеру, вітаючи його як визволителя України від радянського атеїстичного режиму, активно брав участь у формуванні в 1943 році української дивізії СС «Галичина». Разом з тим відомо, що митрополит захищав українські інтереси перед окупантами, ховав у своїй резиденції євреїв, засуджував польські політичні репресії проти українців, терористичні акції ОУН. Багато зробив він як щедрий меценат для збереження українського національного мистецтва. Суперечки про роль, яку зіграв митрополит Андрій Шептицький в долі українського народу, не припиняються і дотепер.

Андрій Шептицький

* * *

Архієпископ Лука (в миру – Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, 1877–1961) став церковним діячем тільки у 1920-ті роки, будучи вже зрілою людиною, яка пройшла нелегку школу життя. Довгий час до цього він займався медициною: в роки Російсько-японської війни завідував кафедрою хірургії у Читі, блискуче захистив докторську дисертацію, за що його було нагороджено премією Варшавського університету, очолював кафедру хірургії Туркестанського університету. В 1924 році за 10 років до аналогічної операції, проведеної лікарем І. Вороніним, Войно-Ясенецький ризикнув вперше пересадити нирки теляти хворому, що помирав. Ставши на шлях проповідника, він продовжував поєднувати свої пастирські обов’язки із лікарськими: у в’язниці, куди його посадили за контрреволюційну пропаганду, написав працю «Нариси з гнійної хірургії», а під час Великої Вітчизняної війни лікував поранених та опікувався 150 госпіталями, за що і отримав діамантовий хрест та медаль «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.». Після війни вже абсолютно сліпий хірург-священик правив служби у Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Симферополі, причому орієнтувався в храмі без сторонньої допомоги, а молитви та Євангеліє читав напам’ять. В 2000 році його було канонізовано Російською православною церквою як святителя Луку Кримського.

* * *

Хоча більшу частину свого життя митрополит Української православної автокефальної церкви Іларіон (світське ім’я Іван Огієнко) прожив за межами України (в Польщі та Канаді), його вплив на релігійне та культурне життя країни важко переоцінити. Він був засновником та першим ректором Кам’янець-Подільського університету, з 1951 року очолював Українську греко-православну церкву в Канаді, виступав ініціатором об’єднання трьох автокефалій за кордоном. Він відомий своїм перекладом Святого Письма на українську мову (1962), а також численними працями з релігії та культури: «Пам’ятки старослов’янської мови Х-ХІ століть», «Дохристиянські вірування українського народу», «Українська культура».

* * *

Уродженець Тернопільщини Йосип Коберницький-Дичковський (1892–1984) більше відомий як Йосип Сліпий. Він був нащадком дворянського галицького роду. За переказами, його далекого пращура осліпили за те, що під час Полтавської битви він виступив на боці Івана Мазепи. Вочевидь, ця подія вплинула на вибір псевдоніму для майбутнього митрополита Української греко-католицької церкви. Після її заборони Сліпого було заарештовано, і він провів 18 років у таборах ГУЛАГу, а потім емігрував до Ватикану. В Римі за його ініціативою було побудовано собор Святої Софії в староукраїнському стилі, відкрито Український католицький університет. У 1965 році папа Павло VI надав Сліпому звання кардинала, а у 1975-му останній прийняв титул києво-галицького патріарха. В Україну йому судилося повернутися тільки після смерті: в 1992 році його тлін було поховано у соборі Св. Юра.

* * *

В українських храмах чимало священних реліквій. Серед них особливе місце займають чудотворні ікони. Найчастіше це ікони Божої Матері. А от чудотворні образи Спасителя знаходяться тільки у трьох храмах: Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Дніпропетровську («Спаситель, що Плаче»), Всесвятській церкві в селі Мала Чернеччина Сумської області («Спас Малочернецький») та жіночому Борисо-Глібському монастирі в селі Водяне Харківської області («Спас Нерукотворний») Є чимало свідоцтв їхньої чудотворної сили. За проханням віруючих ікони неодноразово прикладали до хворих, творячи над ними молитви, завдяки чому стан стражденних полегшувався, а деякі повністю зцілювалися.

* * *

До числа найбільших святинь, чудотворну силу яких визнає не тільки православна церква, але й католицька, відноситься ікона Божої Матері, що знаходиться в Успенській церкві Почаївської лаври. Історія її появи у монастирі така. У 1559 році в будинку багатої поміщиці Ганни Гойської, що походила із старовинного дворянського роду Козинських, зупинився грецький митрополит Неофіт. Їдучи, на знак вдячності за гостинність, він подарував господині старовинну ікону Богородиці з Константинополя. Повіривши у силу святої реліквії, Ганна переконала свого сліпого від народження брата Пилипа помолитися їй. І щойно з вірою в серці юнак помолився перед образом, як здобув зір. Тоді Ганна вирішила передати свої володіння та чудотворну ікону у подарунок Почаївському монастирю. Тепер відомий образ знаходиться над іконостасом. У дні великих релігійних свят його опускають донизу, і будь-який парафіянин може до нього прикластися та проказати молитву Богородиці.

Почаївська ікона Божої Матері

* * *

Один з найстаріших в Україні монастир Босих кармелітів у місті Бердичеві Житомирської області (ХVI-ХVIІІ ст.) також відомий своєю чудодійною реліквією – іконою Божої Матері, подарованою монастирю київським воєводою Янушем Тишкевичем в 1627 році. Вона вважалася заступницею не тільки мешканців міста, але й усієї України. В 1753 році Папа Римський коронував її двома золотими коронами. На жаль, під час Великої Вітчизняної війни ікона зникла: за однією версією – згоріла, за іншою – потрапила у приватну колекцію до Польщі. На початку 90-х років ХХ століття копію цього образа створила художниця з Кракова Божена Муха-Совінська. Нову ікону у 1997 освятив папа Іоанн Павло ІІ.

* * *

Історія Покровського монастиря у Харкові нерозривно пов’язана з іконою Озерянської Божої Матері. Легенда каже, що одного разу селянин із села Озерянки, що косив сіно, почув стогін. Нахилившись, він побачив, що розсік навпіл полотно із зображенням Богородиці. Приголомшений тим, що наробив, селянин приніс пошкоджений образ додому, склав його частини разом, і вони дивовижним чином з’єдналися. Зрадівши, він передав полотно до монастиря, де його наклеїли на кипарисову дошку. Кажуть, що майбутній відомий письменник Г. Квітка-Основ’яненко, який втратив зір у дитинстві, після щирої молитви перед образом та вмивання обличчя святою водою з Онуфрієвського джерела прозрів. Влітку 1871 року, коли у Харкові панувала холера, священнослужителі стали носити містом Озерянську ікону. І молитву віруючих було почуто: холера відступила, а харків’яни ще більше повірили у чудодійність образу. З того часу ця ікона вважається покровителькою міста. В 20-х роках минулого сторіччя безцінна реліквія безслідно зникла, але виявилося, що і копія, зроблена з неї, має цілющу силу та продовжує творити дива. Щорічно 12 листопада на свято храму перед нею збираються тисячі віруючих, аби звернутися до своєї заступниці.

* * *

Ще один чудотворний образ з початку ХХ століття знаходиться в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. Це ікона Скорботної Богоматері «Сподівання усіх кінців землі». Її було написано на стіні монахом Даниїлом Московиченком. Щопонеділка біля неї проходило богослужіння, на якому віруючі здобували не тільки душевний спокій, але і зцілення від недуг. На жаль, під час Громадянської війни ікона зникла. Та збереглася її копія, яка також має чудотворну силу.

* * *

У селі Зарванці Тернопільської області знаходиться одна з найголовніших святинь Української греко-католицької церкви – Марійський духовний комплекс, який ще називають «українським Лурдом». Він входить до числа 15 найголовніших святинь католицького світу. Багато у чому таким визнанням Зарванці зобов’язані чудодійній іконі Божої Матері. За легендою, ця святиня зцілила від хвороби теребовлянського князя Василька. На знак вдячності за це він звелів побудувати у селі церкву, де ікона і знаходилася до 1751 року, а потім її новим домом стала церква Пресвятої Трійці. У 1867 році святу реліквію увінчали короною, яку прислав з Рима папа Пій ІХ. Він же надав Зарванцям статус паломницького центру. У 2001 році під час візиту до України Папи Римського Іоанна Павла ІІ ікона Зарваницької Божої Матері супроводжувала його впродовж усього шляху.

* * *

Чудодійною вважається й ікона «Богородиця Одигітрія», що знаходиться у Троїцькому монастирі в селі Межиріччя Сумської області. За легендою, завдяки її заступництву у ХVI столітті було врятовано від нападу татар місто Слуцьк. Нині тисячі паломників приходять до неї з надією на зцілення.

* * *

В одному з найгарніших храмів Галичини – церкві Різдва Пречистої Діви Марії, що входить до ансамблю Василіанського монастиря у селі Улашківці в Тернопільській області, – знаходяться одразу два чудодійні образи. Це ікони святійшої Діви Марії та святого Іоанна Хрестителя.

* * *

Не менш шануються віруючими в Україні й інші святі реліквії – ікона Зимненської Богоматері зі Святогорського монастиря Володимира-Волинського (саме нею благословили грецьку царівну Анну на шлюб з київським князем Володимиром) і ікона Густинської Божої Матері з однойменного монастиря в Чернігівській області.

* * *

У багатьох храмах України зберігаються святі мощі. Так, у Святогорському Успенському соборі Святогорської лаври знаходяться мощі преподобного Іоанна Затворника Святогорського. Щотижня тут правлять молебень, під час якого віруючі прикладаються до них і отримують полегшення або повне зцілення від хвороб. І хоча лікарі не можуть пояснити цього дива, це не заважає тисячам паломників приїздити до славетного монастиря з надією на допомогу.

* * *

До числа святинь Почаївської лаври відносяться мощі преподобного Іова, який у кінці ХVI – на початку ХVIІ століття був ігуменом монастиря та прославився своїми зціленнями.

* * *

Чимало святих мощей, що мають цілющу силу, зберігається у Києво-Печерській лаврі. Та, напевне, найдивовижнішим було відкриття живильних властивостей мощей лікаря Агапіта. Досі від його останків (а помер він 1095 року) надходить дуже потужна енергетика, причому найсильніше тепло можна відчути від його рук. Ці хвилі позитивно впливають на живі організми: в присутності мощей Агапіта у рослин підвищується швидкість росту, зменшується вплив радіації, повітря очищується від бактерій. Спеціалісти, що досліджували це поховання, підтверджують існування чудотворної аури навколо мощей святого.

* * *

У головному храмі Харкова – Свято-Благовіщенському кафедральному соборі – зберігаються одразу три священні реліквії: мощі святого Мелентія, священномученика Олександра та святителя Афанасія, патріарха Константинопольського.

Благовіщенський собор у Харкові

* * *

Бережанський храм на Тернопільщині відомий тим, що в ньому – єдиному в Україні – зберігається фрагмент мощей Іоанна Хрестителя. Священну кисть правиці святого, який охрестив самого Ісуса, було привезено до Бережан у ХVIІ столітті. І хоча церковної експертизи цієї реліквії здійснити поки що не вдалося, віруючі не сумніваються у її справжності: забагато неймовірних зцілень відбувається поблизу неї.

* * *

У Спасо-Преображенському соборі Чернігова – пам’ятці домонгольських часів – ретельно зберігаються мощі князя Ігоря Ольговича, митрополита Костянтина та чернігівського архієпископа, святителя Феодосія Углицького. Також у старовинному храмі поховані мощі архімандрита Лаврентія Чернігівського, уведеного до чину святих у 1993 році.

* * *

Унікальні реліквії знаходяться в Свято-Успенському чоловічому монастирі Одеси на честь святого пророка Іллі. Це ліва підошва апостола Андрія Первозванного та хрестоподібна частина дерева Животворящого Хреста Господнього. Тут же щодня правлять молебень біля раки з чудотворними мощами святого Гаврила Афонського.

* * *

У селі Онишківці Рівненської області біля Свято-Миколаївського Гродоцького жіночого монастиря б’є із землі дивовижне джерело. Його назвали на честь святої праведної Анни, матері Богородиці. За переказом, колись на цьому місті з’явилася ікона святої Анни. Незвичайний образ побачили пастушки і розповіли про нього у селі. Ікону перенесли до церкви, а вранці вона знову з’явилася на попередньому місці. Так повторилося кілька разів. Тоді селяни вирішили побудувати для неї окрему капличку. Після цього і зажебоніло поряд з нею цілюще джерело і утворилося ціле озеро. Парафіяни вірять, що вода, яку благословила свята Анна, неодмінно допоможе їм перемогти хвороби та знайти щастя. І дива біля кришталево-чистого джерела трапляються…

* * *

За переказом, коли група монахів у 1240 році прийшла на Почаївську гору, то побачила там образ Діви Марії у вогняному стовпі. На місці, де стояла Богородиця, лишився відбиток її правої стопи, з якого забило цілюще джерело. Цей слід і став першою святинею нового монастиря. Більше 400 років він лишався просто неба, і тільки у першій половині ХVIІ сторіччя над ним побудували церкву на честь Святої Трійці.

* * *

Здавна стародавні Антонієві печери неподалік від Трійце-Іллінського монастиря в Чернігові використовувалися ченцями для лікування хворих. Розташовані у них підземні келії та церкви справляли дивовижний вплив на людей. Тут парафіяни звільнялися від хвороб, здобували душевний спокій навіть ті, хто страждав психічними відхиленнями. Особливий енергетичний «фон» печер доповнювала вода з цілющого джерела, названого на честь преподобного Антонія Печерського. Нині з’ясувалося, що відомий чернець обрав для монастиря саме це місце. Скоріше за все, він відчув потужну аномалію, яку тут тільки нещодавно зафіксували вчені.

* * *

Село Гільче Рівненської області відоме тим, що в його урочищі Святого Миколая в кам’яному гроті з-під землі б’ють два джерела чистої холодної води, яка вважається цілющою. За переказами, вони «громові», тобто вибиті блискавками. Це улюблене місце паломництва віруючих. Та особливо багато їх буває тут 22 травня – на свято весняного Миколая. Після служби в церкві парафіяни набирають воду та везуть її додому. Протягом усього року вона лишається свіжою та використовується для лікування.

* * *

Свято-Покровська Голосіївська пустинь на Київщині, що заснована у ХVIІІ столітті митрополитом Петром Могилою, славиться кількома цілющими джерелами, заради яких сюди приїздять паломники з усіх кінців України. Особливою популярністю користується джерело Божої Матері. Його вода дуже смачна та корисна, хоча тече дуже повільно, – щоб набрати її у невелику посудину, треба витратити не одну годину.

* * *

У селі Слобідка-Шелехівська Хмельницької області поблизу церкви є свята криничка з прозорою водою, яка наповнює людину якоюсь надзвичайною силою та бадьорістю. Криниця з’явилася тут дуже давно. Місцеві жителі люблять розповідати про неї легенду: колись під час страшної бурі над селом пролетіла колісниця Іллі-пророка, плащ святого упав додолу і там, де він торкнувся землі, пробилося джерело, яке назвали його ім’ям. «Громова» вода виявилася не тільки цілющою, але й дивовижно «живучою»: атеїсти кілька разів намагалися засипати джерело, та воно вперто пробивалося нагору. Особливо багато парафіян приходить до нього 2 серпня на свято Іллі-пророка.

* * *

Великою популярністю у віруючих користуються цілющі джерела, які б’ють поряд із старовинним монастирем у селі Субуч Хмельницької області. Лікарі не можуть пояснити причини дивовижного впливу води на організм людини. А парафіяни не надто цим цікавляться. Вони вважають, що святе джерело тому і святе, що може творити дива.