Повернення

Повернення

Принади провінції: брак відчуття симетрії, втрата відчуття часу і нехіть до тупих правил.

Спроба довідатися, де зупиняється автобус, який прямує з Ерманонвіля до Парижа, вимагає неабиякої вправи. On пе sait jamais[105], бо інколи біля мосту, а інколи біля Табаку. Я зробив ставку на Табак, і виграв. Ми від’їжджаємо у ніч.

Зупинка у Санлі. На зупинці солдат і дівчина, міцно обнявшись, самозаглиблено цілуються. Водій покашлює. Відтак сигналить, світить фарами, проте повертається і посміхається до пасажирів. Врешті він рушає, але дуже поволі, щоб солдат не надто брутально зміг відірватися і на розі вскочити в автобус. По радіо (або з музичної скриньки) скаржиться голос Едіт Піаф:

La fille de joie est belle

Au coin de la rue l?-bas

Elle a une client?le

Qui lui remplit son bas[106]

Коли я приїду сюди через двадцять п’ять років, Піаф уже буде мертвою зіркою, як Містінґет. Однак з людьми мого покоління, з тими, хто пережив ті ж війни, я зможу порозумітися, згадавши спроквола це прізвище.

Через двадцять п’ять років. Скільки ж то поколінь коропів поляже у мулі ставка біля палацу в Шантійї. Тільки Сасета буде той сам, і цнота убозтва, яке возноситься на небеса, залишиться такою ж непорушною, як стріла Елеати. Завдяки Сасеті я двічі увійду в одну й ту ж річку, і час, «хлопчик, який бавиться камінцями», на мить зласкавиться до мене.

Я знову в русі. Я поспішаю назустріч смерті. Перед очима Париж — галас вогнів.