2

2

Немає нічого неймовірного у тому, що хвороби мають власну історію, тобто: кожна епоха має свої певні хвороби, які у такій формі раніше не виступали і пізніше у цій формі уже не повернуться.

Трульс-Лунд

Тюльпан, як і чимало інших благословенних і зловісних дарів, — релігій, забобонів, лікарських зел і зел дурманних, святих книг і навал, епідемій і плодів, — є даром Сходу. Слово це перського походження і означає тюрбан. Століттями ця рослина була улюбленою, обожнюваною квіткою у садах Вірменії, Туреччини та Персії. При султанському дворі щороку влаштовували свято тюльпанів. Його оспівували поети Омар Хайям і Гафіз, він згаданий у Книзі тисячі й однієї ночі, отож, перш ніж примандрувати до Європи, квітка мала вже позаду орієнтальну кар’єру тривалістю у кількасот літ.

Поява тюльпана на Заході є заслугою дипломата. Його звали Оґ’єром Ґіселіном де Бусбеком, і був він послом австрійських Габсбурґів при дворі Сулеймана Пишного у Константинополі. Людина освічена й допитлива (збереглися цікаві описи його мандрівки), де Бусбек із обов’язку писав вичерпні дипломатичні рапорти, але, мабуть зі значно більшим запалом колекціонував грецькі рукописи, античні інскрипції та дива природи. У 1554 році посол надіслав до віденського двору транспорт тюльпанових саджанців. Так невинно розпочалася ця зловісна історія.

Відтоді квітка навдивовижу швидко поширилась у Європі. Конрад Ґеснер, якого називають німецьким Плінієм, подав перший науковий опис цієї рослини у творі De hortis Germaniae[15] (1561). Того ж року гості банкірської родини Фуґерів дивуються, оглядаючи грядки цієї рідкісної на той час квітки в авґзбурзьких парках цієї родини. Дещо пізніше тюльпан з’явився у Франції, Нідерландах, Англії, де Джон Трандесцент, садівник Карла І, відзначився виведенням 50 ґатунків цієї рослини. Впродовж недовгого часу гурмани намагаються зробити її делікатесом до вишуканого столу: у Німеччині тюльпан споживають у цукрі, натомість в Англії — з гострими приправами, олією та оцтом. Так само нікчемна змова аптекарів, аби вчинити з цієї рослини засіб від здуття, також закінчилася пшиком. Тюльпан залишився сам собою — поезією Природи, яка цурається вульгарного утилітаризму.

Отож, спершу — це квітка монархів, багатої знаті. Її цінували, стерегли у парках, обмежували до неї доступ. Сучасники вигадали їй душу — казали, що тюльпан втілює елегантність і чепурну задуму. Навіть його каліцтво — відсутність пахощів — шанували як цноту поміркованості. Далебі, холодна врода має, сказати б, інтровертивний характер. Тюльпан дозволяє, аби ним захоплювалися, але не збуджує ґвалтовних почуттів — жаги, ревнощів, любовного шалу. Він — павич між квітами. Принаймні так писали про нього придворні «паркові філософи». Історія довела, що вони помилялися.

Як відомо, смаки двору пошесні, їх частенько наслідують, і то нижчі верстви, за що накликають на себе справедливу Божу кару. На початку XVII століття хроністи фіксують у Франції перші вияви, скажімо так, гострої тюльпанової лихоманки. Ось у 1608 році певний маляр за одну-одненьку цибулину рідкісного ґатунку, званого M?re brune[16], віддає свого млина; якийсь молодий підкаблучник був начебто у захваті, отримавши від тестя у посаг лише цінний саджанець, принагідно названий Mariage de та fille[17]; інший шаленець не завагався виміняти свою процвітаючу броварню на цибулину, яка відтоді зветься не надто вишукано Tulipe brasserie[18].

Приклади можна множити, і неважко довести, що там, де з’явився тюльпан, зафіксовано більше чи менше випадків тюльпанової манії. Проте лише в Голландії вона сягнула інтенсивності й розмаху епідемії.

Початки її неясні, їх важко усталити в часі й просторі. З чумою справа простіша: одного дня в порту з’являється корабель зі Сходу, частина команди слабує на лихоманку, дехто марить, на їхніх тілах видно вузли. Моряки сходять на сушу, їх розміщують у шпиталях, приватних будинках і в заїздах. Перші летальні випадки, відтак кількість хворих, які переважно помирають, стрімко зростає. Все місто, всю околицю, всю країну охоплює лихо. Вмирають герцоги й жебраки, святі й вільнодумці, злочинці й невинні діти. Отой пандемоніум смерті від часів Фукідіда неодноразово і докладно описували.

Натомість, тюльпанова манія — саме тут починаються клопоти — є ментальним явищем, іншими словами, суспільним психозом. Подібно до інших психозів — релігійних, військових, революційних чи економічних, скажімо, золотої лихоманки або краху на американських біржах у 1929 році, — її, попри численні й бентежні аналогії, вочевидь не можна (о, як шкода!) пояснити у категоріях пошесних хвороб. Нам бракує інструментів, які б дозволили кількісно виміряти обсяги епідемії, міру «пошесності», кількість «захворювань» із гострим і лагідним перебігом, «криву лихоманки» в окремих осіб, уражених манією. Отож, залишається тільки метод вслухання в атмосферу подій, обережний їх опис, нотування найяскравіших і найхарактерніших випадків.

Важко точно окреслити, коли тюльпан вперше з’явився у Нідерландах, проте, мабуть, доволі рано. Скажімо, відомо, що у 1562 році в антверпенському порту було прийнято вантаж тюльпанових цибулин. Однак інтенсивний інтерес до цієї квітки прокинувся через кількадесят років, і радше за все був віддзеркаленням моди, що панувала при королівських дворах, зокрема при французькому.

На межі XVI та XVII століть трапився випадок, який, на перший погляд, виглядає малозначною подією з кримінальної хроніки, однак, по суті, є одним із перших виявів тюльпанової манії на голландській землі. Так от, Каролюс Клюзіус, про якого ми вже згадували, професор ботаніки у славетному Лейденському університеті (раніше він обіймав посаду директора цісарських парків у Відні), був широко знаним ученим, а водночас чоловіком балакучим і, може, навіть дещо марнославним. За кожної нагоди він оповідав про вирощувані ним рослини не тільки університетським колегам, а й випадковим слухачам. Найчастіше з ентузіазмом і неприхованими гордощами він просторікував про тюльпани, яких, за його словами, не проміняв би на жодні багатства світу. Це була відверта провокація, чого вчений, мабуть, не усвідомлював. Однієї, скажімо так, темної хоч в око стрель ночі невідомі розбишаки вдерлися до університетського парку і вкрали Клюзіусові тюльпани. Злодії мусили мати непогану наукову кваліфікацію, оскільки їхньою єдиною здобиччю стали справді рідкісні та особливо цінні ґатунки. Прикро вражений ботанік не займався вже цією рослиною скільки віку.

Вся ця історія нагадує баладу про учня чорнокнижника. Сталася несподівана трансмутація: об’єкт терплячих наукових, а отже, безкорисливих досліджень перетворився на об’єкт божевільних фінансових оборудок. І тут постає слушне запитання, — а чому саме тюльпан, а не інша квітка, став причиною шаленства?

Причин було кілька. Ми вже сказали, що тюльпан був аристократичною та улюбленою квіткою. Що за розкіш — володіти предметом гордощів монархів! Окрім цих снобістських мотивів, існували ще й мотиви суто, так би мовити, природничі… Отож, догляд за тюльпанами не завдає великих проблем і клопотів. Це вдячна, легкою освоювана квітка. Кожен, хто володів бодай найменшим клаптиком землі, міг віддатися цій пристрасті.

Голландськими парками гарцював певний різновид вірусу, під впливом якого пелюстки віночка тюльпана часто набували фантастичних форм із потороченими та хвилястими краями. Невдовзі на цій патології навчилися робити гроші.

І врешті, що особливо важливо для наших міркувань про природничі підстави тюльпанової манії, — жодна інша квітка не мала такої кількості ґатунків. Існувало переконання, що цій рослині притаманна особлива властивість: рано чи пізно, спонтанно, тобто без участі людини, вона дає нові мутації, нові різнобарвні форми. Казали, що природа полюбила цю квітку і без кінця бавиться з нею. Висловлюючись більш приземлено, покупець тюльпанової цибулини перебував у становищі гравця в лотерею. Сліпа доля могла обдарувати його величезним багатством.

У першій половині XVII століття голландці пишалися трьома речами: наймогутнішим і непереможним флотом, «насолодою свободи, більшої, ніж будь-де» і, коли можна в одному реченні поєднувати справи різної важливості, принаймні кількома сотнями ґатунків тюльпана. Здавалося, словник не встигає за цим багатством природи. Маємо у ті часи п’ять ґатунків Дива, чотири Смарагди, аж тридцять Зразків досконалості (що є певним семантичним зловживанням цим словом). Обдаровані фантазією вигадували назви, сповнені поезії, — Королівський агат, Діана, Арлекін, а позбавлені уяви називали своїх улюбленців просто: Строкатий, Діва, Червоно-жовтий. Щоб дати собі раду зі зростаючими потребами, були також запроваджені військові звання, ба навіть припасована історія, отож маємо Адмірала ван Енкгейсена, Генерала ван Ейка тощо, проте і їх один спритник вирішив сміливо переплюнути, назвавши свій ґатунок Генералом Генералів. Звісно, не бракує Короля, Віце-Короля, Герцога, так, наче в усьому цьому розмаїтті, яке межує з хаосом, хотіли запровадити аристократично-військовий лад.

Величезна кількість ґатунків тюльпанів, які вдалося вивести у Голландії, будить подив і приголомшення, але в ній також полягав зав’язок катастрофи. Коли гра точиться з використанням незначної кількості карт, вона зазвичай банально простацька та завершується швидким підсумком; коли, натомість, гравці оперують, скажімо, кількома колодами, це відкриває простір для застосування складних комбінацій, інтелігентної стратегії, виваженого ризику і завбачливих методик. Подібне сталось і з тюльпаном — треба було тільки узгодити, які ґатунки віднести до «тузів», а які до «мізерії».

Це, звичайно, дуже спрощена схема, перше несміливе наближення до теми. Ігрові елементи, без сумніву, чинили своє, однак насправді тюльпанова манія була вкрай складним явищем. Вирішальним і найважчим був, мабуть, економічний аспект проблеми. Іншими словами, у закони природи впроваджено закони біржі, і тюльпан почав втрачати свої властивості й принади квітки, він блякнув, втрачаючи кольори й форми, ставав абстракцією, назвою, символом обміну на певну суму грошей. У ті часи укладали складні таблиці, де окремі ґатунки були розташовані згідно зі змінною ринковою ціною, наче курси цінних паперів чи курси валют. Пробила година великої спекуляції.

Упродовж усього періоду тюльпанової манії — тобто, кільканадцять років — на самій вершині отих прейскурантів незмінно утримувався, наче застигле в зеніті сонце, Semper Augustus. Я ніколи не бачив його на власні очі. Годі шукати цей тюльпан у квіткових крамницях, які, як і решту наших крамниць, продають стандартні троянди, стандартні яйця, стандартні автомобілі. Моя провина. Коли б я відвідував ботанічні сади так само пильно, як музеї, може б і на цю квітку натрапив. Проте я знаю Semper Augustus зі старої кольорової акварелі. Він і справді чудовий завдяки вишуканій, а водночас простій гармонії барв. Пелюстки його бездоганно білі, вздовж пелюсток пробігають рубінові, полум’яніючі жилки, на дні чашечки блакить, наче відбиток погожого неба. Це й справді винятково гарний зразок, але ціна, яку правили за Semper Augustus — п’ять тисяч флоринів (вартість будинку із розлогим садом) — будить дрож тривоги. Межі здорового глузду були перейдені. Відтепер ми рухатимемося грузькими регіонами хворобливої фантазії, гарячкової жаги зиску, причинних ілюзій і гірких розчарувань.

Траплялося, що оборудки укладали натурою, і це дозволяє глибше придивитися до розмірів шаленства. Так, за цибулину тюльпана Віце-Король (вона коштувала половину від того, що був вартий Semper Augustus) заплачено натурою таке:

2 вози пшениці

4 вози жита

4 вгодованих воли

8 вгодованих свиней

12 вгодованих овець

2 бочки вина

4 барила найкращого пива

1000 фунтів сиру

і ще до цих напоїв, наїдків і вгодованості додавали ліжко, одяг і срібний кубок.

У початковій стадії тюльпанової манії ціни безперервно зростали, тож, як би висловилися маклери, тенденція на «біржі квітів» була спершу «сприятливою», відтак «жвавою» аж до «дуже жвавої», щоб врешті, і сталося це доволі швидко, перейти у фазу цілком неконтрольованої здоровим глуздом ейфорії.

Поставало щораз більше провалля між реальною вартістю пропонованих цибулин і ціною, яку за них платили. А платили охоче, радісно, ніби у передчутті, що невдовзі поталанить. Більшість уражених тюльпановою манією грали на підвищення, тобто були переконані, що кон’юнктура зростання утримуватиметься вічно (чи не нагадують вони прогресистів?), що куплена сьогодні цибулина завтра, щонайпізніше післязавтра, подвоїться в ціні. У цих фантастичних спекуляціях, якщо трактувати їх всерйоз, без іронії (бо «старшинство» в історії зовсім не дає нам такого права), можна угледіти щось глибинне — скажімо, старий міф людства про чудесне розмноження.

У земних категоріях справа виглядала наступним чином: продавці зовсім не рахувалися з можливостями покупців, що гіршого, покупці наче цілковито втратили інстинкт самозбереження і не рахувалися з власними можливостями. Гарячковий настрій, який супроводжує всі великі біржові операції, загальновідомий, але у ситуації тюльпанової манії це було щось значно серйозніше, значно більш патологічне, ніж «настрій».

Психічні відхилення, які називають маніями володіння, мають певну спільну рису. Особи, вражені цією недугою, виявляють тенденцію до створення примарних автономних світів, керованих власними законами. У нашому випадку то була наче гігантська квіткова лотерея, в якій усі гравці очікували головного виграшу. Однак гра не відбувалася на найнятому задля цієї мети острові, а в країні, де найважливішими цнотами були розважливість, поміркованість і платоспроможність. Заснована на міщанському розрахунку система не могла співіснувати з системою фінансових фантасмагорій. Колізія світу мрій зі світом щоденної реальності була неминучою і, як це зазвичай буває в подібних випадках, вкрай болісною.

А тепер поміркуймо над тим, яким чином, де і в яких суспільних рамках відбувалася спекуляція тюльпановими цибулинами. Найближча до істини відповідь: на узбіччі нормального економічного життя, щоб не сказати — у темних закамарках. Кілька разів ми згадували про біржу, але не варто цього розуміти дослівно. Ніколи не було і не могло бути жодної офіційної тюльпанової біржі, адже така інституція передбачає відкритість, доступ обмеженої кількості уповноважених осіб, а результати оборудок повідомляють усім зацікавленим.

Натомість відомо, що дикий гендель тюльпанами викликав серйозну стурбованість і занепокоєння влади. Були видані розпорядження, спрямовані якщо не на ліквідацію, то бодай обмеження, тамування цього загрозливого суспільного явища. Проте, це мало допомагало, точніше кажучи, призводило до цілком протилежних наслідків. Пристрасті неможливо вгамувати лагідним умовлянням.

Країна жила в лихоманці. Ті, хто пам’ятають війну, добре знають, що найфантастичніша і ніким не перевірена інформація здатна підняти людей із дна розпачу і вознести їх на запаморочливі висоти оптимізму й марних сподівань. Подібно було і в нашому випадку. Звістки про враз здобуте завдяки тюльпанам багатство розходилися блискавично. Ось один мешканець Амстердама, власник невеликого садка, заробив за чотири місяці 60 000 флоринів, маєток, який і не снився пересічному купцеві наприкінці його працьовитого життя. Або той англієць, який зовсім не розумівся на квітах, але зумів нагромадити завдяки продуманим спекуляціям 5000 фунтів. Треба було мати воістину стоїчний характер, аби опиратися подібним спокусам.

Позаяк уся процедура була неофіційною, ба більше, мала характер забороненої гри, саме тому вона ставала дедалі привабливішою і здобувала щоразу більше прихильників. Геть як у період прогібіціонізму: навіть помірковані шанувальники звеселяючих напоїв маніфестували свою свободу надмірним поглинанням алкоголю.

Звісно, немає жодної статистики, де б ішлося про те, скільки осіб зачепила тюльпанова манія. Однак, зі значною мірою ймовірності можна стверджувати, що це число сягало десятків тисяч. А до того ж, що вкрай важливо, їх годі зарахувати до якоїсь певної суспільної групи. Були між ними багатії та злидарі, купці й ткачі, м’ясники та студенти, малярі й селяни, копачі торфу й поети, міські урядники й лахмітники, моряки та поштиві вдови, всіма шановані особи й розбишаки. Навіть послідовники всіх двадцяти кількох віровизнань беруть одностайну участь у цій гонитві за багатством.

Звісно, бідні ризикують значно більше, бідні ризикують усім. Коли ми читаємо, що один розбишака, втягнутий у вир спекуляції, заставив свої знаряддя, то усвідомлюємо весь жах ситуації. Проповідники вергають із амвонів громи на гріховодну тюльпанову манію, але самі вони, як каже поголос, хильцем вислизають до інших міст, щоб без небажаних свідків віддаватися грішній пристрасті.

Втім, ідеться не про пастирів. Вони завше якось пояснять свою поведінку, коли дійде до Страшного Суду. Значно гірше, а то й взагалі ганебно, що до операцій були втягнуті діти. Позаяк успіх у грі залежав, між іншим, також і від збору якнайповнішої інформації (ціни, місця оборудок, коливання кон’юнктури, простіше кажучи, — які тюльпанові цибулини виніс сусід за пазухою, і за скільки продав їх у таверні «Під Рикаючим Ослом»), — про все це мав дізнатися підліток, який виконував негідні функції нишпорки.

Лихоманка, маячня і безсоння. Безсоння, бо багато тюльпанових оборудок відбувалися вночі. Діяльна участь у спекуляціях нерідко забирала кільканадцять годин щодня і заважала займатись іншими, значно продуктивнішими справами. Ті, хто сам вирощував тюльпани, жили, як скнари на мішку золота. У садках вони створювали вигадливі системи сигналів тривоги, покликаних поставити власника на рівні, якщо до цінних грядок наблизився непроханий гість.

Про епідеміологічний характер тюльпанової манії свідчить її великий територіальний засяг. Адже вона зачепила не лише традиційно садівничі околиці, як-от околиці Гарлема, а й Амстердам, Алкмар, Горн, Енкгейзен, Утрехт, Роттердам — а отже, всі найбільші громади Голландії. І саме там кількість жертв була найвищою. Збудник тюльпанової манії витав повсюди, загрожував усім. О, наскільки легше розправитися з видимим ворогом: замикаються брами міста, на мури виходять хвацькі захисники…

Однак існує прецінь щось, що ми називаємо силою розуму, і саме вона (хоча й не завше) є доброю зброєю супроти розперезаних ірраціональних сил. Ми добре знаємо, що Голландія була країною людей читаючих, мудрих авторів, освічених книгарів і блискучих видавців. Актуальні проблеми дуже швидко знаходили відгук у пресі, і це стосувалося не лише серйозних політичних чи релігійних суперечок, а й справи тюльпанової манії, масштаби якої будили зрозумілу тривогу, — вона натрапляла на рішучий опір і протести розсудливих громадян. Але що ж, держава була ліберальна, громадська думка поділена, отож поряд із голосами здорового глузду з’являлися також публікації, які служили своєрідними підручниками засад тюльпанової спекуляції, пролегоменами гріха, самовчителями, як стати шаленцем.

І був у тому всьому метод, ба навіть ритуал. Ось один із авторів радить, що коли комусь вдалося виростити невідомий ґатунок тюльпана, той повинен вчинити так: негайно податися (час підганяє, бо, може, комусь іншому вдалася подібна штучка) до фахівця-садівника, не самому, а в товаристві знайомих, приятелів, ба навіть перших стрічних осіб. Мета очевидна: надати події якомога більшого розголосу. В отого садівника відбувається нарада, під час якої кожен із присутніх висловлюється про новий ботанічний феномен. Геть як на високих церковних колегіях, які займаються проблемами справжніх і примарних чудес.

А тепер настає вкрай істотна частина, назвімо її компаративною, — порівняння нового ґатунку з уже знаними. Якщо він схожий на якогось відомого Адмірала, але менш вродливий, його належить скромно назвати Генералом. Цей обряд хрестин нечувано важливий. Тюльпан набуває ідентичності, або, висловлюючись менш пишномовно, вдаючись до біржової термінології, стає запущеною в оборот вартістю. Насамкінець належить почастувати всіх присутніх добірним вином, адже це вони рознесуть звістку про народження нового ґатунку і будуть усіляко розхвалювати його.

Перепродаж тюльпанових цибулин відбувався серед випарів пива, ялівцевої настоянки та баранини, тобто у корчмах, заїздах, тавернах. Деякі з них мали спеціально призначені для цієї мети кімнати, щось на зразок клубу чи філіалу великої, добре законспірованої біржі. Боротьба за кожен цінний ґатунок тюльпана точилася запекла. Якщо за нього змагалися кілька покупців, той, хто прагнув переторгувати інших, докладав до вже і так завищеної ціни, ще й карету з парою коней.

Усю країну вкриває мережа більш або менш відомих, таємних і майже явних «кубел» тюльпанового азарту. У цьому немає жодної демонічної сили, це звичайне правило всякої «великої гри», всякої могутньої шкідливої звички — втягувати в тенета якомога більше людей. Позаяк шаленство годі обґрунтувати логічно, треба мати на захист міцну статистику — так роблять усі, або майже всі, в тому числі політики. А також вилучити, демонстративно зменшити кількість тих, хто стоять збоку, критично приглядаються і псують забаву. Світ тюльпанових маніяків прагне до того, щоб стати світом тотальним.

Як це відбувалося на практиці? Існує документ, щоправда літературного походження, але вірогідний, який дає нам цінну інформацію про способи здобування нових адептів. Діалог точиться між двома приятелями. Перший, Пітер, — досвідчений спекулянт, другий, Ян, — відіграє у розмові роль «першої простушки».

Пітер: Я тебе дуже люблю. Тому хотів би запропонувати тобі одну корисну оборудку. Я роблю це без жодної вигоди, з самої лиш приязні.

Ян: Слухаю уважно, мій дорогий.

Пітер: Я маю цибулину тюльпана Арлекін. Це дуже гарний ґатунок, до того ж він користується величезним попитом на ринку.

Ян: Але ж я ніколи в житті не займався квітами. У мене й садка немає.

Пітер: Ти нічого не розумієш. Прошу, послухай мене уважно, не перебиваючи, бо хто знає, може сьогодні велике щастя стукає у твої двері. Можна говорити далі?

Ян: Так-так, звичайно.

Пітер: Отож, цибулина Арлекіна коштує сто, а може й більше флоринів. На знак нашої бездоганної, як я уже казав, приязні я віддам її тобі за п’ятдесят флоринів. Ще сьогодні, без жодних зусиль, ти зможеш заробити багато грошей.

Ян: То справді прекрасна пропозиція! Такого зі мною не траплялося, скільки живу. Тільки скажи мені, будь ласка, що я маю зробити з тим Арлекіном. Не стану ж я на розі вулиці.

Пітер: Я видам тобі всі таємниці. Закарбуй це добре в пам’яті. Чого ти крутишся?

Ян: Я слухаю, тільки мені трохи паморочиться в голові.

Пітер: Зроби докладно так, як я скажу: іди до заїзду «Під Левом». Запитай господаря, де збираються продавці тюльпанів. Увійдеш до вказаної кімнати. Тоді хтось дуже брутальним голосом (але ти не дай себе збити з пантелику) скаже: «Сюди увійшов чужий». У відповідь на це закудкудакай, як квочка. Від цієї миті будеш зарахований до почту торгівців.

Хай Бог боронить кальвіністську душу Яна! Ми розлучаємося з ним на порозі фарсу, за крок від трагедії. Подальша його доля сповита мороком. Навіть не відомо, чи вдалося йому у вирішальну мить відповідно переконливо закудкудакати. Судячи з цієї оповідки, доволі слабо віриться, що він стане акулою тюльпанової біржі. Радше виглядає, що йому визначена роль жертви.

Ще одна обставина заслуговує на увагу. Вступ до гільдії тюльпанових маніяків нагадує певні, відомі з інших джерел, зразки. З урахуванням усіх пропорцій, на думку спадає ритуал ініціації. Звісно, масонські ложі влаштовували це з більшою помпою і глибшим знанням езотерики.

Манія є піднесеним станом душі. Ті, хто її не пережив бодай раз, до певної міри убогіші. Крім того, за певних обставин вона приносить користь. Нікому не знаний, бо не поет, не маляр, не державний діяч, а звичайний собі чоловік згадуватиме часи тюльпанової манії з непідробною чулістю. Чого прізвище Вермондт, він рядив завжди в тій самій таверні і виконував обов’язки маклера. Поміж однією та другою оборудкою «я об’їдався смаженим м’ясом і рибою, а ще курми і зайцями, ба навіть делікатними паштетами. До того я пив вино і пиво від самого ранку до третьої або четвертої години ночі. Я завжди виносив у кишені більше грошей, ніж у мене було на початку дня». Ось вона, справжня Шларафія — країна ситого лінивого блаженства.