Пекло комах

Пекло комах

Ян Свамердам від народження був вутлим і хворобливим. Тільки завдяки мистецтву двох видатних лікарів вдалося врятувати йому життя, проте всі зусилля розбудити приспані гумори не увінчалися успіхом. У школі він навчався добре, але без натхнення. Хлопець не виявляв жодних окреслених нахилів, і його батько, власник процвітаючої аптеки «Під Лебедем», розташованої неподалік старої Ратуші в Амстердамі, швидко, хоча й не без жалю, погодився з думкою, що після смерті його чудову крамницю, сповнену пахощів ботаніки й хімії, з підвішеним під стелею крокодилом і кабінетом природничих дивовиж, успадкують чужі руки.

Після довгих вагань Ян нарешті зважився студіювати в Лейденському університеті медицину. Батьки схвалили цей намір, обіцяючи належну матеріальну підтримку, потрохи сподіваючись, що зміна середовища та наукова дисципліна позитивно вплинуть на зміцнення хиткого характеру одинака.

Ян підпав чарам знань, до того ж понад усяку міру, — він студіював усе. Юнак відвідував лекції з математики, теології та астрономії, не оминав колоквіумів, де читали тексти античних авторів, його також захоплювали східні мови. Найменше уваги він приділяв обраній галузі знань — медицині.

«Бог тяжко випробовує твого батька, — писала Янові мати, — додаючи до болінь старості турботу про долю сина. Ти тринькаєш безцінний час молодості, наче блукаючи лісом, замість простувати до мети. Якщо впродовж двох років ти не здобудеш лікарського диплома, батько перестане слати тобі гроші. Така його воля».

Ян, щоправда, закінчив медичний факультет, але за все своє життя не перев’язав жодної рани. Його новою пристрастю, яка не полишила Яна аж до смерті, стало дослідження світу комах. Ентомологія ще не існувала як окрема галузь знань. Ян Свамердам закладав її підвалини.

Проте, дослідження лапок жука-гнойовика, стравоходу оси чи ніжок болотяного комара не приносило Янові ні прибутків, ні надто великої слави. До всього злого, сам він залишався переконаним у тому, що марнує своє життя, займаючись безплідною та даремною справою. Віруючий, із схильністю до містицизму, Свамердам потерпав, позаяк предметом його студій були створіння, вміщені на найнижчому щаблі драбини видів, на смітнику природи, поблизу гарячого передсінка пекла. Хто б міг угледіти перст Божий в анатомії воші? І хіба ж бабка-одноденка не є радше уламком марноти, ніж тривкою цеглиною буття? Він заздрив тоді астрономам, які, вивчаючи рух планет, відкривають архітектуру Всесвіту, волю Одвічного і закони Гармонії.

Вночі його навідували посланці Небес. Вони лагідно вмовляли його покинути кволе заняття. Свамердам не боронився, а тільки перепрошував. Він обіцяв виправитися, втім, добре знав, що не здужає спалити рукописи, чудові, докладні рисунки й нотатки. Ангели, яким відомі таємниці сердець, покидали його, і тоді починався пандемоніум маленьких створінь, котрі низько літають, повзають по землі, з пиками дияволів; із затятістю чортів вони тягнули зболілу душу Свамердама вниз, у прах і марноту.

Доля всміхнулася йому тільки раз, та й то двозначно. Герцог Тосканський запропонував ученому 12 тисяч флоринів за його колекцію комах, за умови, що Свамердам оселиться у Флоренції, що було привабливою пропозицією, а також перейде у католицтво. Остання умова була неприйнятною для змученого конфліктами сумління. Вчений відкинув великодушну пропозицію.

За кілька років до смерті (він помер у віці 43 років) Свамердам виглядав як старезний дідуган. Вутле його тіло опиралося навдивовижу довго, так, наче смерть гордувала мізерною здобиччю, засудивши її на тривалу агонію.

І тоді він відчув, що досліджуваний ним світ увійшов у нього, вгніздився у ньому й спустошує його зсередини.

Коридорами вен крокували у марші довгі хороводи мурашок, бджолині рої пили гіркий нектар його серця, на очах спали великі сірі й коричневі нетлі. Душа, яка зазвичай відлітає у простір у мить смерті, завчасу покинула зболіле тіло Свамердама. Вона не змогла знести шелесту хітинових панцирів, що терлися навзаєм, і безглуздого дзижчання, яке баламутить тиху музику Всесвіту.