Perpetuum mobile

Perpetuum mobile

Корнеліус Дребель був славетним ученим і винахідником, хоча колеги ставилися до нього стримано, дорікаючи браком серйозності. І справді, він мав більшу схильність до ефектних демонстрацій своїх численних умінь, аніж систематичної дослідницької праці. Мабуть, тому жоден університет ніколи не запропонував йому кафедри.

У 1604 році Дребель з’явився в Англії. Невдовзі він здобув прихильність вищих сфер і самого монарха, матеріальним доказом чого стала річна платня, яку переказували з королівської каси, і помешкання у палаці Ілтем. Тепер Дребель став, так би мовити, штатним виробником незвичайних явищ і речей, поставником чудес, призвідником приголомшення і запаморочення.

За свідченнями сучасників, з-поміж численних винаходів насамперед два зродили справжню сенсацію і надовго зостались у людській пам’яті: показ навігації сконструйованого винахідником підводного човна, який, не випірнаючи з вод Темзи, проплив від Вестмінстера до Ґрініча, а також великий метеорологічний фестиваль у лондонському Вестмінстер Гол, у присутності короля, двору і прошених гостей. На цьому фестивалі машини Дребеля метали громи та блискавиці, несподівано посеред літа стало так зимно, що стіни вкрилися інеєм, а присутні дрижали від холоду, врешті пішов рясний, теплий дощ — і всі чудувалися від захоплення. Не змовкали овації на честь того, хто силою свого генія підкорив власній волі навіть сили природи.

Голова Дребеля була повна великих і малих, серйозних і кумедних, мудрих і цілком божевільних задумів. Він сконструював спеціальну драбинку, покликану допомогти товстунам сісти верхи на коні, опрацював нову систему дренажу заболочених теренів, будував літаючі машини (недоброзичливці називали їх падаючими машинами), змайстрував молоточок для вбивання паразитів на голові, поєднаний із пінцетом, яким жертву витягували з волосся, вигадав сенсаційний технологічний процес фарбування тканин, а також скульптуру, що на вітрі пронизливо гукала та зойкала. Це тільки дещиця винаходів того навдивовижу ініціативного чоловіка. Ким він, власне, був — шарлатаном чи вченим? Позаяк ми не можемо зазирнути вглиб його душі, яка давно вже оселилася в ирії, мусимо придивитися до того, що він залишив на землі. Ті, хто забажають дослідити природу інтелекту Дребеля, плідного, з проблисками генія та недисциплінованого водночас, цінну інформацію зможуть отримати завдяки його бібліотеці — справжньому курйозові.

Уже сам спосіб розстановки книг схиляє до гадки, що Дребель читав наукові праці водночас із трактатами алхіміків. Твори Бекона, Леонардо да Вінчі, Джордано Бруно стояли поряд із Парацельсом, Сьомим покривалом Icic, Святинею Гірама та Амфітеатром Одвічної Мудрості. У парку природничих наук рясно родило зілля Ґнози. На полях досліджень із царини механіки, хімії чи військової справи Дребель рисував езотеричні діаграми та виписував дзвінкі імена Кабали — Binah, Geburah, Kether — вони означують Інтелігентність, Силу й Вінець Пізнання.

Дребель уважав, що світ не можна пояснити у винятково наукових категоріях, і що незмінні закони природи інколи втрачають чинність, звільняючи місце для чудес і сліпучих дивовиж. Мабуть, тому (усвідомлюючи безнадійність цього починання з точки зору фізики) він усе своє життя будував і вдосконалював perpetuum mobile[53]. І варто визнати, що на цій шаленій дорозі він осягнув певних результатів. Його маятники, вітряки, кулі з легкого металу, обвішані тягарцями, рухалися й справді довго, а коли їхній рух зупинявся, винахідник штовхав їх пальцем, пробуджуючи від дрімоти приспану матерію, наче Деміург.

Коли через багато століть розсиплються мої кості, міркував Дребель, і навіть ім’я моє розвіється, наче дим, хтось знайде мій вічний дзиґар. Я не покладаюся на людську пам’ять, я покладаюся на пам’ять Всесвіту. Я хочу, аби моє існування доводили, як і існування Бога, безпомилковим і незаперечним доказом — ex motu[54].