Негероїчна тема

Негероїчна тема

Голландське малярство розмовляє багатьма мовами, оповідає про справи земні й небесні, і лише одного в ньому бракує — апофеозу власної історії, увічнення моментів поразок і слави. А прецінь то була історія, щедра на драматичні епізоди, — повстання, терор, облоги, боротьбу з такими могутніми недругами, як Англія, Іспанія чи Франція.

Якщо вже голландські митці малювали війну, то війну світла з темрявою, а ще гладку воду каналів із самотнім млином на березі, ковзанку під рожевим призахідним небом, інтер’єр шинку, де чубляться п’яниці, дівчину, яка читає листа. Коли б до наших днів не збереглися жодні інші перекази, можна було б подумати, що мешканці цього низинного краю жили воістину солодким життям — масно їли, міцно пили, не гордували веселим товариством. Марно шукати твору видатного маляра, який розповів би нащадкам про страти Горна й Егмонта, про героїчну оборону Лейдена чи замах на герцога Вільгельма Оранського на прізвисько Мовчун.

Ежен Фроментен у своїй чудовій книжці Старі майстри зауважив незвичний факт — у часи, багаті на історичні події, «юнак малював бика на пасовищі, інший, щоб догодити приятелеві-лікареві, малював його у прозекторській в оточенні учнів, зі скальпелем, встромленим у рамено трупа. Ці два образи вкрили безсмертною славою їхні прізвища, їхні школи, їхнє століття й країну, в якій вони мешкали. Що, в такому разі, заслуговує на нашу вдячність? Може, гідність і правда? Ні. Може, велич? Інколи, так. А може, власне, краса? Краса — завжди».

Це дуже гарно сказано, але постає сумнів, чи пацифістський дух голландського малярства можна витлумачити в суто естетичних категоріях. Отож, у чому полягає та особлива прихильність до сцен із повсякденного життя, а водночас уникання воєнних тем, що розпалюють патріотичні почуття? Проблема, схоже, криється значно глибше, і варто покликати на допомогу історію, яка формувала психіку нації. Тож спробуймо тут нагадати про один із найславніших епізодів визвольної боротьби голландців — оборону Лейдена, — як її описав хроніст тих часів Емануель ван Матерен.

Шість років урядування герцога Альби, влада терору й ґвалтів, не здужали зламати опору нідерландців. Особливо затято борониться Північ. Герцог Оранський за допомогою найманих військ організовує збройні походи проти іспанців. Війна триває з перемінним успіхом. Після тривалої героїчної оборони Гарлем, вичерпавши всі запаси й засоби, капітулює перед військом Альби, натомість загарбникам не вдається здобути Алкмар, і вони змушені безславно згорнути облогу цього міста.

Зрештою, в Нідерландах війна не точиться звичним порядком, згідно з традиційним ритуалом вирішальних битв на великій рівнині, після яких залишаються вже тільки переможці й ті, хто благає про пощаду. Це радше загальне повстання, посполите рушення нації — селян, міщан і шляхти проти іспанського насильства. Воно спалахує, наче пожежа, в різних місцях, пригасає, займається знову. Змагаючись із постійними несподіванками, потужна армія інтервентів нездатна завдати вирішального удару.

На початку військових дій якийсь іспанський офіцер, не усвідомлюючи, що провокує провидіння, назвав нідерландських повстанців жебраками (les gueux). Однак оті ґези виявилися грізними й нездоланними противниками. Лісові й морські повстанці, особливо останні, відвагу яких віками славитиме народна пісня, нападали на ворожі конвої, ба навіть здобували порти, вирізуючи до ноги іспанські гарнізони. «Червоне сонце палає над Голландією», — каже тогочасний поет.

Наприкінці 1573 року Філіп II відкликає герцога Альбу з посади головнокомандувача іспанськими військами в Нідерландах, що означає вияв немилості; політика терору завше і повсюди виявляється політикою сліпців. Його наступник, дон Луїс де Рекезенс, намагається замирити бунтівників актами помилування, податковими пільгами, амністією, проте аж ніяк не відмовляється від наміру поставити незламну Північ на коліна.

У травні 1574 року іспанські війська отаборилися під Лейденом. Батьки міста прийняли одностайне рішення про оборону і видали низку необхідних розпоряджень військового та адміністративного характеру. Насамперед були врегульовані питання справедливого розподілу харчів. Під час двох перших місяців облоги кожен мешканець Лейдена отримував півфунта хліба й молоко (сепароване, як повідомляє скрупульозний хроніст). Лейден не був у ті часи великим містом. Він мав певні рустикальні риси, як-от великі стайні й обори, де утримували понад 700 корів. Проблему наші розв’язали дуже спритно: користуючись неувагою іспанців, худобу випускали на навколишні луки; та як тільки лунали військовий гомін чи постріли, тварини мчали учвал до міста, отож упродовж усієї облоги до списку втрат записали тільки одну корову і трьох необережних телят.

Іспанський командувач, генерал Вальдес, чекав, аж поки місто саме впаде йому до ніг, переможене голодом чи підступом. Схоже, він більше довіряв дипломатії, ніж артилерії; принаймні так було у початковій фазі протистояння. Тоді він слав обложеним листи і писав у них, що ті можуть розраховувати на його великодушність і вибачення, запевняв, що іспанські війська не зостануться в місті надовго, а насамкінець облудно переконував, що здача фортеці нікому не принесе шкоди і втрати честі, натомість, здобуття її силою вкриє невдалих захисників ганьбою.

Марні зусилля. Мешканці Лейдена були рішуче налаштовані вистояти в шляхетній обороні. У відповідь Вальдес отримав від них латинського віршика, який у перекладі звучить так:

Звабливо луна птахолова сопілка

До часу, аж птаха потрапить у сильце.

Від вересня, тобто після чотирьох місяців боротьби, становище міста з кожним днем ставало дедалі критичнішим. Нікому вже не спадали на гадку дотепні віршики. На повторну пропозицію про капітуляцію захисники тим разом відповіли патетичним листом. «Ви спираєте всі ваші надії на тому, що ми виснажені голодом, і що ніхто нам не прийде на допомогу. Ви називаєте нас їдцями собак і котів, але нам ще не бракує харчів, доки чутне мукання корів у місті. А коли нам забракне страви, то прецінь кожен із нас має ліву руку; ми можемо її відтяти, зберігаючи праву для того, щоб тирана та його криваву орду від мурів міських одіпхнути».

Під Лейденом, як і під Троєю, — промови командувачів, блискучі відлупи, вбивчі прокльони. Вся ця пишнобарвна риторика була наче призначена для майбутніх авторів підручників історії. Правда була прозаїчною, банальною та сірою: вистояти ще місяць, ще тиждень, ще один день.

У місті давався взнаки дошкульний брак грошей. Тоді мешканці вирішили пристосувати монетарну систему до виняткової ситуації; отож, вони емітували спеціальні паперові банкноти, які мали зберігати свою вартість лише на період облоги. Ті нові платіжні засоби оздобили гаслами на покріплення сердець — латинським написом «Наес libertatis ergo[50]», зображенням лева і побожним зітханням: «Боже, бережи Лейден».

Проте всім було очевидно, що врятувати місто може тільки допомога ззовні. Діймав дедалі сильніший голод, уже закінчився хліб, проте все ще видавали на особу півфунта м’яса, тобто шкуру й кості охлялих тварин. Полювали на собак, котів і пацюків.

На домір лиха, у місті спалахнула пошесть. За короткий час вона поглинула шість тисяч жертв, тобто половину людності міста. Чоловіки були настільки ослаблені, що не мали вже сили нести варту на мурах, а коли поверталися додому, то часто знаходили дружин і дітей мертвими.

Наче й цих нещасть було мало, у Лейдені спалахнули заворушення й заколоти. Хроніст загадково пише про усобицю, ремствування та чвари. Можна легко здогадатися, що криється за цими евфемізмами. То був звичайний бунт міської бідноти, яка найдошкульніше відчувала тягар облоги. Для них існувала тільки одна альтернатива — або смерть від голоду, або неволя. Вони обирали друге.

Бургомістр скликав усіх мешканців міста на віче. У великій патетичній промові він оголосив усім і кожному, що ладний пожертвувати власним тілом, щоб нагодувати голодних. На щастя, ці слова були сприйняті належним чином, тобто не як конкретна пропозиція, а як риторична фігура.

Генеральні Штати, а також герцог Оранський Вільгельм, голландський головнокомандувач, штаб-квартира якого розташовувалася неподалік, у Делфті, чудово орієнтувалися, що становище Лейдена є фатальним. Сухопутні війська Сванського були надто слабкими, щоб вирушити на допомогу містові й дати бій ворогові на суходолі. Натомість флот становив найсильнішу та найбільш справну частину нідерландської армії. Втім, існувала серйозна завада: Лейден не був портом, місто лежало в глибині суходолу. Потрібно було, що звучить майже магічно, покликати на допомогу стихію води.

Отож, був опрацьований дуже ретельний план прориву гребель і дамб. Голландська система каналів нагадувала водяний лабіринт, і лихо сміливцям, які б перейшли його межі. Однак рішення про затоплення значних площ ріллі й пасовищ було рішенням драматичним. Втішалися народною мудрістю, старим селянським прислів’ям, яке казало, що за таких крайніх обставин краще вже зробити землю безплідною, ніж втратити її назавжди.

На корабельнях Роттердама та інших портів кипіла гарячкова праця. Гідним подиву, навіть для нас, людей технологічної епохи, був запаморочливий темп, у якому збудували кораблі, що мали взяти участь в операції визволення Лейдена. Вся флотилія складалася із 200 галер із неглибоким зануренням; рухалися вони завдяки силі вітру чи на веслах, були оснащені гарматами та всім необхідним воєнним спорядженням.

Тепер усе залежало від непередбачуваного чинника, тобто погоди. Спершу дув несприятливий норд, проте невдовзі почав віяти очікуваний південно-західний вітер, і через отвори в дамбах він виштовхував маси води в напрямку Лейдена. Наступ стихії випередив наступ війська.

Несподіванка для ворога була цілковитою. Іспанці, щоправда, намагаються опанувати ситуацію, поспіхом ремонтують прорвані дамби, аж тут їх штурмують голландські галери, стріляючи з усіх гармат. Там, де вода недостатньо глибока, моряки вистрибують із кораблів і штовхають їх на шанці неприятеля. Ось велика тема для барокового маляра. Коли б Рубенс малював цю битву, він, мабуть, зобразив би її як боротьбу Нептуна з хтонічними божествами.

Іспанські війська неспроможні скористатися своєю чисельною перевагою чи тактичними вміннями. Боротьба суходільної армії, яка стоїть по коліна у воді, з флотом є чистим абсурдом. Залишається єдиний вихід — поспіхом згорнути облогу та ганебно відступити. Третього вересня 1574 року о восьмій годині ранку командувач голландців, які прибули на допомогу обложеним, адмірал Лодевейк Бойсот вступає під палкі вітання у браму міста.

Що залишилося в сучасному Лейдені від тих днів страждань і слави? У тіні старих платанів пам’ятник хороброму бургомістрові Пітерові Адріансові ван дер Верфові. Його плащ закинутий на плечі так, наче він поспішає на звичайне засідання міської ради, і тільки рапіра на поясі свідчить, що у ті часи важилися справи життя й смерті. У парку також стоїть стара башта, від якої в останню ніч облоги іспанські гармати відбили величезний шматок муру. Зберігся гарний будинок, оздоблений пташиним орнаментом, який ще пам’ятає ті часи. У ньому мешкали троє братів: Ян, Ульріх і Вілем, за фахом міські музики, котрі кохалися у розведенні поштових голубів. Під час облоги їм випала особливо важлива роль. Вони перетворилися мало не на інституцію, притому з подвійною функцією, — міністерства пошти, позаяк вони утримували єдиний можливий у цих обставинах контакт із зовнішнім світом, а також міністерства пропаганди, бо ж голуби були невтомними послами надії, які обіцяли захисникам швидку підмогу.

У лейденському музеї зберігається великий гобелен, де зображено атаку голландської флотилії на шанці іспанців. Показана з точки зору картографа, велика зелена рівнина потята голубими лініями рік і каналів, посеред яких метушаться маленькі, наче комахи, люди. Історія з перспективи Бога.

У тому ж музеї немає ні гармат, ні неприятельських штандартів, ні вищерблених мечів чи розколотих шоломів, — словом, усього того мотлоху, що знаходимо в інших європейських колекціях, присвячених великим подіям минулого. Натомість, на почесному місці вивішено особливий військовий трофей — великий мідний казан для приготування жовнірської страви, який іспанці покинули, тікаючи. Казан як символ повернення до нормальності, або, якщо хтось воліє, як символ перемоги.

Упродовж вісімдесяти років боротьби за незалежність голландці продемонстрували незліченні докази мужності, витривалості й рішучості. Проте ця тривала війна була неподібна до жодної іншої війни, які точилися в Європі. Вона була сутичкою двох різних ідеалів життя, двох систем вартостей і, якщо можна так із певним перебільшенням сказати, двох діаметрально протилежних цивілізацій: аристократично-військової, котру представляли іспанці, та міщансько-селянського світу нідерландців.

Варто приточити певну характерну подробицю. Отож, хроніст облоги Лейдена з виразним задоволенням каже, що під час штурму, коли нищили дамби неподалік міста, загинули тільки п’ять чи шість осіб. На така незначну кількість жертв інші європейські літописці навіть не звернули б уваги.

Війна не була для голландців красним ремеслом, пригодою молодості, вінцем чоловічого життя. Вони сприймали її без екзальтації, але й не опираючись долі, так, як ідуть на боротьбу зі стихією. У подібному кодексі поведінки немає місця для хвастощів геройським молодецтвом й ефектної смерті на полі слави. Навпаки, йшлося про те, щоб врятувати, захистити, заощадити, вийти з бурі з цілою головою та майном.

Відтак брутальному насильству іспанських загарбницьких військ було протиставлено інтелігентність, воістину купецький розрахунок, зрештою, хитрощі. Згоден, то не лицарські цноти. Якщо вже голландці слідували зразкам героїв великих епопей, то, мабуть, ближчим їм був Одіссей, а не Ахіллес.

Годі, зрештою, сягати до міфології. Характер і структура голландського суспільства дуже промовисті. Люди війни не становили в Голландії окремої соціальної верстви, оточеної німбом слави, яка б втішалася особливим престижем. Шляхта, котра в решті Європи творила офіцерський корпус зі столітніми традиціями, не відігравала в Республіці важливої ролі. Юнак, який наймався жовніром до війська, не носив (якщо дозволите вжити цього анахронізму) булаву в ранці, а радше гіркий хліб неборака, без жодних перспектив на усмішку Фортуни; поранений чи хворий, він найчастіше помирав у якомусь убогому лазареті, де шаліли епідемії. Ветерани жебракували на вулицях міст.

Голландія не мала кількісно сталої армії. Військо не було школою громадянського духу, як у римлян; так само престиж держави тримався на чомусь зовсім іншому. Звідси береться суто функціональне ставлення до збройних сил: у період війни суходільна армія налічувала ледь більше 100 000 солдатів, а в період миру спадала до 20 000.

В армії Республіки переважали іноземці; значну більшість сухопутних сил складали чужинські наймані війська (тільки флот був «чисто» голландським). Синів Марса просто купували. При облозі Сертогенбоса у вирішальній фазі визвольної боротьби армія, якою командував намісник Фрідріх Генріх, складалася з трьох голландських полків (зрештою, то зовсім не були добровольці) та 15 фризьких, валлонських, німецьких, французьких, шотландських й англійських полків. До того ж, уся ця мішанка не носила мундирів. Шолом, панцир, інколи шарф у барвах підрозділу — все це було дуже сірим у порівнянні з пташиною пишнотою французьких чи італійських войовників. Не було чого малювати.

Спогади про війну швидко блякли. Той, хто замовляв образ, — капітан корабля, селянин, купець чи ремісник — хотів на ньому бачити насамперед себе та світ, що його оточував: інтер’єр будинку, де сім’я зібралася з нагоди хрестин чи шлюбу, сільську дорогу, обсаджену деревами, на які падає відблиск полуденного сонця, рідне місто на великій рівнині.

Отож, то було не надто патріотичне мистецтво, якщо під словом «патріотизм» ми розумітимемо запеклу ненависть до давніх, сучасних і навіть потенційних ворогів. Голландці не залишили нам образу, на якому переможеного ворога тягнуть за колісницею переможця у поросі зневаги.

Проте вони залюбки малювали морські баталії. Класичним прикладом цього жанру є славетний твір Гендріка Фрома Битва під Гібралтаром 25 квітня 1607 року. На передньому плані голландський військовий корабель таранить носом корпус іспанського флагмана. Цей образ сповнений розкішних, якщо можна так безтактно висловитися, подробиць — червоні й жовті хвости вибуху, люди, рештки щогл, які літають у повітрі та потопають у морі, тисячі дрібних деталей передані з докладністю мініатюриста. І все це побачене, мов у телескоп, із далекої перспективи, яка нівелює жахіття й пристрасть. Битва перетворена на балет, кольорову феєрію.

Бенжамен Констан в одному з листів до мадам де Сталь захоплюється історією Голландії, такою несхожою на історії інших європейських держав: «Ніколи цей хоробрий народ не оголосив війни своїм сусідам, ніколи не нападав, не спустошував і не грабував їхніх країн» (Констан оминув делікатною мовчанкою колоніальні завоювання, але йдеться лише про сусідів). Може, ця заувага французького письменника більш опукло показує певну істотну рису голландського характеру. Хтось зауважив: «La Hollande est de religion d’Erasme[51]». Не буде значним перебільшенням сказати, що владу над цієї малою нацією обійняв дух філософа з Роттердаму, який понад усе цінував цноти поміркованості й лагідності.

Одного зимового пополудня, під час прогулянки берлінським Грюневальдом, я зайшов до мисливського замку. Я давно знав, що там міститься колекція фламандського та голландського мистецтва, і зазирнув туди наче з обов’язку, не сподіваючись на жодну сенсацію. Я передчував, що побачу ще одну пересічну збірку (о монотонносте другорядних малярів Великих Шкіл!) — портретів, мисливських сцен, натюрмортів, якими завішані стіни багатьох аристократичних резиденцій.

Так воно й було. Проте я не пошкодував про цей візит, позаяк відкрив те, чого здавна шукав у стількох репрезентативних галереях і музеях. Образ аж ніяк не був шедевром, проте мою увагу привабила його тема: Алегорія Голландської Республіки. Намалював його Якоб Адріенс Бакер, який отримав за свою працю кругленьку суму в 300 гульденів із рук тогочасного намісника Сполучених Провінцій Фрідріха Генріха. Отож, твір, як то кажуть, офіційний.

Образ представляє молоду дівчину, зодягнену в драперію інтенсивних барв — червоної, голубої та ясної перлово-білої. У моделі доволі селянський вигляд: рожеві щічки пастушки, точені плечі, монументальні ноги, які міцно стоять на землі. На це уособлення простоти, свободи й невинності митець натягнув важкі атрибути війни: шолом із густим чорним султаном, щит в одній та оперний спис у другій руці. І саме це найбільше приваблює в цьому образі: суперечність між піднесеною темою та скромним її виразом; так, наче історичну драму грає сільська трупа на ярмарку. Героїня цієї сцени нічим не нагадує Свободу, яка веде народ на барикади. Невдовзі вона покине нудне позування і повернеться до своїх звичних, непатетичних справ у оборі чи біля копиці сіна.

Свобода, про яку написано стільки трактатів, що вона перетворилася на бліде й абстрактне поняття, була для голландців чимось таким простим, як дихання, оглядання, дотик до предметів. Їй годі було давати визначення чи прикрашати. Тому в їхньому мистецтві відсутній поділ на те, що велике, і те, що мале, важливе й неістотне, піднесене й посполите. Вони малювали яблука, портрети торгівців тканинами, олов’яні тарелі, тюльпани з такою терплячою любов’ю, що поруч із ними гаснуть образи ирію та галасливі оповіді про земні тріумфи.

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

Похожие главы из других книг

тема / препринт

Из книги Критическая Масса, 2006, № 1 автора Журнал «Критическая Масса»

тема / препринт


тема / опера

Из книги Критическая Масса, 2006, № 3 автора Журнал «Критическая Масса»

тема / опера


тема / in memoriam

Из книги Критическая Масса, 2006, № 4 автора Журнал «Критическая Масса»

тема / in memoriam


тема / [про] чтение

Из книги Ритмическое воспитание актера автора Збруева Н П

тема / [про] чтение


тема/ pre-print

Из книги Старобурятская живопись автора Гумилев Лев Николаевич

тема/ pre-print


Тема III Метр

Из книги Там автора Головин Евгений Всеволодович

Тема III Метр Слово «метр» - древнегреческого происхождения и употреблялось для обозначения размера стиха. В буквальном переводе это слово обозначает «меру».Коренное значение слова метр, то есть «мера», остается неизменным и для нашей области, определяя время, в течение


Тема IV Длительности

Из книги Загадки известных книг автора Галинская Ирина Львовна

Тема IV Длительности Длительность звука обозначается в музыкальной записи условными знаками, которые запечатлеваются в сознании читающего запись путем зрительной и слуховой ассоциации.Наиболее длительный звук обозначается знаком ° и называется целой нотой. Звуки,


Тема V Ритмический рисунок

Из книги «Крушение кумиров», или Одоление соблазнов автора Кантор Владимир Карлович

Тема V Ритмический рисунок Ритмическое воспитание, ставя своей основной целью развитие «ритмичности», пользуется, с одной стороны, музыкальным ритмом, а с другой - ритмом движения.Ритмический рисунок мелодии, то есть соотношение звуков различных длительностей, - наиболее


Тема VI Фразировка

Из книги Театр мистерий в Греции. Трагедия автора Ливрага Хорхе Анхель

Тема VI Фразировка В движении музыкальной мелодии и музыкального произведения, являющегося по существу как бы своеобразной «музыкальной речью», так же, как и в обычной словесной речи, различимы «слова» и «предложения», ее слагающие. Законченный рисунок мелодии, имеющий


ТЕМА И ВАРИАЦИИ

Из книги Натюрморт с удилами автора Херберт Збигнев

ТЕМА И ВАРИАЦИИ По древней индийской легенде, в VI веке до н.э. в Бенгалии, в маленьком княжестве Шакья, жил царевич Сиддхартха, которого воспитывали в дворцовых садах, тщательно оберегая от всех неприятных эмоций. Однажды царевич решил погулять и, выйдя в город, увидел


Тема

Из книги Лекции по культурологии автора Полищук Виктор Иванович

Тема Луна — мать сокрытости, легкомысленная фея переодеваний, царица глубоких превращений. В море у ней живут рыбы-шарики, покрытые тонкими прозрачными волосиками: касаясь медуз, они превращают последних в колючих спрутов, ядовитых и смертоносных. Когда эти спруты


Тема Пилата

Из книги автора

Тема Пилата Первым поделился в печати результатами своих попыток проникнуть в историческую и философскую криптографию «Мастера и Маргариты» американский литературовед Л. Ржевский. В 1968 г. он опубликовал статью «Пилатов грех: О тайнописи в романе М. Булгакова „Мастер и


4. Тема эллинства

Из книги автора

4. Тема эллинства Но так ли это? Действительно ли русская культура «проскочила» мимо античности? Вопрос спорный. Невозможно представить себе Гнедича и Жуковского без Гомера; Чаадаева, Чернышевского, Толстого без влияния Платона; Аристотеля переводили в России


6. Тема

Из книги автора

6. Тема По Эсхилу, темой, или материей, что служит основой развития трагедии, являются божественные, сверхчеловеческие сюжеты, которые лишь отражаются в земном.Согласно Афинею*, Эсхил утверждал, что его труды были «крошками с пиршества Гомера». ГомерПостоянные, а порой


ТЕМА 5 Типология культур

Из книги автора

ТЕМА 5 Типология культур До сих пор мы рассматривали культуру как вид человеческого бытия, как результат жизнедеятельности общества, как единство материальных и духовных ценностей, речь у нас шла о функциях культуры, её видах, формах, о традициях, обычаях и обрядах как