8. Культура та освіта
Точкою відліку зародження української літературної мови прийнято вважати ХІ століття – час написання таких знаменитих давньоруських пам’яток, як «Остромирове Євангеліє» та «Ізборник Святослава». В них, як і в створених у ХІІ столітті не менш прославлених творах «Повісті минулих літ» та «Слові о полку Ігоревім», зустрічається чимало слів, характерних для живого українського мовлення.
Нестор-літописець. 1980, Мармур
* * *
А ось перший підручник, що сприяв її подальшому розвитку, – «Грамматіки славенскія правилноє синтаґма» – був написаний тільки у 1619 р. Мелетієм Смотрицьким.
* * *
У середині XVІ століття було створено перший словник – «Лексикон словенороський», який містив близько 7000 слів та імен церковнослов’янською мовою з перекладом та тлумаченням українською. Його творцем став видатний діяч української культури та освіти, один з родоначальників української літературної поезії Памво Беринда. Цій праці він присвятив більше 30 років.
* * *
Давньоукраїнською мовою були написані і деякі твори видатного українського філософа і поета Григорія Сковороди.
* * *
А ось узгодити правопис із особливостями розмовної української мови вдалося в своїх творах видатному майстру слова І. П. Котляревському, який заслужено вважається родоначальником сучасної української мови.
* * *
У 1857 році відомим етнографом та істориком Пантелеймоном Кулішем було укладено та видано граматику української мови, названу за іменем автора «кулішівкою».
* * *
Остаточно упорядкував українську граматику, звівши воєдино східні та західні зразки, видатний учений-мовознавець Борис Грінченко. Саме йому належить фундаментальна чотиритомна праця – «Словник української мови», який використовується і в наш час.
Борис Гринченко
* * *
У 1867 році побачило світ перше видання «Тлумачного словника живої великоруської мови» Володимира Даля (1801–1872), уродженця Луганська. Це перший і досі єдиний словник, в якому представлена як літературна мова, так і різноманітні діалекти. Значення цієї праці було таким великим, що 2001-й рік – 200-річчя з дня народження її творця, було оголошено ЮНЕСКО роком Володимира Даля. Над словником він працював більше п’ятдесяти років, зібравши та дослідивши більше двохсот тисяч слів. Він один зробив те, над чим, як правило, сьогодні працюють величезні колективи. А ще перові Козака Луганського (таким був його псевдонім) належить 145 повістей, оповідань, казок та нарисів. Ним же записано більше 37 тисяч прислів’їв, приказок, приповідок. До речі, сюжет казки про рибалку та рибку О. Пушкіну подарував саме Даль.
* * *
Володимир Іванович ніколи не протиставляв російську та українську мови. Сам він чудово розмовляв тією й тією та часто повторював: «Хто якою мовою думає, той до такого народу і належить. Я думаю російською». Нині на батьківщині В. Даля, в Луганську, відкрито його меморіальний музей.
* * *
Однак Даль цікавився не лише мовою та словесністю. Він служив на флоті, був лікарем, під час російсько-турецької війни проявив себе чудовим хірургом, якого високо цінував Пирогов. Цікаво, що своїм умінням акуратно та швидко зашивати рани він був зобов’язаний своїй няні Ганні, яка колись навчила його… вишивати. Даль написав чимало наукових робіт з воєнної хірургії, гомеопатії та фармакології, підручник з ботаніки та зоології.
* * *
У 1868 році у Львові було створено культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», першим головою якого став А. Вахнянин. Невдовзі такі центри з’явилися в усій Галичині, в Києві, Одесі, Чернігові. З цією організацією активно співпрацювали Б. Грінченко, Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Аркас. До завдань товариства входило розв’язання суспільно-культурних та соціальних проблем, ліквідація неписьменності, будівництво народних домів, читалень, загальноосвітніх та ремісницьких шкіл, книговидання і поширення книг. «Просвіта» мала великий вплив на розвиток політичного руху в країні, зокрема на появу січових стрільців, ОУН та УПА, тому у 1939 році її було ліквідовано більшовиками. В 1988 році товариство відновило свою діяльність під назвою «Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка „Просвіта“».
* * *
Українська мова протягом кількох століть заборонялася різноманітними наказами та циркулярами більше 170 разів. Ось лише деякі приклади таких мовних гонінь: у 1627 році українські видання старого друку спалювалися за наказом царя Олексія Михайловича, в 1693 році було заборонено друкування книг українською мовою у Києво-Печерській лаврі, а в 1817 році – викладання українською у Києво-Могилянській академії. Відповідно до горезвісного Валуєвського циркуляра 1863 року під заборону потрапляло видання рідною мовою шкільних підручників та релігійної літератури. В 30-х роках ХХ століття естафету гонінь на українську мову було підхоплено сталінським режимом. Його жертвами стало багато українських письменників та поетів.
* * *
Найдавнішою рукописною книгою, створеною в Україні, що дійшла до наших часів, є «Остромирове Євангеліє» (1056–1057 рр.).
* * *
Сьогодні оригінальних рукописів ХІ-ХІІ століть лишилося не більше ста екземплярів з тих двохсот тисяч, що були, за підрахунками монахів, у Київській Русі. І всі вони відрізнялися високим рівнем художнього оформлення. Та особливе захоплення викликає «Пересопницьке Євангеліє», написане в 1556–1561 роках давньоукраїнською мовою на замовлення княгині Гольшанської-Заславської. Його виконано на пергаменті та прикрашено численними яскравими мініатюрами. Ця книга зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського, на ній, як і на Конституції України, приносять присягу президенти країни.
Пересопницкое Евангелие
* * *
Довгий час вважалося, що перші друковані видання прийшли до України із Заходу: на прохання української громади краківський друкар Швайпольт Фіоль видав 1491 року у відповідності до правопису того часу «Часослов» та «Осьмиглавник». Однак ряд історичних документів, знайдених нещодавно в Центральному історичному архіві Львова, свідчать про існування ще у 1460 році у цьому місті друкарні Степана Доропана. До їх знаходження першим українським виданням вважався «Апостол», надрукований ще у 1574 році Іваном Федоровим. Ця та інші книги, видані руським першодрукарем як у Львові, так і в Острозі («Буквар», Новий Заповіт із Псалитрем та «Острозька Біблія» – перша слов’янська Біблія кирилицею), – є видатними пам’ятками слов’янської культури.
* * *
Нині в Україні працює близько 600 видавництв різного профілю. У 2008 році вони випустили 24 тисячі друкованих одиниць загальним накладом 58 мільйонів примірників.
* * *
Один із провідних центрів книгодрукування в Україні – друкарня Києво-Печерської лаври – був заснований у 1615 році відомим церковним діячем та письменником, архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. Трохи пізніше в місті Радомишлі Житомирської області ним було влаштовано першу в країні паперову фабрику, яка виробляла папір з льону та конопель. Папір мав непрезентабельний сірий колір, зате вирізнявся надзвичайною міцністю. Сьогодні в Радомишлі біля старовинної паперової фабрики Єлисею Плетенецькому встановлено єдиний в Україні пам’ятник на воді.
* * *
Україна здавна славилася своїми багатими книгосховищами. Перше з них – бібліотека Ярослава Мудрого – було засноване великим князем при Софійському соборі ще у 1037 році. Доля цієї бібліотеки досі лишається загадкою. Відомо лише, що багато книг з неї стали частиною посагу доньки Ярослава Мудрого – князівни Анни, яка стала королевою Франції. З їх числа до наших днів збереглося тільки Реймське Євангеліє. Це видання вважається настільки цінним, що на ньому кілька століть приносили присягу французькі королі.
* * *
Першу публічну бібліотеку на території України було відкрито у 1829 році в Одесі. Початок їй було покладено дарунком відомого мецената, графа М. Толстого. Нині вона перетворилася на Одеську наукову бібліотеку ім. Горького.
* * *
Сьогодні в країні діє понад 20 тисяч універсальних масових бібліотек, що містять більше 350 мільйонів примірників книг та періодичних видань. Справжніми книжковими скарбницями є великі бібліотеки національного значення: Національна бібліотека ім. В. Вернадського (з фондом у два млн прим.), Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Короленка (6,5 млн прим.), Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника (6 млн прим.), Національна парламентська бібліотека (4 млн прим.), Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека (2,3 млн прим.) та ін.
* * *
Перші газети з’явилися в Україні у XVIIІ столітті на Львівщині. Це були «Львівський кур’єр» (1749) «Львівська газета» (1776) та «Патріотична газета політиків» (1792). А з 1812 року почав виходити економіко-комерційний «Харківський щотижневик».
* * *
Сьогодні в Україні видається більше 2,5 тисячі журналів та 2,7 тисячі газет.
* * *
У листопаді 1924 року в місті Харкові відбулася перша радіопередача. А за 10 років радіоприймачі з’явилися у кожній українській квартирі. Перший телевізійний передавач запрацював у 1938 році в Києві. Щоправда, спочатку він тільки ретранслював телепередачі з Москви. Самостійну спробу передачі зображення в ефір було зроблено 1 лютого 1939 року, вона тривала лише 40 хвилин. У дусі того часу телеглядачам показали портрет Серго Орджонікідзе без звукового супроводу та різноманітні титри. «Картинка» була поганої якості, в зелених тонах, а розмір телеекрана не перевищував розміру поштової листівки. Тільки у 1951 році в Києві почав свою роботу перший український телецентр. За кілька років такі центри запрацювали в Сталіно (нині – місто Донецьк), Одесі, Львові, Дніпропетровську, Ворошиловграді (нині – Луганськ), Симферополі та Запоріжжі.
* * *
Перший український телефільм «Вогняний потяг» було знято у 1959 році на Харківській студії телебачення режисером Володимиром Бутком.
* * *
Нині близько 94 % населення отримує інформацію про світові та внутрішні події на українських каналах, середньодобовий обсяг радіомовлення складає 435 годин, а телемовлення – 542 години.
* * *
Початок розвитку музейної справи було закладено ще у Київській Русі колекціями книг, картин, художніх творів та історичних пам’яток, зібраних у Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерській лаврі. Чимало цінних колекцій знаходилося в маєтках багатих поміщиків та землевласників: Собеського у Жовкві, Синявського у Бережанському замку, Вишневецького у Вишневці, Розумовського у Батурині.
* * *
Та по-справжньому музейна справа як вид культурної діяльності почала розвиватися в Україні тільки в першій половині ХІХ століття, коли відкрився перший Археологічний музей при Київському університеті. Більшість музеїв було засновано багатими меценатами та ученими, як-от В. Тарнавський, М. Терещенко, Богдан та Варвара Ханенки, О. Петрушевич, Д. Багалій, Д. Яворницький. Безкорисливим дарунком видатного художника-мариніста І. Айвазовського рідному місту Феодосії стали картинна галерея та Музей старожитностей.
Картинна галерея ім. Айвазовського в Феодосії
* * *
Існує чимало національних музеїв-заповідників, зокрема «Херсонес Таврійський», Шевченківський у Каневі, «Чигирин», «Гетьманська столиця» в Батурині, єдиний у світі Музей запорозького козацтва «Хортиця», «Переяслав», «Стародавній Чернігів», національний музей народної архітектури та побуту Пирогово. Є навіть цілі міста, що є історико-архітектурними заповідниками. До їх числа, наприклад, належить Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Це справжній музей під відкритим небом, що розкинувся на площі у 121 га і містить більше 200 історичних пам’яток XII-ХІХ століть.
Київ. Пирогово
* * *
Не менш цікаві й експозиції 30 художніх музеїв України. Найцінніші зібрання українського, російського та світового мистецтва представлені у Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Кіровограді, Сумах, Алупці, Севастополі й Донецьку. Та особливо багата на художні раритети столиця, оскільки тут працює три художні музеї: в Державному музеї образотворчого мистецтва можна ознайомитися з українським національним мистецтвом від стародавніх часів до сучасності, в Музеї російського мистецтва (заснований у 1922 році) – з творами російських художників XVIIІ-ХІХ століть, а у Музеї західного та східного мистецтва імені Б. та В. Ханенків – з шедеврами світового живопису. А у вересні 2009 року у Києві відкрився новий виставковий зал «Художній Арсенал», засновники якого планують створити тут свого роду «український Ермітаж».
* * *
В українських містах та селах можна зустріти і дуже незвичайні музеї. Так, наприклад, у Києві є музей однієї вулиці – Андріївський узвіз та музей гетьманства, у Феодосії – єдиний у країні музей грошей, в Дніпропетровську – унікальний фінансовий музей, в Одесі – віртуальний музей нумізматики, в Сумах – геологічний музей «Самоцвіти України», в Переяславі-Хмельницькому – музей історії бджільництва, лікарських рослин, українського рушника, в Харкові – музей театральних ляльок, а в Луцьку – музей волинської ікони та аптека-музей, що побудована на межі XVIIІ та ХІХ століть. До речі, саме тут виготовлялися мазі для Лесі Українки під час її перебування в Луцьку.
* * *
У селищі Виноградове неподалік Ялти є незвичайний музей «Галявина казок». Його експонатами є понад 200 скульптур з дерева та каменю. Тут можна також побачити казкові сюжети з українського, російського, вірменського та грузинського фольклорів, ландшафтно-скульптурний комплекс «Слов’янське поселення», скульптурні композиції за мотивами казок О. Пушкіна, братів Грімм, Ш. Перро, та С. Маршака.
* * *
У селищі Вороновиця Вінницької області знаходиться палац Можайських, побудований у 1780 році. Саме тут відомий російський винахідник в області повітроплавання, контр-адмірал О. Ф. Можайський сконструював перший у світі літак. Тепер тут відкрито Музей авіації та космонавтики ім. О. Ф. Можайського.
* * *
Ще один музей космонавтики, що носить ім’я відомого конструктора С.П. Корольова, знаходиться в його рідному місті Житомирі. До його складу входять меморіальний дім-музей С.П. Корольова та павільйон космічної техніки, експозиції яких містять більше двох тисяч експонатів.
* * *
Музей ракетних військ стратегічного призначення в селищі Побузьке Кіровоградської області є третім у світі після подібних музеїв у Пенемюнде (Німеччина) та американському штаті Аризона. Порівняно з ними, унікальність українського музею полягає у тому, що його присвячено одній з найсучасніших ракет – СС-24. Він являє собою справжню бойову стартову позицію з шахтно-пусковою установкою, командним пультом запуску ракет та наземним устаткуванням. Усі механізми знаходяться в робочому стані, не вистачає тільки самої ракети.
* * *
До унікальних належать і багато львівських музеїв: історії медицини Галичини, аптека-музей, «Під чорним орлом» та «Шевченківський гай» – унікальний музей народної архітектури та побуту, де просто неба представлені будівлі шести етнографічних зон Західної України – Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини, Буковини, Поділля та Львівщини.
* * *
В Україні є чимало цікавих музеїв, пов’язаних із водою. Найдавнішим з них є водяна кузня-музей «Гамора» в селі Лисичеве Закарпатської області. Їй більше трьохсот років. Вона розташована на березі ріки Лисичанки, води якої приводять у рух водяне колесо, а воно, в свою чергу, приводить у дію молот вагою 125 кг. В селі Кочеток Харківської області знаходиться унікальний музей води, а в місті Миколаєві – єдиний в Україні музей суднобудування та флоту, заснований в 1978 році. А от у селі Синевир на Чорній річці створено музей лісу та лісосплаву. Його розташовано в унікальному технічному приміщенні загати, зведеної у 1830 році за проектом австрійського інженера Краузе, яка використовується для сплаву деревини.
* * *
Пам’ять про життя та діяльність видатних українських письменників, учених, державних діячів та полководців зберігається в численних меморіальних музеях. Є серед них і тематичні: «Літературна Одеса», «Літературна Немирівщина», «Літературний музей Прикарпаття» (м. Івано-Франківськ), музей «Русалки Дністрової» (м. Львів), «Літературна Херсонщина», Харківський літературний музей та музей Голокосту, музей буковинської діаспори (м. Чернівці), музей пам’яті воїнів-афганців (м. Вінниця) та багато інших.
* * *
Великою популярністю у туристів користується літературно-меморіальний музей французького письменника Оноре де Бальзака. Його розташовано в с. Верховні Житомирської області, в колишньому маєтку графині Евеліни Ганської, з якою письменник обвінчався у Бердичеві в 1850 році.
* * *
Не менш популярний і літературно-меморіальний музей М. Булгакова в Києві, розташований у колишній квартирі письменника на Андріївському узвозі.
* * *
У Київській Русі школи з’явилися ще у домонгольський час. Вони виникли при християнських монастирях в кінці Х століття. Основними книгами у них були богослужбові, найчастіше Псалтир. Порядок навчання передбачав спочатку засвоєння абетки, потім окремих складів, читання, вивчення граматики та чисел. Школи були не тільки у стольному граді Києві. Ще 900 років тому Нестор-літописець здійснив подорож у Володимир-Волинський з метою «смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів». Прийнявши християнство, князь Володимир Великий наказав віддавати на «книжне навчання» дітей «кращих людей». Ярослав Мудрий створив школу для дітей старост і духовних осіб. Тут навчали читанню, письму, основам християнського віровчення та лічбі.
* * *
З ХІ століття в Київській Русі з’явилися так звані дяківки – початкові парафіяльні школи. В них навчали письму, читанню церковних книг та церковному співу.
* * *
Нині в Україні нараховується більше 20 тисяч загальноосвітніх шкіл, в яких щорічно сідають за парти близько 6 мільйонів учнів, а їх навчанням займаються 860 тисяч педагогів. З 2008 року випускники складають тести з основних предметів, результати яких слугують підставою для їхнього вступу до вищих та середніх спеціальних навчальних закладів.
* * *
Родоначальником української педагогічної теорії була Софія Федорівна Русова (1856–1940). Вона створила концепцію національної школи, спрямовану на гуманістичний розвиток, основним принципом якої стала «дисципліна розумної ласки».
* * *
Інший український педагог – харків’янка Христина Данилівна Алчевська (1841–1920) – є засновницею першої недільної школи для дорослих і автором популярних навчально-методичних посібників для народу.
Школа Х.Алчевської
* * *
Ще один педагог – А.С. Макаренко – відомий тим, що у 20-ті роки минулого століття здійснив нечувану досі у педагогічній практиці успішну спробу перевиховання дітей-правопорушників у трудовій колонії ім. М. Горького в Куряжі та дитячій комуні поблизу Харкова.
* * *
Гордістю радянської української педагогіки був директор Павлиської середньої школи Кіровоградської області В.О. Сухомлинський (1918–1970), який впроваджував гуманістичні концепції всебічного виховання дітей, заснованого на загальнолюдських цінностях та творчій праці.
* * *
У XII столітті, за свідченням київського митрополита, письменника та філософа Климента Смолятовича, в Україні нараховувалося 300–400 вчених, які добре володіли грецькою мовою та були перекладачами. Пізніше при дворі короля Данила Галицького служило чимало високоосвічених людей, які знали не менше п’яти-семи мов.
* * *
Великим центром освіти була Острозька школа, створена у 1576 році. Її засновником став найбільший волинський магнат, відомий меценат князь Костянтин-Василь Острозький (1526–1608). Він же приблизно у 1576–1580 роках заснував відому Острозьку академію. В ній викладали учені з Греції, Риму, Польщі та України. Ці «українські Афіни» стали прообразом слов’яно-греко-латинських академій на українській землі.
Князь Констянтин-Василь Острозьский
* * *
Одним з найстаріших та найвідоміших центрів вищої освіти в Україні є Києво-Могилянська академія, створена у 1632 році. Її було названо на честь засновника – архімандрита Петра Могили (1596–1647). Тут викладали наукові світила того часу, велася теологічна та наукова робота. Курс навчання тривав 12 років. Невдовзі академія стала одним з головних освітніх центрів Східної Європи, а потім – одним з найбільших у світі. В різні роки у ній вивчали науки такі видатні люди, як гетьман України Іван Скоропадський, філософ та поет Г. Сковорода, геніальний російський вчений М. Ломоносов. І дотепер Національний університет «Києво-Могилянська академія» є гордістю країни.
* * *
Нині в Україні нараховується 881 вищий навчальний заклад. До найстаріших з них належать Львівський національний університет ім. І. Франка (1661 р.), Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (1805 р.), Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка (1834 р.), Одеський національний університет (1865 р.), Національний університет «Київський політехнічний інститут» (1898 р.) та ін.