7. Наука, техніка та медицина
Знання українців з математики, метрології, астрономії, метеорології та медицини накопичувалися протягом багатьох століть та носили прикладний характер. Як самостійні науки вони стали відомі з XVI–XVII століть. Першими науковими центрами у Київській Русі були монастирі. Потім до них додалися братські школи. А у XVII–XVIIІ століттях важливими центрами науки стали Львівська та Києво-Могилянська академії.
* * *
Одним з перших досягнень у галузі суспільних наук стало створення у Х-ХІІ століттях зводу законів давньоруського права «Руська правда», який поклав початок українському, російському, білоруському та литовському феодальному праву.
* * *
На XV століття припадає наукова діяльність Ю. Дрогобича (Ю. Котермака) – українського вченого, астронома та астролога; він також став першим українським доктором медицини і філософії Болонського та ректором Краківського університетів. У своїй «Прогностичній оцінці поточного 1483 року» він, спираючись на спостереження за небесними світилами, природою та відносинами у суспільстві, передбачив епідемію чуми, війни, соціальні потрясіння, а також визначив географічні координати Москви, Вільнюса, Дрогобича, Львова та Феодосії. Вчений також написав трактат про місячне та сонячне затемнення. Дрогобич читав лекції в Ягеллонському університеті. Там йому призначили титул королівського лікаря: саме українцю польський король довірив своє здоров’я. Учнем Дрогобича був Микола Коперник. На думку дослідників, скоріше за все, саме вчитель підказав йому ідею геліоцентричної будови Сонячної системи.
Юрій Дрогобич
* * *
На XV–XVII століття припадає наукова діяльність таких провідних мовознавців, як Л. Зизаній, П. Беринда, та М. Смотрицький.
* * *
Ще у Київській Русі багато уваги приділялося огляду історичних подій. Найвідомішими пам’ятками древньої історії є літописи «Повість минулих літ», Галицько-Волинський літопис, а також «Слово о полку Ігоревім».
* * *
Історія українських земель висвітлюється також у літописах XV – першої половини XVII століть: Короткому Київському, Густинському, Львівському, Межигірському. Та тільки у кінці XVIIІ століття невідомий автор здійснив першу спробу систематизувати викладення історії України у книзі «Історія Русів».
* * *
Створення першого шкільного підручника – «Синопсису» (це був нарис з історії України) – пов’язане з іменем ректора Київської академії Інокентія Гізеля (1600–1683).
* * *
Значну увагу питанням історії України приділяв відомий історик, етнограф та письменник М. Костомаров (1817–1885). Він був автором історичних досліджень «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа». Костомаров лишив велику кількість життєписів відомих історичних діячів, написаних жваво та захоплююче, та сам він вважав найважливішою працею свого життя життєпис гетьмана Хмельницького.
Микола Костомаров
* * *
Провідний діяч української культури, композитор та письменник Микола Аркас (1853–1909) створив популярну і досі «Історію України-Русі». Її було надруковано нечуваним раніше для такого роду видань семитисячним накладом, який розійшовся протягом кількох місяців.
* * *
У ХІХ столітті історична наука збагатилася дослідженнями М. Максимовича, М. Драгоманова, О. Єфіменко та Д. Багалія. Особлива заслуга у розвитку української історії належить М. Драгоманову, якого сучасники називали «апостолом правди та науки». Заснувавши у Женеві Вільну українську друкарню, він видавав журнал «Громада», в якому проголошував справді революційні думки і привертав увагу Європи до проблем українського життя.
Михайло Драгоманов
* * *
Професор Харківського університету Олександра Єфименко (1848–1918) стала першою жінкою у нашій країні, котра отримала ступінь почесного доктора історії. Ця росіянка, що вийшла заміж за висланого українця, пронесла почуття любові до української землі крізь усе життя. Завдяки її науковим працям («Південна Русь», «Історія українського народу», «З історії боротьби малоруського народу з поляками») заповнилося багато малодосліджених сторінок історії України. Єфименко була сповнена творчих задумів, однак збутися їм не судилося. Події Громадянської війни не оминули того далекого хутору на Харківщині, де вона жила. У грудні 1918 року петлюрівці, що напали на нього, вбили «двох поміщиць» – Олександру Яківну та її доньку, молоду поетесу Тетяну.
* * *
Нелегкою була доля й іншого відомого історика – Наталі Полонської-Василенко (1884–1973). Її ім’я, як і близько 200 наукових праць, довго лишалися в Україні під забороною: вона була дружиною «ворога народу», засудженого більшовиками академіка М. Василенка, працювала у наукових організаціях окупованого фашистами Києва. Про її заслуги як ученого заговорили тільки у 1990-х роках, коли побачила світ написана нею ще у 1960-х «Історія України». Особливе місце у ній відведене життєписам відомих українок.
* * *
Михайло Грушевський (1866–1934) відомий не тільки як історик, але і як письменник, публіцист, літературознавець, а також державний діяч, який був головою Української Центральної Ради та першим Президентом України, лідером національно-визвольного руху України. Як історик він відомий перш за все надзвичайно масштабною на ті часи працею з історії рідної країни – «Історія України-Русі». Під час роботи у Львівському університеті Грушевському вдалося створити свою історичну школу, до якої належали такі відомі історики, як І. Крип’якевич, І. Джиджора, С. Томашевський.
Михайло Грушевський
* * *
Довгий час замовчувалося в Україні ім’я Федора Вовка (1847–1918) – ученого світового рівня, професора Сорбонни, Санкт-Петербурзького та Київського університетів. Адже ще до революції він довів у своїх дослідженнях з етнографії, що українці – окремий, відмінний від сусідніх слов’янських народів антропологічний тип, який має оригінальні етнографічні особливості. Він був першим серед українських етнографів та антропологів, хто розгорнув інтенсивні польові дослідження на прикордонних з Україною землях.
* * *
Етнографічний матеріал про українські народні обряди, звичаї та промисли, пісні й танці, музику, архітектуру та образотворче мистецтво збирали у ХІХ столітті такі відомі вчені-етнографи, а також письменники, художники та музикознавці, як П. Чубинський, М. Сумцов, В. Антонович, Т. Шеченко, І. Франко, І. Срезневський, С. Воробкевич. Частина цієї етнографічної спадщини знайшла своє відображення у книзі Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».
* * *
Археологія як наука почала розвиватися в Україні на початку XVII століття, коли за ініціативи митрополита Петра Могили було здійснено розкопки Десятинної церкви у Києві. Серед найбільш відомих представників цієї науки – Вікентій Хвойка (1850–1914), чех за національністю, який не був за освітою археологом, але зробив для української історії, на думку спеціалістів, чи не більше, ніж переважна більшість його вчених колег. Його зусиллями у 1893 році світ дізнався про унікальні високорозвинені культури давнини, що населяли територію України. Тоді поблизу села Трипілля Хвойка знайшов рештки найдавнішої в світі людської цивілізації, названої за місцем основних знахідок «трипільською культурою».
* * *
У 1896 році Вікентій Хвойка зробив унікальне відкриття на території Києва: поселення людей пізнього палеоліту (близько 20 тисяч років тому), назване Кирилівською стоянкою, залишки поселення епохи бронзи (кінець ІІІ тис. – початок І тис. до н. е.). А у районі села Зарубинці на Київщині ним було знайдено поселення кочових скотарів, яке датується ІІ-І ст. до н. е. – І-ІІ ст. н. е. Завдяки ентузіазму Хвойки було практично повністю відновлено усю історію виникнення «матері городів руських». Йому ж кияни мають бути зобов’язані за організацію археологічного відділу в Київському міському музеї (нині – Національний історичний музей України). За великі досягнення вченого перед наукою за рішенням ЮНЕСКО 2001 рік було оголошено роком Вікентія Хвойки.
* * *
Ім’я Дмитра Яворницького (1855–1940) – видатного діяча науки, культури та мистецтва, неперевершеного знавця історії запорозького козацтва, автора близько 150 наукових праць, овіяне багатьма легендами. З ним пов’язані майже детективні історії про пошуки запорозьких старожитностей, за якими він їздив до Персії, Туреччини, Польщі та Палестини. Більше 75 тисяч експонатів було зібрано ним для Катеринославського музею старожитностей (нині – Дніпропетровський історичний музей ім. академіка Д. І. Яворницького).
* * *
Зародки економічних знань можна знайти ще в літописних пам’ятках Київської Русі, в «Руській правді». А ось економіку як самостійну науку почали розробляти в Україні лише у першій половині ХІХ століття. До цього мали відношення Г. Ґалаґан, Т. Степанов, І. Вернадський та засновник Харківського університету В. Каразін, який, зокрема, першим в Україні звернувся до демографічних досліджень. Та найбільш значущий внесок зробив у розвиток економічної науки харків’янин М. Туган-Барановський (1865–1919), який, на думку австрійського економіста Й. Шумпетера, був «найкращим слов’янським економістом». В своїй роботі «Теоретичні засади марксизму» він оголосив теорію Маркса «лише частково вірною». І, як показують дослідження сучасних економістів, мав рацію.
Михайло Туган-Барановський
* * *
Засади філософської науки були закладені українськими гуманістами Ю. Дрогобичем, П. Русином, та С. Оріховським.
* * *
Подальший розвиток філософія отримала в трактатах видатного мислителя XVIIІ століття Григорія Сковороди (1722–1794). Їх основними темами були пошуки людського «Я», переосмислення Біблії, засудження лицемірства та фарисейства. Цей мандрівний філософ не тільки розвинув комплекс світоглядних ідей, ставши багато в чому предтечею сучасної філософської думки, але й сам намагався в житті наслідувати приклад Ісуса Христа. Це і визначило його життєве кредо: «Мій жереб – з голотою». Незадовго до смерті Сковорода заповів зробити на його могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». У цьому останньому вислові філософа звучить і гіркий біль непорозуміння та відчуження, і всесвітня скорбота, і твердість протистояння неправедному світові.
Григорій Сковорода
* * *
Початок розвитку природничих наук в Україні поклало відкриття Харківського (1805), Київського (1834) та Одеського (1865) університетів.
* * *
Математики усього світу знають геніальних учених з України: М. Остроградського, Г. Вороного, М. Кравчука, А. Крилова, Н. Боголюбова, В. Глушкова. Особливо відома харківська математична школа, історія якої триває не роки, а століття. Тут з’явилося чимало видатних математиків (С. Бернштейн, Н. Ахієзер), але зіркою першої величини серед них був О. Ляпунов: його теорія стійкості і сьогодні лишається однією з найважливіших прикладних теорій. Славиться в країні і відділення математики Харківського фізико-технічного інституту низьких температур (ФТІНТ). Звань та премій його співробітників цілком вистачило б на кілька сотень людей: ленінські, державні, імені Лобачевського, Крилова, Боголюбова.
* * *
Виведені українським ученим Михайлом Остроградським (1801–1861) формули досі входять до усіх вузівських підручників з математики. Проте в юності він зовсім не цікавився цією наукою, а мріяв стати військовим. Тому спочатку навчався в Харківському університеті знехотя, доки не знайшов «свого» педагога – викладача математики А. Ф. Павловського. І невдовзі математична спільнота заговорила про генія Остроградського.
* * *
«Математиком від Бога» називали волинянина Михайла Кравчука (1892–1942). Йому належить величезна роль у розвитку математичної освіти, в розробці української математичної термінології. Він першим з провідних математиків почав писати свої роботи українською мовою. Кравчуку належать оригінальні відкриття в алгебрі, теорії функцій, диференціальних та інтегральних рівнянь, математичній статистиці.
* * *
Великим геометром ХХ століття називають харків’янина Олексія Погорєлова (1919–2002). На відміну від своїх колег, він відомий не тільки математикам, а й мільйонам звичайних людей – як автор найпопулярнішого шкільного підручника з геометрії, на якому виросло не одне покоління. В світову науку учений увійшов своїми нестандартними рішеннями багатьох складних математичних задач: четвертої проблеми Гілберта, багатовимірної проблеми Мінковського, розробкою загальної геометричної теорії рівнянь Монжа-Ампера. Один з наших сучасників писав про можливості аналітичного розуму Погорєлова так: «Його цілеспрямований неперевершений інтелект можна було б порівняти з відбійним молотком. Або інакше: складна, десятки років невирішувана задача – ніби стіна. А Погорєлов проламував її своєю розумовою силою. Як танк».
* * *
Одним з найбільш видатних харківських фізиків був Лев Шубников (1901–1937). Ім’я цього вченого, що заклав основи кріогенної фізики, довгі роки було приречене на забуття. За надуманим звинуваченням його було оголошено «ворогом народу» і розстріляно. Реабілітували вченого тільки у 1957 році посмертно, а у 2001 році на честь його сторічного ювілею в Україні було запроваджено премію його імені.
* * *
Георгій Гамов (1904–1968) відомий у світі як американський фізик та астрофізик Джордж Гамов. А народився та виріс він в Одесі, тут же починав навчання в університеті. Молодий аспірант, що подавав великі надії, отримав можливість стажуватися у Ґеттінґенському університеті. Учених Європи він підкорив тим, що не погоджувався із висновками Е. Резерфорда про ядерні реакції при бомбардуванні урану швидкими альфа-частинками торію, і мав рацію. У 28 років Гамов став наймолодшим член-кореспондентом в історії АН СРСР. У 1933 році його було відправлено на міжнародний конгрес до Бельгії, і повернутися звідти на батьківщину він не захотів. Після цього його ім’я в СРСР замовчувалося. Так Георгій перетворився на Джорджа і став професором університету Джорджа Вашинґтона в столиці США. Це йому належить відома модель «гарячого Всесвіту» (теорія Великого вибуху), правила теорії радіоактивного розпаду, спроба першої дешифровки генетичного коду та багато інших відкриттів. А ще він став лауреатом найпрестижнішої нагороди за внесок у популяризацію науки, що присуджується ЮНЕСКО, – премії Калінгі (1956), як автор науково-популярних книг «Містер Томпкінс у Країні Див», «Народження та смерть Сонця», «Біографія Землі», «Створення Всесвіту», «Один, два, три… нескінченність», «Тридцять років, які потрясли фізику».
Георгій Гамов
* * *
Харків пишається трьома нобелівськими лауреатами, що жили та працювали у місті в різний час: Іллею Мечниковим, Львом Ландау та Саймоном Кузнецем (покинув Україну в 1922 році та переїхав до США).
* * *
Фізика Льва Ландау (1908–1968) можуть назвати своїм сином одразу три країни – Азербайджан, де він народився та ріс, Росія, де отримав освіту та здійснив основну частину своїх досліджень, у тому числі і фантастичні за складністю розрахунки ядерних та термоядерних ланцюгових реакцій, і Україна, де вчений створив справжній центр теоретичної фізики, розробив відому теорію антиферомагнетизму та опублікував ряд робіт з електронної плазми.
* * *
У Харкові здійснив свої перші експерименти зі створення «машини логічного мислення» – прообразу комп’ютера – видатний фізик-механік А. Щукарев (1864–1936). Вона була здатна механічно доходити до простих логічних висновків на основі висхідних смислових засновків.
* * *
Жовтень 1932 року назавжди увійшов до історії вітчизняної фізики. Тоді у Харкові «високовольтній бригаді» ФТІНТу на чолі із Костянтином Синельниковим (1901–1966) вдалося вперше розщепити ядро атома – атома літію. Це відкриття ознаменувало нову еру в ядерній фізиці. І лише після успішного здійснення експерименту І. Курчатовим було створено ядерно-фізичну лабораторію в Ленінграді, де було введено у дію перший радянський циклотрон – найбільший на той час у Європі.
* * *
У 1934 році в Київському інституті фізичної хімії лауреат Державної премії СРСР, дніпропетровець О. Бродський, вперше в нашій країні отримав важку воду.
* * *
Величезна заслуга у створенні вітчизняної хімічної науки належить таким видатним ученим, як М. Бекетов та Л. Писаржевський. Професора Харківського університету Миколу Бекетова (1827–1911) сучасники вважали третім корифеєм хімії у країні після Бутлерова та Менделєєва. Він заклав основи фізичної хімії як самостійної наукової дисципліни та створив перший підручник з цього предмета. Подальший її розвиток продовжили його учні Ф. Флавицький, Ельтеков та Хрущов.
* * *
Відомий харківський астроном Микола Барабашов (1894–1971) одним з перших застосував метод фотографічної фотометрії для дослідження Місяця та планет і встановив, що поверхня місячних «морів» нерівна і складається з вулканічних порід. Результати його досліджень відображені в атласі зворотного боку Місяця. В 1931 році разом з М. Пономарьовим він сконструював перший в СРСР спектрогеліоскоп для регулярних спостережень за Сонцем.
* * *
Визначний київський астроном Сергій Всехсвятський (1905–1984) зумів передбачити існування кілець навколо планет-гігантів та вулканічну діяльність їхніх супутників. Довгі роки він займався питаннями виникнення комет і довів, що вони народжуються від супутників планет-гігантів.
* * *
У Миколаївській астрономічній обсерваторії, створеній ще у 1821 році, діє один з найстаріших телескопів, який допомагає спостерігати за найвіддаленішими зорями. Та є у нього і особливе завдання: він слідкує за пересуванням космічного сміття, якого з початку освоєння людиною космічного простору накопичилося більш ніж достатньо. В 2006 році Миколаївську обсерваторію внесено до Списку культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
* * *
Вагомий внесок у розвиток астрофізики зробила найбільша у Європі Кримська астрофізична обсерваторія, яка розташована неподалік від Бахчисараю. Тут було відкрито пульсації Сонця та закладено основи нової науки – геліосейсмології. А при Київському університеті у 1957 році було створено астрономічну обсерваторію, яка веде спостереження за штучними супутниками Землі.
* * *
Засновником української школи біохіміків вважається Олександр Палладін (1885–1972). Він був професором одразу трьох університетів – Харківського, Петербурзького та Варшавського, президентом АН України, організатором та директором українського біохімічного інституту, який тепер носить його ім’я. Його основні праці стосуються біохімії вітамінів (він був одним з основоположників науки про вітаміни – вітамінології), обміну речовин, порівняльної біохімії нервової тканини та головного мозку. В його інституті було синтезовано кровоспинний препарат вікасол та налагоджено його виробництво.
* * *
Головою львівської школи біохімії є Яків Парнас (1884–1949). Головне досягнення біохімії першої половини ХХ століття – з’ясування природи та «біологічного смислу» анаеробного перетворення вуглеводів – стало можливим завдяки відкриттю кількох дослідників, в числі яких був і Я. Парнас. Учений створив Інститут медичної хімії при Львівському університеті. На жаль, ученого було заарештовано під час сталінських репресій, і він загинув за невідомих обставин.
* * *
Величезний внесок зробив у біохімію і А. Красновський (1913–1993). Ним було розроблено кілька нових моделей фотосинтезу, які знайшли застосування у сфері біотехнологій. Вони призвели до народження нової науки – фотохімії.
* * *
Систематичні геологічні дослідження в Україні почалися ще в кінці XVIIІ століття. В 1829 році Е. Ковалевський склав першу геологічну карту Донбасу.
* * *
Та геологічні школи з’явилися у країні тільки у другій половині ХІХ століття. В Києві таку школу очолював ректор Київського університету К. Феофілактов, що організував дослідження Українського кристалічного щита.
* * *
Великий внесок у розвиток геології внесли В. Тарасенко, Н. Андрусов та І. Леваковський, а перший підручник з цієї дисципліни склав професор Харківського університету А. Борисяк.
* * *
Початок геохімічних досліджень в Україні пов’язаний з іменем видатного ученого-енциклопедиста Володимира Вернадського (1863–1945), який створив першу біогеохімічну лабораторію і став засновником вчення про біосферу Землі. Та наукову діяльність цієї геніальної людини неможливо вкласти у рамки якоїсь однієї дисципліни. Він із однаковим інтересом займався фізичною географією, ґрунтознавством, мерзлотознавством, біологією, кристалографією, мінералогією, фізикою, радіологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією та літературою. Недарма цього вченого називають «Ломоносовим ХХ століття». Таку свою наукову «всеїдність» він пояснював так: «Моя мета – пізнання усього, що можливо для людини і нині відповідно до її сил та часу». Поступово у Вернадського виник новий біосферний світогляд – вчення про біосферу. А у 1936 році він упритул підійшов до його логічного продовження – вчення про ноосферу. В повному обсязі роботи вченого (а їх більше 700) не публікувалися аж до 90-х років ХХ століття. Хоча багато його ідей виявилися пророчими: він, наприклад, передбачив усі сучасні глобальні екологічні проблеми, про які на початку минулого століття ще ніхто не замислювався.
Володимир Вернадський
* * *
Таким же вченим-енциклопедистом був і Михайло Максимович (1804–1883). Перший ректор Київського університету був біологом, філологом, філософом, істориком, етнографом, природознавцем, письменником та перекладачем. За його підручниками біології свого часу навчалася половина Європи. А одним з найкращих перекладів ученого стало «Слово о полку Ігоревім». Величезну кількість наукових праць Михайло Максимович присвятив українській культурі, якій він лишався відданим до кінця життя.
* * *
Незважаючи на те, що Україна не має безпосереднього виходу до океану, його властивості та багатства плідно вивчало багато українських океанологів. Ними було розроблено динамічну модель Світового океану, яка має не тільки наукове, але і прикладне значення.
* * *
Природні умови та ресурси України вивчали такі видатні вчені, як В. Докучаєв, П. Броунов та А. Краснов. Останній створив один з перших курсів загального землеробства.
* * *
Про велику увагу, яка в усі часи приділялася сільськогосподарським наукам, свідчать роботи, що проводилися ще на початку ХІХ століття Харківським товариством сільського господарства для отримання стійких врожаїв польових культур, селекції буряків. Їх було продовжено вже в радянський період Харківською селекційною станцією під керівництвом відомого селекціонера та генетика Василя Юр’єва (1879–1962).
* * *
Першою своєрідною науковою установою в галузі плодівництва став акліматизаційний сад засновника Харківського університету Василя Каразіна (1773–1842), закладений ним у 1809 році на хуторі Основа. Цікаво, що він не тільки займався в ньому селекцією овочів та фруктів, але і першим в країні розробив способи їх консервації: свої «домашні заготовки» вчений навіть надсилав у ставку верховного командування російської армії під час кампанії 1812–1814 років. Його брат Іван Каразін також прославився як перетворювач природи: у 1793 році він заснував у Краснокутську дендропарк, в якому було зібрано сотні видів рослин з країн Європи, Японії, Китаю, Америки, Бразилії та Мексики, а також 600 сортів плодових дерев.
* * *
Навряд чи знайдеться людина, яка хоча б раз у житті не куштувала сорт яблук, який у народі називають «симиренкою». Але далеко не усі знають, що вивів його видатний український вчений-помолог Лев Симиренко (1855–1920), який став засновником першого помологічного та маточного саду під Млієвом Черкаської області. Тут на основі селекції було виведено більше 900 сортів яблук і створено найпопулярніший досі Ренет Симиренка.
* * *
Здавна українці з любов’ю та вмінням займалися бджільництвом (навіть нині Україна входить у трійку найбільш «медових» країн світу). Та особливо прославив українське бджільництво житель Чернігівської області Петро Прокопович (1755–1850), який у 1814 році першим у світі розробив розбірний рамковий вулик. Це дозволило отримувати чистий мед без знищення бджіл. Своїм відкриттям Прокопович здійснив справжню революцію у бджолярстві.
* * *
Увійшов в історію «солодкої» галузі і М. Вітвицький, який у 1828 році винайшов на Волині «дзвоновий вулик», що у подальшому було названо його іменем. Він складався з 6–7 надставок, що дозволяли збільшувати чи зменшувати гніздо бджіл.
* * *
Біологічні науки – ботаніка, зоологія, анатомія – почали формуватися в Україні в кінці XVII століття, а фізіологія рослин, тварин, людини, мікробіологія, гідробіологія, іхтіологія та палеонтологія – на початку ХІХ століття. А уже наприкінці з’явилися видатні наукові праці І. Мечникова, В. Зелінського, І. Шелкова, М. Сеченова, І. Шмальгаузена.
* * *
Ілля Мечников (1845–1916) народився на Харківщині. Тут же після закінчення Харківського університету він займався вивченням ембріології. А світова слава прийшла до нього в Одесі після створення разом з видатним одеським мікробіологом Миколою Гамалією (1839–1949) першої в країні Бактеріологічної станції (нині – Інститут вірусології та епідеміології І. Мечникова). В 1908 році вченого було удостоєно Нобелівської премії з фізіології та медицини «за праці з імунітету». А Микола Гамалія усе життя займався розробкою та удосконаленням вакцин і боротьбою з епідеміями віспи та тифу.
Ілля Мечников
Микола Гамалія
* * *
В.А. Хавкіну (1860–1930), уродженцю Бердянська, вдалося зробити те, в чому потерпіли фіаско багато його колег-бактеріологів. Він уперше визначив поріг отрути, що вводилася при вакцинації, при якому ін’єкція не вбивала живу істоту, а сприяла виробленню захисної реакції організму. Для цього вчений 18 липня 1892 року ввів собі самому в кров дозу холерної отрути, яка у багато разів перевищувала ту, що він випробовував на тваринах! І тільки після того, як на власному досвіді пересвідчився у безпечності вакцини для людини, було проведено експеримент на добровольцях. Хавкін подарував людству надійні методи захисту від чуми, холери та тифу. Його ім’я носить найбільший у Південно-Східній Азії науково-дослідницький центр, що займається бактеріологією та епідеміологією. А його метод вакцинації, яким спочатку знехтували у Європі, в буквальному сенсі створив диво в Індії: завдяки йому мільйони індійців було врятовано від холери та чуми. В роки Першої світової війни Хавкін запропонував британській армії заходи з попередження епідемії висипного тифу серед бійців.
* * *
Такий же подвиг в ім’я науки було здійснено 1 травня 1893 року студентом-медиком Київського університету вінничанином Данилом Заболотним (1866–1929) та асистентом Іваном Савченком: обидва випили протихолерну сироватку. Це був великий ризик, оскільки безпечність нещодавно створеної вакцини ніхто у світі не ґарантував. Та у країні лютувала епідемія холери, і молоді лікарі вирішили випробувати сироватку на собі. Минуть роки, і Заболотний напише багато наукових праць про холеру, чуму, малярію, сифіліс, дифтерію, висипний тиф, створить в Одесі першу в світі кафедру епідеміології. А заснований цим ученим у 1929 році Інститут епідеміології та мікробіології України (нині Інститут мікробіології та вірусології НАН України) тепер носить його ім’я.
* * *
У багатій на корисні копалини Україні серед інших технічних галузей одними з перших отримали розвиток гірська справа, матеріалознавство та металургія. Серед тих, хто займався науковими дослідженнями та прикладними розробками у цих областях, були Л. Шевляков, О. Терпигорев, М. Федоров, І. Тіме, А. Мевіус. А от дослідження у галузі машинобудування стали проводитися у країні тільки з другої половини ХІХ століття. Особливо результативними вони були в електротехніці.
* * *
У середині ХІХ століття в світову науку заслужено увійшло ім’я Івана Пулюя (1845–1918), видатного електротехніка та фізика, що народився в містечку Гримайлів на Тернопільщині. Більше 30 років він працював професором Празького політехнічного інституту, а також був деканом першого в Європі електротехнічного факультету. Імператор Франц Йосиф дарував Пулюю титул радника двору, нагородив лицарським хрестом. А в Україні ім’я вченого донедавна було практично невідоме. Між тим він стояв біля витоків одного з найвизначніших досягнень людства – відкриття Х-променів. Усі експерименти з ними Пулюй проводив, використовуючи вакуумні трубки власної конструкції, які винайшов у 1883 році, на 12 років раніше, ніж це зробив німецький фізик В.-К. Рентґен. Його рентґенограми мали високу якість та були неперевершеними за технікою виконання. Саме він зробив перший знімок людського скелета. І хоча український вчений присвятив цьому відкриттю більше 50 наукових робіт, і його першість була очевидною, уся слава, як це нерідко буває в науці, дісталася іншому – Рентґену.
* * *
Ще один український геній – технік І. Тимченко – був автором багатьох метеорологічних приладів. Та особливо відзначився він при створенні першої моделі автоматизованої телефонної станції М. Фрейденберґа. А у січні 1894 року на дев’ятому з’їзді дослідників природи та лікарів, тобто за рік до появи у Західній Європі кінематографу братів Люм’єр, він продемонстрував… зображення на екрані!
* * *
Великих успіхів українці досягли в області зварювання металів. Саме українському вченому М. Бренардосу належить винайдення зварювання за допомогою електричного струменя. У 1881 році цей талановитий інженер з Переяслава запропонував електродугове зварювання для «з’єднання і роз’єднання металів». Та найбільший внесок в електрозварювання було зроблено Євгеном Патоном (1870–1953). Нині нікого не здивуєш зварюванням у вакуумі, в умовах космічного простору чи під водою. А зачинателем усього цього був саме академік Євген Патон, який створив Інститут електрозварювання АН УРСР. На основі своєї технології він здійснив розробку 35 клепаних мостів. Найбільшим досягненням ученого став суцільнозварний міст довжиною 1482 м та вагою 10 тисяч тонн, який було названо його іменем і який прикрасив Київ 1953 року. А розроблена ним теорія зварювання під шаром флюсу пройшла не тільки промислову, але й бойову перевірку в роки Великої Вітчизняної війни: саме таким чином зварювалися корпуси прославлених танків Т-34 та артилерійських систем.
* * *
Справу батька достойно продовжив його син, академік Борис Патон, який з 1962 року беззмінно є президентом Академії наук України. Він організував та провів дослідження, в результаті яких народилося багато нових способів зварювання: напівавтоматичний, в середовищі захисних газів, електрошлаковий, електроплазмовий та інші. Можна стверджувати, що рід Патонів є національною гордістю України.
Борис Патон
* * *
Мало хто знає, що перші у континентальній Європі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) були створені в Академії наук УРСР під керівництвом академіка Лебедєва майже одразу після війни. Усього було сконструйовано та побудовано 15 типів таких машин – від ЕОМ на електронних лампах до супер-ЕОМ на інтегральних схемах.
* * *
Ще менш відомо, що прообраз сучасного компакт-диску (СD) було розроблено ще у середині 60-х років минулого століття молодим аспірантом Київського інституту кібернетики В. Петровим (нині академіком). Та через недостатнє фінансування він не зміг тоді продовжити роботу над своїм винаходом. А через сім років американський філіал фірми «Філіпс» продемонстрував перший пластиковий компакт-диск, який відрізнявся від скляного диска В. Петрова тільки матеріалом.
* * *
Провідне місце у світовій науці займає українська школа кібернетики Віктора Глушкова (1923–1982). Цей видатний учений став не тільки автором фундаментальних робіт в області кібернетики та обчислювальної техніки, піонером комп’ютерних технологій, творцем ЕОМ «Промінь», призначеної для інженерних розрахунків, та ЕОМ «Мир-1» – попередниці персонального комп’ютера, він був також неперевершеним алгебраїстом, який вирішив п’яту проблему Гілберта. Ним же було створено загальну теорію цифрових автоматів.
* * *
Ще на початку ХХ століття Україна активно включилася у процеси освоєння повітряного простору. Піонером вітчизняного авіа-будівництва став киянин Ігор Сікорський (1889–1972), який у липні 1909 року у дворі власного будинку побудував перший вертоліт, а за рік зібрав другий. Перший літак БіС-1 він створив у майстернях на Куренівському аеродромі, а за модифікацію літака С-6А отримав у 1912 році Велику золоту медаль на Повітроплавній виставці у Москві. Ним було розроблено концепцію багатомоторного важкого літака-гіганта «Руський витязь», яка дала життя цілому напрямку в авіації – важкому літакобудуванню. За ним з’явився ще більш потужний гігант – «Ілля Муромець». Переїхавши до США, конструктор заснував там ряд підприємств, на яких збиралися літаки типу «Сікорський».
* * *
Літаки родини «Ан», які створені авіаконструктором Олегом Антоновим (1906–1984), в світі називають «елегантними» та «породистими». У них відчувається стиль їх творця, який любив повторювати, що «негарний літак не полетить». Почавши свою конструкторську діяльність із планерів та унікального багатоцільового Ан-2, якому в народі дали назву «кукурузник», Антонов завершив її створенням свого найгеніальнішого творіння – крилатого гіганта «Антея» (Ан-22), який приголомшив відвідувачів Всесвітнього салону авіації в Ле-Бурже. «Літаючий собор», «потяг у повітрі», «мегалітак» – яких тільки епітетів не вигадували для нього журналісти. Таке ж враження справив у світі антоновський «Руслан» (Ан-124) – останнє дітище, створене під керівництвом видатного конструктора. У цього велетня тільки стоянка – розміром з футбольне поле. Всередині кожного з його чотирьох двигунів людина може стояти у повний зріст, а до кабіни льотчиків треба підніматися сходами на висоту третього поверху. Літак здатен підіймати в повітря вантаж вагою 150 тонн.
Ан-38
* * *
Сьогодні мало кому відомо, що у створенні винищувача Су-27, який зарубіжні спеціалісти назвали «аеродинамічним шедевром», брав участь видатний український конструктор авіаційних двигунів Архип Люлька (1908–1984). Саме на ньому було встановлено двигун АЛ-31 (АЛ, тобто Архип Люлька). Зрештою, його модифікації з’явилися і на нових бомбардувальниках Су-34.
* * *
Україна входить до числа країн, здатних виробляти ракетну техніку, яка створювалася працею і талантом таких видатних українців, як С. Корольов, В. Челомей, В. Глушко, М. Янгель. А біля її витоків стояв чернігівець М. Кибальчич – винахідник та революціонер, що розробив у тюремній камері оригінальний проект пілотованого ракетного літального апарату – для польоту в космос, – і Ю.Кондратюк, який незалежно від К.Е. Ціолковського створив схему і дав опис чотириступеневої ракети на киснево-водневому паливі.
* * *
Генеральний конструктор ракетно-космічних систем Сергій Корольов (1906–1966) народився у Житомирі, і перш ніж очолити союзне ракетобудування, вчився в одеській будівельній профшколі, Київському політехнічному інституті, пройшов через табори і так звані «шарашки» (закриті конструкторські бюро, де працювали ув’язнені). В історії освоєння космічного простору з його іменем пов’язана епоха чудових досягнень. Під його керівництвом створено багато балістичних та геофізичних ракет, ракети-носії та пілотовані космічні кораблі «Восток» та «Восход», за допомогою яких уперше в історії людства було здійснено політ та вихід людини у космічний простір, запущено штучні супутники Землі та Сонця, здійснено польоти автоматичних міжпланетних станцій на Місяць, Венеру та Марс.
* * *
Видатним ученим у ракетно-космічній області, основоположником вітчизняного рідинного моторобудівництва, генеральним конструктором багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія-Буран» був Валентин Глушко (1908–1989). Окрім того, він очолював роботи з удосконалення пілотованих космічних кораблів «Союз», «Союз-Т», «Союз-ТМ», а також вантажного корабля «Прогрес». Ракетні двигуни, які створені під керівництвом цього вченого, і сьогодні лишаються ходовою частиною кращих українських та російських ракет.
* * *
Українцю Георгію Лангемаку (1898–1938) належить першість у створенні ракетних снарядів на бездимному порохові тривалого згорання. Він був одним із керівників розробки ракетних снарядів на твердому паливі, що послужили основою для снарядів реактивних мінометів «Катюша».
* * *
Створення сьогоднішніх міжнародних космічних станцій стало можливим завдяки потужним ракетам «Протон» та комплексу «Алмаз», сконструйованим під керівництвом відомого вченого в області механіки та процесів управління Володимира Челомея (1914–1984). А його крилаті ракети, крила яких уперше в світі розкривалися у польоті, могли вражати цілі і у морі, і на березі.
* * *
«Києво-Печерський патерик» зберігає чимало дивовижних історій про учня преподобного Антонія Печерського – Агапіта. Так само, як і його вчитель, він був «пречудный лечец» (так у старовину називали лікарів). За переказом, він зцілив травами і молитвою важкохворого князя Володимира, онука Ярослава Мудрого. Агапіт вважається засновником української терапевтичної школи. Подвижницьку працю цілителя продовжили його учні. Преподобний Аліпій Іконописець, що використовував для лікування фарби, якими писав ікони, став першим українським дерматологом; преподобний Даміан – першим педіатром; преподобний Прохор, який досліджував мінерали та готував з них ліки, – першим на Русі фармацевтом.
* * *
У 1070 році ігумен Феодосій разом з лікарем Агапітом заснував при Києво-Печерському монастирі першу лікарню для монахів, а пізніше і для парафіян, тут же було організовано і першу клініку для душевнохворих.
* * *
За норвезькою сагою, княгиня Ольга влаштувала лікарню, де про хворих дбали обізнані жінки. Княгиня також займалася лікуванням та допомогою інвалідам у монастирях.
* * *
Княжна Євпраскія Мстиславна, онучка Володимира Мономаха, була першою на Русі жінкою-лікарем. Вона стала автором наукового трактату «Мазі», написаного грецькою мовою. В ньому було систематизовано уривчасті медичні знання того часу, описувалися хвороби та способи їх лікування, давалися поради з гігієни.
* * *
З кінця XІV століття у деяких містах стали з’являтися об’єднання (цехи) лікарів, яких ще називали цирульниками. Вони вміли робити кровопускання, видаляти зуби, виготовляти мазі для лікування ран, знали про багато хвороб. Були такі цирульники і в Запорозькій Січі. Вони працювали в госпіталях, влаштованих для лікування поранених і утримування покалічених козаків.
* * *
Аптекарську справу в Україні на професійну основу було поставлено у Львові. Тут у 1745 році відкрилася перша аптека. Вона існує і до сьогодні – як аптека-музей.
Аптека-музей у Львові
* * *
Велику роль у розвитку медицини в XІV–XVI століттях грали релігійні братства, зокрема при Львівському братстві працювало п’ять госпіталів. Приблизно у той же час в Україні з’явилися лікарі, які отримали освіту в європейських університетах.
* * *
Вагомий внесок у розвиток фітотерапії, ботаніки та медицини зробив учений-енциклопедист Нестор Амбодик-Максимович. Він був першим у Російській імперії професором акушерства, автором підручника «Мистецтво сповивання» (1795) та підручника ботаніки. Цей учений став також першим фітотерапевтом, який науково обґрунтував застосування в медицині лікарських трав, і творцем медичної термінології.
* * *
Першу державну лікарню в Україні було побудовано в Кременчуці, а на три роки пізніше відкрився перший пологовий будинок на… два ліжка. На той час у країні працювало 879 цивільних лікарів.
* * *
В Україні в різний час працювали всесвітньовідомі вчені-фізіологи І. Сєченов та І. Павлов. Розвитку терапії сприяли С. Боткін та В. Образцов, хірургії – М. Пирогов, М. Скліфосовський, А. Вальтер, В. Бец. Засновником експериментальної фізіології був В. Томса.
* * *
Видатний хірург М. Пирогов (1810–1881) майже чверть століття жив та працював у своєму маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці (нині – село Пирогово). Тут він лікував селян навколишніх сіл, створив для них аптеку та лікарню на тридцять-сорок місць, перші у Подільському краї. Ліки бідним людям він видавав безкоштовно, та й за операції грошей не брав. Окрім того, Пирогов упевнено оволодівав основами садівництва, займався селекцією хлібних злаків, та так вдало, що вирощені ним жито та пшениця виявилися дуже врожайними. В останні роки життя він почав писати книгу «Питання життя. Щоденник старого лікаря», повну глибоких роздумів про буття, Всесвіт, релігію, Бога та призначення людини. Останнім відкриттям геніального лікаря став абсолютно новий спосіб бальзамування померлих. Забальзамоване за цією технологією тіло Пирогова дбайливо зберігається в склепі каплички-усипальниці, спеціально побудованої на сільському цвинтарі за проектом академіка архітектури В. І. Сичугова.
* * *
Основи військово-польової хірургії, розробленої М. Пироговим, розвинув та доповнив його блискучий учень Микола Скліфосовський (1836–1904). Він почав свою медичну практику в Одесі, завідуючи хірургічним відділенням міської лікарні. Невдовзі молодий лікар став піонером в області порожнинної хірургії, розробив оригінальну операцію з’єднання кісток при хибних суглобах, яку в усьому світі називають тепер «замок Скліфосовського» або «російський замок». Останні роки життя видатний хірург провів у своєму маєтку Яківці під Полтавою, але й тут продовжував лікувати хворих. Професор робив операції, безкоштовно роздавав ліки, приймав пологи, їздив до хворих на хутори. Видатний хірург похований неподалік від місця Полтавської битви. В минулому, в будівлі музею Полтавської битви, побудованій на пожертви Скліфосовського, знаходився госпіталь для інвалідів російсько-турецької війни, в якій йому як лікарю довелося брати участь.
Микола Скліфосовський
* * *
Ім’я видатного вченого-медика Володимира Караваєва (1811–1892) золотими літерами вписане у історію вітчизняної медичної науки як основоположника офтальмології та лицевої хірургії. Він був також учнем Пирогова і так само, як його великий вчитель, активно впроваджував використання наркозу під час операцій. Караваєв розробив чимало нових методів операцій, в тому числі метод створення штучної зіниці, методи операцій при косоокості та для лікування катаракти. Щоб потрапити до нього на прийом, зовсім не треба було мати товстий гаманець. Два дні на тиждень лікар-безсрібник відводив на безкоштовне лікування бідноти, що стікалася до легендарного «Коровая» з усіх куточків країни. Про диво-лікаря ходили легенди, і люди говорили: «Іду до Києва в Лавру Богу помолитися та Короваю вклонитися». Мало хто з лікарів був удостоєний такої високої честі.
* * *
Першу в світі хірургічну операцію на відкритому серці (у 1897 р.) було зроблено у Харкові видатним лікарем Аполлінарієм Григоровичем Підрізом (1852–1900)
* * *
Наукова та практична діяльність Володимира Філатова (1875–1956) – відомого лікаря-офтальмолога та хірурга із світовим ім’ям – нерозривно пов’язана з Одесою. Саме тут він здійснив безліч наукових відкриттів, створив методи хірургічної практики, які пізніше стали надбанням світової медицини. Серед них – унікальний метод пластики «на круглому стеблі», відкритий ним у 1917 році; пересадка рогівки від померлих людей до живих і новий метод лікування, що перевернув канони традиційної медицини – тканинна терапія. Суть його полягає у тому, що Філатову вдалося створити «біогенні стимулятори», зберігаючи шматки людської тканини в умовах, несприятливих для їхнього існування (тканини в холоді). Сьогодні тканинна терапія застосовується для лікування різноманітних хвороб очей та шкіри. У 1936 році зусиллями Філатова в Одесі було створено Науково-дослідний експериментальний інститут офтальмології, який існує і досі.
* * *
Відомий фізіолог, харків’янин Василь Данилевський (1852–1939) став одним з піонерів електроенцефалографії. В 1875 році він незалежно від англійського хірурга та фізіолога Річарда Кетона довів, що мозок є генератором електричної активності, інакше кажучи, відкрив біоструми мозку. Данилевський став організатором у Харкові Українського науково-дослідного інституту ендокринології та органотерапії.
* * *
Батьком української ортопедії та травматології називають сумчанина Михайла Ситенка (1885–1940). Він був прибічником оперативних методів в ортопедії, сміливо брався за найскладніші операції, розробив більше п’ятнадцяти нових оперативних методів та спосіб діагностики переломів плечової кістки та ліктьового суглоба без рентгенівського знімку. Досліджував він і питання, пов’язані з лікуванням кісткового туберкульозу, а також шукав засоби боротьби з деякими вродженими вадами у дітей: виверт стегна, клишоногість, кривошия. В 1926 році Ситенко став директором Всеукраїнського державного клінічного інституту ортопедії та травматології в Харкові. Він і досі лишається унікальним науково-медичним центром України, що носить ім’я відомого ортопеда.
* * *
Засновником школи українських патофізіологів є Олександр Богомолець (1881–1946). Він став також ініціатором та керівником робіт з консервування крові. Його численні наукові праці були присвячені важливим питанням патологічної фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, онкології та проблемам довголіття.
* * *
Відомий український терапевт Микола Стражеско (1876–1952) – піонер у розв’язанні проблеми інфаркту міокарда. Виявлений ним акустичний феномен одного з патологічних тонів серця отримав назву «гарматний тон Стражеска». У Києві, так само як свого часу Караваєв, цей лікар набув широкої популярності. Серед його пацієнтів були Марія Заньковецька, Микола Садовський, Михайло Коцюбинський. Приїздили до нього на консультації і відомі мхатівські артисти Качалов і Тарасова. У 1936 році за ініціативи Стражеска в Києві було відкрито Український науково-дослідний інститут клінічної медицини (нині – Інститут кардіології АМН України). Основними напрямками його діяльності стали ревматологія, недостатність кровообігу, гіпертонічна хвороба, лікування хвороб внутрішніх органів.
* * *
Відомим лікарем-кардіологом була і харків’янка Любов Мала (1919–2003). Вона, як і М. Стражеско, багато уваги приділяла лікуванню хворих з інфарктом міокарда та хронічною недостатністю кровообігу. За величезний внесок у медичну науку її ім’я включене Міжнародним біографічним центром (Великобританія) до видання «2000 видатних учених ХХ століття». Та найголовнішою з-поміж заслуг Л. Малої лишається створення нею в Харкові Інституту терапії, в якому численні учні продовжують почату нею справу.
Любов Мала
* * *
Харківській хірург Володимир Шамов (1882–1962) є піонером переливання крові в СРСР. Він уперше в світі науково довів та обґрунтував доцільність переливання фібринолізної крові (крові померлих), що фактично відкрило дорогу людству до пересадки внутрішніх органів.
* * *
Уся медична діяльність та більша частина життя росіянина Миколи Амосова (1913–2002), що став засновником радянської кардіохірургії, пов’язані з Україною. Клініку серцевої хірургії (нині – Інститут серцево-судинної хірургії АМН України) було організовано ним у Києві в 1952 році. Тут Амосов розробив свою модель протеза серцевих клапанів із спеціальною обшивкою, яка перешкоджала утворенню тромбів. На його особистому рахунку більше восьми тисяч вилікуваних хворих, а 50 тисяч пацієнтів було врятовано в інституті за час його роботи. В Україні цю людину ще за життя називали «совістю нації» та «Людиною століття».
* * *
Амосов був не тільки видатним кардіохірургом, але й талановитим популяризатором наукових ідей, пропагандистом власної теорії здоров’я та довголіття, письменником. Його книги «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «Книга про щастя і нещастя», «Роздуми про здоров’я» та «Голоси часу» видані мільйонними накладами та перекладені більше ніж на 30 мов світу. А «Енциклопедія Амосова», яка вийшла 2002 року, одразу ж стала бібліографічною рідкістю.
* * *
Один із засновників української хірургії – Олександр Шалімов (1918–2006) за роки своєї медичної практики за неповними підрахунками врятував життя понад 50 тисяч людей. Більшу частину практики він провів у Харкові, де вперше почав застосовувати власну методику для лікування раку підшлункової залози (операції по усуненню цього виду пухлин доти проводилися тільки у двох клініках США та Англії), здійснив унікальну пересадку підшлункової залози хворому цукровим діабетом та багато іншого. В 1971 році Шалімов організував у Києві Інститут клінічної та експериментальної хірургії. Свідоцтвом усесвітнього визнання заслуг українського хірурга перед медичною наукою стали численні нагороди, присвячені його 80-літтю: за пропозицією ЮНЕСКО його було названо у 1998 році «Людиною планети» і вшановано Кембріджським університетом почесною грамотою та медаллю «За заслуги в медицині ХХ століття». А на батьківщині Шалімову було присвоєно звання Героя України.
* * *
Сучасна Україна має потужний науковий потенціал, що нараховує понад 280 тисяч учених, серед яких – більше чотирьох тисяч докторів наук та 24 тисячі кандидатів наук.