Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії (17 вересня ст. ст. – 30 вересня нов. ст.)

У II ст. за царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка, на ім'я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами трьох християнських чеснот: Віри, Надії і Любові. Вона виховувала їх в страхові Божому, навчала їх читати Євангеліє і вселяла в них твердість духу і віру в Господа нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки про те, що вдова – християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись од самої Софії, що вона та її діти християни, – він доручив наглядати за ними жінці-язичниці і через три дні викликав Софію на суд.

Ці три дні Софія провела в молитві і в розмовах з дітьми. В той час лиха доля чигала на християн, їх жорстоко переслідували за те, що вони не визнавали богів язичників.

У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9 років), імператор почав умовляти їх поклонитися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони виконають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець – Бог і вони з радістю готові постраждати і вмерти за Христа.

Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила матір і сестер молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні катування, лишалась цілою і здоровою, та за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат відрубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали і славили в молитвах єдиного Бога. Обом їм відрубали голови.

Софію не катували. Адріан вирішив, що досить з неї того, що вона бачила муки і смерть своїх дочок. Він переконався, що ніякі катування не похитнуть її віри, тому відпустив її і дозволив забрати тіла закатованих дочок. Вона поховала їх, а на третій день сама померла на їхній могилі.

Тропар свята: Мучениці Твої, Господи, через страждання своє прийняли вінок нетління від Тебе, Бога нашого, бо, маючи кріпость Твою, мучителів перемогли й навіть спокусу диявола знищили. За молитви їх спаси, Боже, душі наші.