IV

IV

Tout trait? d’arch?ologie passe.[8]

Шарль Пікар

Здавалося б, що Еванс сказав усе, що можна було сказати про Кнос і мінойську культуру; можна було б припускати, що після великої справи відкриття нащадкам залишаться тільки принагідні уточнення й слухняне повторення того, що написав Сер Артур. Проте в дослідженні минулого, як і в кожній іншій царині знання, останнє слово належить не першовідкривачеві. Марсель Бріон з меланхолією каже, що ніщо не є вже цілком певним і визначеним у такій динамічній науці, як археологія.

У середині 1960 року, тобто через 19 років після смерті Еванса, спалахнула гостра полеміка про справу, яка, на перший погляд, могла б зацікавити лише фахівців, проте швидко вийшла поза їхнє коло і впродовж наступних кількох років її гучно обговорювали на сторінках преси, в культурних тижневиках; на радіо. Пристрасна суперечка археологів, мовознавців, дослідників цивілізацій стала свого роду публічним видовищем.

Протагоністом цієї суперечки, що так і не завершилася чітким розв’язанням, був англійський учений, професор Оксфорда Леонард Роберт Палмер. Він запропонував революційну, адже вона суперечила точці зору більшості фахівців, нову хронологію, нове датування грецької епохи бронзи. На фундаментальне запитання, коли греки ступили на півострів, який відтоді мав стати їхньою вітчизною, підручники історії та більшість фахівців відповідають приблизною датою: невдовзі після 2000 року до Р.Х. Палмер погоджується, що в той період і справді відбулася навала на півострів, але немає жодного доказу, щоб приписати її грекам. Останні, на його думку, осіли на землях, які відтоді називають Грецією, незабаром після 1600 року до Р.Х., запровадивши те, що археологи називають пізньоелладською або мікенською культурою.

Як ми за мить переконаємося, це не лише педантична суперечка про дати, а й суперечність, яка зумовлює безліч істотних проблем, а також переоцінку ролі та впливів окремих кіл культури. Знову постало запитання: де лежать джерела нашої цивілізації та які народи були справжньою силою та двигуном тієї цивілізації?

Другою дуже важливою проблемою є спроба відповісти на запитання: коли греки завоювали Крит? Тут знову більшість учених, ідучи вслід за Евансом, називають приблизну дату — близько 1450 року до Р.Х. Ба більше, для цих учених ця дата рівнозначна катастрофі мінойської культури, її раптовому занепаду. Період 1400–1100 років до Р.Х. усі вважають періодом остаточного занепаду, перетворення на порох і забуття цивілізації, яка цвіла стільки століть. Улюблений учень Еванса, видатний молодий археолог, куратор палацу Джон Пендлбері (він героїчно загинув, воюючи в шерегах критських партизанів) образно каже, що в ті часи Кнос був руїною зі знищеними сходами та напіврозваленими залами, якими блукали похмурі духи минулого та дикі варвари-квартиранти, котрі не усвідомлювали, чим було колись це місце.

Також із цим — здавалося б усталеним в історії поглядом — Палмер принципово не погоджувався. Для нього, на відміну від більшості дослідників, період, який називали часами занепаду, — то епоха мистецького блиску й економічного добробуту Криту. Острів щоправда перебував під пануванням греків, проте й надалі залишався центром живої культури.

Отож, у церкві вчених, археологів, лінгвістів, істориків грецького періоду бронзи з’явилася єресь. Так само, як під час процесу, щоб внести апеляційну скаргу, треба покликатися на нові докази, — захисники Еванса зажадали фактів, які б обґрунтовували сенсаційну гіпотезу. Палмер стверджує, що його ризикована ревізія спирається насамперед на розшифроване в 1952 році лінеарне письмо В (яке для відкривача Кносу залишилося загадкою), а також на знайдений у палаці Нестора в 1939 році американським ученим Блеґеном цілий показний архів табличок, укритих лінеарним письмом В, тобто тим самим, яке в Кносі відкрив Еванс. Таким чином, таблички з грецького континенту (їх чимало знайдено в Пілосі) поза всяким сумнівом датовані 1200 роком до Р.Х. Як пояснити цей двовіковий розрив між табличками з континенту і з острова? Чи не помилився бува (свідомо) Еванс у датуванні? Чи мінойці й справді є, як того хотілося відкривачеві Кноса, винахідниками цього письма, чи навпаки, воно постало на континенті?

Ну що ж, учені — також люди, не позбавлені пристрастей. Тому нічого дивного, що відкритим ними цивілізаціям вони хотіли б надати більшого значення, більшої пишноти, більшого масштабу впливів, аніж ті мали насправді.

Аналізуючи зміст прочитаних табличок із архіву Несторa, Палмер дійшов висновку, що близько 1200 року до Р.Х. Кнос експортував на континент численні вироби з кераміки й металу (скажімо, бронзові триноги), отож, на його думку, не може бути й мови про занепад мінойської культури у той період.

І врешті варто рахуватися з тим, що каже Архіпоет. Гомер жодного разу не підводив археологів. Він навів на слід Трої. Він казав, що Агамемнон панував у Мікенах, і Шліман відкрив його замок. Нестора він умістив у Пілосі, і Блеґен відкрив його палац. То чому б мав помилятися той Надійний і Великий, коли казав, що Ідоменей, король Криту, який мав свою столицю в Кносі, онук Міноса, брав участь у Троянській війні (близько 1100 року до Р.Х.) і був одним із її героїв? Прецінь він виставив 80 кораблів (тільки на 10 менше, ніж могутній Нестор); його також було визначено воїном, який мав змагатися з Гектором. Врешті, він був одним із залоги підступного троянського коня — одним із перших, хто вдерся до міста. Таким чином, Палмер намагається схилити шанувальників Гомера до своєї тези про велич Криту в період гаданого занепаду цього острова.

І нарешті щось наче з кримінального роману: речовий доказ, схований у пивниці музею, невідомий ученим документ, відкритий Палмером, який кидає тінь на пам’ять відкривача Кноса. І тут полеміка учених переросла в аферу про фальшування.

«У лютому 1960 року, — пише Палмер, — я відчував, що не зможу далі погоджуватися з запропонованим Евансом датуванням відкритих у Кносі табличок із лінеарним письмом В. Я почав низку досліджень, які виявили нові документи, що походять із Ешмоліенського музею в Оксфордіі. Насамперед, і це найважливіше, ми знайшли щоденник розкопок (The Day Book of the Knossos Excavations), котрий вів Данкен Мекензі — асистент Еванса. Цей документ став значною підмогою при встановленні фактів. Отож, головною підставою для Еванса при усталенні датування табличок була стратифікація, проведена у невеликій кімнаті, названій Покоєм Стременних Ваз (від ґатунку кераміки з характерним орнаментом). Щоденник розкопок каже щось зовсім інше, що зрештою збігається з нотатками самого Еванса, які я мав змогу дослідити. Врешті ми маємо тепер власноручні копії табличок із лінеарним письмом В, виконані Сером Артуром, які були знайдені щойно місяць тому в Ешмоліенському музеї. Ці документи свідчать, що таблички, яким відкривач Кноса надавав такої значної ваги, не були знайдені у вищезгаданій кімнаті, а в зовсім іншій частині Палацу. Тому всі оприлюднені тепер факти змушують поставити під знак запитання Евансову стратифікацію та датування». Чіткіше й більш безоглядно годі сказати.

Увесь цей висновок Палмера вимагає кілька слів пояснень. Хтось міг би спитати: навіщо стільки галасу навколо пари розбитих горщиків — отих, у даному випадку, ваз із мотивом стремені? Чи не краще довіритися інтуїції та досвідові відкривача? Проте науку не будують на вірі в авторитети, і археолог, мов слідчий суддя, мусить ясно і точно відповісти на три основні запитання: що було знайдено, де і разом із чим? Оте «із чим», тобто в товаристві яких предметів, нечувано важливо, адже дозволяє датувати не лише предмети мистецтва, а й цілі періоди цивілізації. Роль «археологічного годинника» — міри часу — найчастіше виконує кераміка, бо її розвиток, наступність і зміна стилів у часі відомі найдокладніше, а крім того, кажучи прямо, розбиті горщики залишаються на місці, у тому археологічному шарі, де були покинуті, позаяк не становлять предмету пожадання грабіжників, як вироби з золота чи твори мистецтва.

Проте, повернемося до суперечки. Закиди Палмера були важкими, і годі дивуватися, що вони викликали бурхливу полеміку. Відкривач і найбільший авторитет у справах мінойської культури був звинувачений у тому, що, м’яко кажучи, спотворював результати досліджень і пристосовував їх до наперед прийнятої тези. Палмер також дорікнув Евансові, що той свавільно, тобто без підтвердження реальними результатами розкопок, уважав мінойську цивілізацію значно старшою, ніж було насправді. Щось подібне ми маємо, коли йдеться про делікатне питання впливів. Якщо погодитися з тезою Палмера, роль Криту як джерела мікенської, а водночас і грецької цивілізації, значно блякне.

Корективи й доповнення, які вносять дослідники до епохального твору відкривача Кноса, є значними, проте не такими гучними, вони мають не такий сильний присмак публічного скандалу, як єретичні гіпотези Палмера. Розшифрування старих записів, нові археологічні відкриття можуть принести не одну сенсацію. Проблема Криту, його славетної історії, ролі та значення цієї цивілізації далека від остаточного вирішення.

Кілька років тому німецький учений, проф. Ганс Ґеорг Вундерліх, запропонував сміливу гіпотезу, яка стосується того, чим насправді був відкритий Евансом палац у Кносі. Додаймо, що Вундерліх не археолог, а палеонтолог. Проте, часто трапляється так, що вчені-фахівці з інших царин знання проливають нове світло на ті, здавалося б, до решти розв’язані проблеми, принаймні заохочують до плідної дискусії. Так діється, мабуть, тому, що вони менше прив’язані до схем мислення і не сприймають на віру те, що може ще бути предметом міркувань і сумнівів.

Отож, Вундерліх не вважає Кнос садибою критських королів — як переконував Еванс, а всі інші йому вторують, — то був палац покійників, місто смерті, величезне кладовище. Про життя мінойців, як і про цивілізацію етрусків, свідчать не їхні колись пульсуючі життям порти й міста (захоплені, врешті, й перебудовані нападниками), але тихі гавані смерті, ті розлогі некрополі, території, населені тінями, гробниці, триваліші, ніж будинки живих.

Вундерліха здивувала нетривкість матеріалу, з якого бун збудований Кнос. Дерев’яні колони, тонкі стіни, гіпс і сходи, викладені алебастром, — їх використовували радше для босоногих процесій офірників. До того ж, покої маленькі, часто без вікон, хоча Еванс спорядив їх різними назвами, які вмовляють королівську пишноту. Скажімо, Тронна Зала ледве здатна вмістити 20 осіб. Звідси висновок, що то були радше крипти, а не жилі приміщення.

Щоправда, у своїй реконструкції Еванс виокремив «господарський сектор», проте він навдивовижу малий у порівнянні з величезним палацом, не має достатньої кількості споруд, призначених для майстерень, кухонь чи стаєнь.

Гігієнічні пристрої, сліди каналізаційних інсталяцій та водогонів, які породжують повселюдний захват у екскурсантів, могли б мати зовсім інше призначення, ніж припускають. Величезні, півтораметрової висоти p?thoi — чи справді вони були, як того хотілося відкривачеві, резервуарами для олії, коли в них знайдено рештки кісток? І чи оздоблені квітковим орнаментом ванни не були радше саркофагами?

Крит, таємничий, із затиснутими устами, заплющеними очима, — захищається.

Сейсмічний острів, який часто зазнає гніву Посейдона, острів непевних і хитких гіпотез.