І

І

Село зветься Психро. Воно лежить біля підніжжя однієї і найвищих гір Криту — Дікте. На нечисленних приїжджих чекає провідник, статний, чорнявий селянин; він веде їх стрімким серпантином під гору, аж до місця, де відкривається грот, в якому за одною з легенд начебто народився Зевс.

Розвернутий до сонця схил гори розверзається раптом чорною, мов вугілля, ямою. Провідник запалює свічки. Нахил рівнів дуже стрімкий. Уже через кілька кроків темрява гусне; нас охоплює холод і пронизлива, кам’яна вологість. Чорні сталактити — колонада божевільного архітектора, вузькі коридори, закамарки посилюють враження липкої, біологічної таємниці народження.

Грот ділиться на дві частини, вища з яких була місцем жертвоприношення. Збереглися рештки чогось, у чому археологи вбачають сліди вівтаря. Природні сходи ведуть до другої частини, розташованої кільканадцять метрів глибше, на дні якої застигла тьмяна вода. Тут відкрито ex vota[10], що походять із мінойської і мікенської епохи.

Коли сходиш униз, аж до маленького підземного озерця, від якого блиск свічки відбивається твердо, мов від чорного мармуру, морок густішає, стискається довкола тіла, щоразу більш матеріальний, задушливий, аж хочеться сполохати його жаску присутність криком.

Чому саме це місце було обране для колиски бога небес? Чи не мав би він радше народитися на вершині гори, чи в розлогій долині, сповненій сонця? Чому його початок втиснутий углиб печери?

Грецька релігія була синтезом землі й неба. Вона всотала догрецькі — критські, азійські, єгипетські елементи. Вона асимілювала стару середземноморську традицію рільничих культів із сильним відбитком містицизму, з цілою плеядою жіночих божеств землі та Великою Матір’ю — покровителькою родючості та врожаю. Зевс — здавалося б, найбільш грецький із грецьких богів — не був вільним від цих впливів. Народжений у земляній ущелині, вихований німфою чи козою Амальтеєю, він спершу був другорядним божеством. Його пізніший культ і воцаріння на олімпійському троні пов’язані з новою, уже грецькою релігійною течією, запровадженою пастухами (а не землеробами). Рисою цього культу була якщо не атрофія, то, мабуть, обмеження аграрного містичного начала, перевага чоловічих богів, перенесення садиби володарів світу з глибіні земної на небесні круги. Грот Зевса (Dikta?on antron[11]) є темною колискою нової релігії світла.

Вихід із гроту є визволенням від задушливої темряви. Перед очима — велика рівнина Ласіті — радісна геометрія оброблюваних полів. Розкинуті полотняні крила вітряків мов білі соняхи обертаються в сонці. Інтенсивне миготіння білого, жовтого, зеленого. Долина життя, закована зусібіч яловими горами.