ІІ

ІІ

Епідавр уміщують на мапах — бозна чому — на березі моря. Насправді він віддалений від нього трьома годинами маршу. Перш ніж дійти до святині Асклепія, треба перетнути зелений передсінок, неймовірний у цьому випаленому краї сад високих дерев і зеленої соковитої трави. Мабуть, немає в усій Греції шматка землі, який би краще надавався для місця культу найбільш добродушного бога грецького Олімпу, якого скульптори представляють усміхненим, коли він кладе лікуючу руку на тіло стражденних, хворих і тих, хто шукають допомоги.

Святиня розлога; на густій траві, у тіні дерев розсіяні рештки вівтарів, портиків і храмів. Найцікавішою та найбільш загадковою спорудою є th?los[12], який розташований поблизу храму Асклепія. То була багато оздоблена ротонда з різнобарвного вапняку та мармуру, яку підтримували двома колами колон (26 дорійських колон на зовнішньому боці та 14 коринфських колон, що творять внутрішнє коло). Справжню загадку становить глибокий лабіринт, який міститься під толосом, поплутана підземна частина.

Поперечний переріз того лабіринту нагадує кротовище. Відомо, що плазуни й тварини, які живуть під землею, були для греків утіленням хтонічних сил. Перш ніж набути лагідного людського обличчя, Асклепій був кротом. Лабіринт під толосом у сонячному Епідаврі є темним коренем цього міфу.

Ритуал, якому піддавали хворих, котрі очікували на допомогу бога, простий. Після жертвоприношення їх уводили у храм, де вони мали провести ніч на ще закривавлених шкурах жертовних тварин. Найважливішою частиною процедури була інкубація — очікування на сон, під час якого бог входив у безпосередній контакт із пацієнтом. Перед тим рекомендували дотримуватися посту й тілесної стриманості, щоб забезпечити максимально корисні умови інкубації.

Кількість хворих, котрі одночасно перебували в Епідаврі, доходила до восьмиста. Щойно у III столітті до Р.Х. було розширено портик, який був наче передсінком храму. Найбільше село містилося на відстані години ходи. Тодішні пілігрими спали sub love[13]. Щойно у II столітті до Р.Х. для них збудували заїзд.

Тексти античних авторів небагато розповідають про Епідавр. Класики мало цікавились індивідуальними клопотами і либонь присвячували не надто багато уваги маленьким хворобам маленьких людей. Отож, залишаються безпосередні джерела — ex vota — подячні написи, але сучасні дослідники зберігають щодо них далекосяжні сумніви.

Адже важко повірити — навіть маючи належну пошану до чудес — у п’ятирічну вагітність Клео, що закінчилася вдалими пологами, після яких народжена на світ дочка сама скупалася в джерелі, а відтак пішла на прогулянку з зраділою матір’ю. Більш імовірне вилікування німої дівчинки, котра при вигляді змії перелякано зойкнула і почала говорити. (Околиці Епідавра повнилися великими жовтими лагідними зміями — помічниками Асклепія — які вешталися і гніздилися повсюди в інкубаторії.) Розказані в подячних написах історії не позбавлені гумору й чарівності. Ось якийсь раб розбив улюблений кубок свого пана. Переляканий, він іде до Епідавра з уламками цінної посудини у мішку. І добрий Асклепій вилікував цього разу кубок.

Мабуть, нездужання й хвороби пацієнтів Асклепія були різними і не завжди надуманими. Траплялися також важкі захворювання, про що свідчить мовчазна галерея відтворених у камені частин людського тіла, пожертвуваних богові.

Слушним здається припущення, що терапія усміхнутого Асклепія полягала у розсудливому — нічого спільного з магією — поєднанні дієтики та гігієни. Бог рекомендував берегти голову від сонця, пити молоко з медом для очищення, ходити на прогулянки, дбати про чистоту тіла. «Клінат із Фів, — каже один із написів, — мав на всьому тілі величезну кількість бліх; він прибув до гієрону[14], де мав таке от видіння; наснилося йому, що бог його роздягнув, узяв щітку та очистив тіло від бліх. Наступного дня Клінат вийшов вилікуваний із інкубаторію».

Переважно гадають, що грецька медицина народилась у храмі. Однак чимало доказів свідчать про те, що обидві дисципліни — чудотворство та лікарські знання — розвивалися незалежно, в умовах — можна сказати — мирної співпраці. Прецінь Гіппократ — попередник психотерапії — який, зрештою, остерігав від шарлатанів, рекомендував жертвоприношення й молитви, зокрема проти меланхолії та сонних кошмарів. Храм Асклепія в Епідаврі мав низку філій у багатьом грецьких містах, і ми знаємо, що в афінській філії поруч із лікарем працював жрець. Ні, напевне, не мав рації Аристофан, коли висміював грецьких медиків. Комедія та нерозлучне з нею перебільшення, не є найкращим джерелом для пізнання проблем епохи. Асклепій не був богом шарлатанів, це точно.

З Греції культ Асклепія перенісся до Риму, де зазнав вульгаризації та спотворення магічними практиками Єгипту й Азії. Свою первісну чистоту він повернув — річ, здавалося б, парадоксальна — у часи християнства. Могили мучеників почали виконувати роль інкубаторів. Змінилися назви, проте метод, уживаний святими Теклею з Селевкіди, Іваном із Єгипту чи Козьмою та Дем’яном, у принципі залишився тим самим.

В Епідаврі розташований найгарніший театр античного світу. Його безпосереднє сусідство з храмом Асклепія либонь свідчить про лікувальну роль грецької драми.

Ніхто, ймовірно, краще, ніж греки, не зумів зробити архітектуру частиною краєвиду, його доповненням і увінчанням. Якщо храми можна порівняти до групи дерев, то театр нагадує скелясту котловину. Архітектор не пхався у природу з тупою геометрією та холодним мірилом. Спертий плечима до схилу гори, театр в Епідаврі є твором, гідним Парфенону.

Щоб уникнути монотонності ритмів, так само, як на Акрополі, тут використали витончені оптичні коректури. Півколо лав для глядачів поділене на дві частини проходом, який називають діазомою[15]. Отож верхня частина сектора для глядачів нахилена під іншим кутом, так би мовити, більш стрімка, ніж нижня частина. Так само нижня межа койлону[16] не творить стосовно кола орхестри[17] концентричних кіл, наче архітектори прагнули злагодити сутичку двох ідентичних геометричних фігур.

Гіди рвуть папір, шепочуть у півколі сцени, щоб продемонструвати досконалість акустики споруди; коли все стихає, варто заглибитися поміж гарячих каменів і скоритися одвічному фестивалю гір, дерев і хмар. На кілька кілометрів видно арголідську рівнину, що хвилюється узгір’ями, які стають дедалі лагіднішими в передчутті близького моря.