VII

VII

Олімпія спершу не справила на мене великого враження. Терен, як мало де у Греції, плаский і рясно засаджений деревами. Славетний стадіон є, властиво, величенькою лукою. Єдине підвищення поблизу — це правильне, мов купол, узгір’я Крона, вкрите прегарною щетиною дерев. Світло тут лагідне, зелене, пересіяне крізь листя та відбите від трав. Цілковита антитеза дельфійського краєвиду.

Уже на початку XVIII століття Олімпія була об’єктом археологічних зондувань. Систематичні розкопки розпочали німці. Роботи тривають і досі. Може власне ця холодна наукова систематичність утруднює естетичне споглядання Олімпії. Щойно в музеї можна відчути, чим вона була насправді, коли оглядаєш найгарнішу колекцію грецьких метоп і два найчудовіші фронтони з храму Зевса.

Проблема, яка турбує археологів не від сьогодні, — це те, що принципи консервації та принципи реконструкції не завжди можна погодити між собою. Крім того, радше за все через комерційні причини, господарі намагалися якомога швидше зробити доступною зону розкопок, що часто гальмує роботу вчених. Проте я, мабуть, не буду надміру прекраснодушним, якщо скажу, що руїни повинні володіти здатністю вабити до себе. Не йдеться, звісно, про доробляння відсутніх колон, доліплювання метоп і відбудову склепінь. Рештки храму Посейдона на мисі Суніон (завдяки зручному розташуванню — мов морський маяк — над схилі, який спадає в море) посідають ідеальні риси неповної реконструкції, яка проте зворушує уяву. Олімпію відвідують із путівником у руках, наче виконуючи домашнє завдання: тут був храм Гери, тут — вівтар Зевса: його храм (потужні барабани колон, які лежать мов стовбури дерев), а там — робітня Фідія. Справжня ласка краси сходить на нас щойно в музеї.

Ігри — їх у Греції вважали найстаршими — відбувалися кожні чотири роки на початку липня або вересня і від VI століття до Р.Х. були підставою грецької хронології. Вони тривали п’ять днів, а їх організація й програма здавна добре відомі. Новіші дослідники намагаються дошукатися джерела і розшифрувати прихований сенс цих урочистостей.

Олімпійські спортивні змагання, мабуть, є відлунням безжальної боротьби за владу між батьком і сином (Кроном ц Зевсом, Зевсом і Гераклом — патронами ігор) чи тестем i зятем (Еномая та Пелопом) — одвічна тема безлічі казок усього світу. Кандидат у королі мусив довести свою вищість і фізичну перевагу — а найкращим і беззаперечним способом було вбивство суперника. Біля витоків безкорисливих спортивних змагань лежало вбивство й захоплення трону.

Ахіллес після смерті Патрокла — як відомо з Іліади — влаштував ігрища. То не був лише засіб вшанувати полеглого героя. Значення цієї урочистості було магічним. Ішлося про ін’єкцію вітальної енергії, яку учасники змагань переносили на покійного.

Єдиною матеріальною нагородою для переможців був вінок із гілок оливки — не з першої стрічної, а зірваних із дерева kallistefanos[21], яке Геракл привіз із країни гіпербореїв. Це вказує на зв’язок ігор із культами вегетації. Зокрема біг, ритмічні удари голими ступнями об землю, мав збудити приспані родючі сили. Спершу то була урочистість на честь Геракла — не дорійського, того відомого з легенд, а значно старшого його втілення — Геракла хтонічного, демона природи.

Першоджерелом ігор були змагання на життя і смерть. Варто, проте, уявляти собі, що в класичну епоху цілком зник елемент ризику. Змагання були не тільки демонстрацією сили й краси, а й грою з найвищою ставкою. Особливо небезпечними були перегони квадриг: під час Піфійських iroр у 462 р. до Р.Х. тільки одна з них дійшла до мети неушкодженою. Сліпуче сонце, гострі віражі та довжина траси були причиною багатьох смертельних випадків, які, так само, як у кориді, становили частину видовища.

Олімпія поряд із Дельфами була символом братерства всіх еллінів. На час тривання змагань посли, яких звали theoroi[22], проголошували мир, і ворогуючі міста з різними устроями, говірками й звичаями глибоко дихали повітрям спільної, віднайденої вітчизни.

Ігри були агоном, тобто конкурсом, чи краще сказати — боротьбою, яка становила один із істотних елементів грецької цивілізації. З боротьби мав виринути не такий собі добрий і відважний чоловік, але найкращий — герой. Отож, Олімпія була школою енергії та показом особливих зразків.

А ще — школою скульптури. Спортсмени позичали свої тіла богам і героям. Найвидатніші грецькі митці: Фідій, Мирон, Поліклет (творець нового канону) працювали для Олімпії.

Греки не знали командних змагань. Перемога була індивідуальною, про що свідчать збережені прізвища тріумфаторів ігор. Спершу у VIII столітті до Р.Х. то були без винятку пелопонесці, пізніше з’являються прізвища спортсменів із Афін, Смирни, Фів, Кротона, Сіракуз і Самоса. Нагороджений лавровим вінком мав усі шанси стати після смерті мешканцем Щасливих Островів, які студили вітри океану, де під гігантськими деревами, прикрашеними гірляндами квітів, під лагідним поглядом Радаманта і його дружини Реї, яка царює на найвищому з тронів, походжали обрані.