Містер-Твістер у Країні Рад

Містер-Твістер у Країні Рад

Ніяких сантиментів тут немає. Ми змусимо цього хлопчика писати щоденник про Радянську країну і через півроку видамо цей щоденник, а хлопчика відішлемо назад у Німеччину. Заробимо!

М. Кольцов

У 1930-их роках за добру традицію в колах західніх інтелектуалів став помпезний ритуал відвідування Радянського Союзу на запрошення тамтешнього літературного начальства. З одного боку, це було широко рекламоване шоу сталінського режиму. З іншого боку, зарубіжні ґастролери непогано заробляли під час своєї візити до СРСР. У списку запрошених, зокрема, відзначилися: Бернард Шов, Анрі Барбюс, Еміль Людвіґ, Герберт Велз, Ромен Ролян, Андре Жід, Ліон Фойхтванґер, Рафаель Альберті.

Ліон Фойхтванґер

Результатом поїздок більшости з цих візитерів до комуністичного раю зазвичай ставала зустріч і бесіда зі Сталіним. Щоправда, бачився вождь не з усіма вищезгаданими письменниками. Так, Андре Жіда й Андре Мальро І. Сталін не прийняв, і за кілька місяців після повернення Жіда в Париж реакція ображеного візитера не забарилася. Здавалося б, французький письменник, що до середини 1930-их років відігравав провідну ролю в антифашистському русі західньої інтеліґенції, нарешті відвідав у липні—серпні 1936 року Радянський Союз. Натомість написана під враженням цієї поїздки книга «Повернення з СРСР» А. Жіда стала одним з найважливіших свідчень проти сталінського режиму. Інші посланники, проґресивні виразники світової суспільної думки, таких книжок після повернення з Москви не писали. Зокрема, тексти бесід І. Сталіна з Е. Людвіґом і Г. Велзом, які відвідали СРСР на початку 1930-их років, були опубліковані одразу ж після зустрічей з вождем. Л. Фойхтванґер видав книжку «Москва 1937», а в Р. Роляна вийшов друком «Московський щоденник». Щоправда, текст самої бесіди І. Сталіна з Р. Роляном пролежав в архіві п’ятдесят років, будучи опублікованим вже у 1990-их, а про зустріч вождя з Б. Шовом знати лише зі скупих показань свідків, оприлюднених у посмертній книзі письменника.

Зрозуміло, що розмови з вождем СРСР заздалегідь ретельно готувалися, а теми узгоджувались, але іноді зарубіжному гостеві ніби як дозволялося загнати грізного співрозмовника на слизьке, аби він з честю вийшов з підступної ідеологічної пастки. «Я боюсь, що вжите вами слово „демократія!“ не зовсім вдале, — обережно значив Л. Фойхтванґер, прибувши до Москви в грудні 1936-го року на зустріч із І. Сталіним. — На Заході 150 років під словом „демократія“ розуміють лише формальну демократію. Чи не можна було вигадати інше слово?» Усміхнувшись, Сталін зауважив: «У нас не просто демократія, перенесена з буржуазних країн. У нас демократія незвичайна, з додатком „соціялістична“, а це зовсім інше. Без цього додатку плутанина буде. Водночас ми не хочемо відмовлятися від слова „демократія“, адже ми учні европейських демократів, які довели, що для діла не досить самої лише тисячі портретів людини з вусами».

Андре Жід

На зауваження Л. Фойхтванґера щодо несмаку поклоніння вождеві І. Сталін лише знизав плечима. Після підступного вчинку А. Жіда з його критикою сталінізму в книзі «Повернення з СРСР» генсек з недовірою ставився до зарубіжних паломників. Так, обговорюючи в контексті нещодавньої візити А. Жіда ще й приїзд Л. Фойхтванґера, сердито калямбурив: «Як би цей єврей не виявився жидом». Що ж до вищезгаданого питання американського гостя про комплекс вождізму в населення, І. Сталін відповідав, мовляв, вибачає селян і робітників, які були заклопотані іншими справами й не встигли розвинути в собі гарний смак. Коли ж зарубіжний вояжер закинув, що навіть люди з гарним смаком виставляють портрети й бюсти Сталіна не лише у вікнах, але навіть у таких несподіваних місцях, як виставка Рембрандта, радянський вождь спохмурнів і висловив припущення, що це, мабуть, люди, які досить пізно визнали існуючий режим і тепер намагаються довести свою відданість з подвоєною ретельністю. Або це шкідники, що намагаються в такий спосіб дискредитувати вождя пролетаріяту. «Дурень-підлабузник, — уточнив І. Сталін, — іноді гірший за сотню ворогів». З іншого боку, мовляв вождь, весь цей «революційний» рейвах він терпить лише через те, що знає, яку наївну радість приносить святкова метушня її улаштовувачам і що все це стосується його не як приватної особи, але як чільного представника радянського ладу.

«І все ж таки, — не вгавав Л. Фойхтванґер, — ваші погруддя негарні, погано зроблені. Де б вони не стояли — чи то на виставці з нагоди плянування Москви, а чи на виставці Рембрандта — перш за все згадуєш Сталіна, міркуючи: ну чому таке погане погруддя?» У відповідь були звинувачені бюрократи, які бояться, що відсутність погруддя вождя викличе гнів начальства. «До будь-якої партії, що перемагає, примазуються кар’єристи, — розтлумачив І. Сталін культ своєї особи. — Вони намагаються захистити себе за принципом мімікрії — встановлюють погруддя, пишуть гасла, в які самі не вірять. Що ж до поганої якости погрудь, то іноді це через невміння вибрати кращі. Я бачив, наприклад, на першотравневій демонстрації портрети мої, а також моїх товаришів, які були схожі на чортів. Люди несуть їх захоплено, а самі не розуміють, що портрети негодящі. Втім, не можна видати наказ, аби несли хороші — ну їх до біса! Ніколи займатися такими речами, у нас повно важливіших справ, тому на погруддя з портретами, як правило, не надто зважаєш».

Утім, як було зазначено, не лише зацікавлення специфікою радянського ладу привертало увагу зарубіжних ґастролерів до СРСР. Дехто з них завдяки явному чи удаваному зацікавленню Країною Рад зміг суттєво покращити власне фінансове становище. У принципі, радянський уряд чудово знав про таку кон’юнктурну позицію західніх інтелектуалів, але не заперечував: ідеологічний зиск від співпраці на користь Радянського Союзу був набагато більший.

Так, 5 жовтня 1932-го року в Кремлі І. Сталін зустрічається з Анрі Барбюсом. Мова була про Амстердамський антифашистський конгрес лівої інтеліґенції, який відкрив нові обрії в розвідувальній і підривній діяльності Кремля за кордоном. Розуміючи свою користь у цій справі, А. Барбюс на зустрічі з вождем одразу просить грошей, і вже 12-го жовтня полум’яному письменнику-антимілітаристу повідомляють, що він одержить без малого чотириста тисяч французьких франків на витрати Амстердамського конгресу. Дотримуючись правил ідеологічної гри, задоволений А. Барбюс у вдячному листі на ім’я І. Сталіна пише: «Як Ви дали мені зрозуміти, товариші Стасова і Шверник привезли мені гроші, зібрані радянськими пролетарями для амстердамського руху. Ця значна сума, яка складає близько 385 000 франків, буде передана в Париж, де я одержу її в посольстві. Я дякую Вам від усього серця, дорогий товаришу, за чудовий прийом, що був мені тут зроблений. Важко бути гідним його, але я спробую».

Анрі Барбюс

Вже 4-го листопада 1932-го року А. Барбюс вислав до Сталіна першу спробу відробити видані кошти, а саме — статтю «Між двох культур», в якій оточення вождя збентежило формулювання про «незалежність літературного і політичного руху». Розчулений Сталін вимагає видрукувати статтю без змін, адже вона підписана, тож за будь-які помилки відповідатиме автор. Стаття була надрукована з «хибною» оцінкою літературного процесу в СРСР.

На відміну від скандального фіналу, ознаменованого візитом А. Жіда, який жодної вдячної телеграми Сталіну не відправляв, а виїхав із Союзу тихо, без зайвої помпи, наприкінці серпня 1936-го року, прощання з Фойхтванґером було широко афішованим. «Залишаючи Радянський Союз, — урочисто листував він до Сталіна напередодні свого від’їзду, — я почуваю потребу сказати Вам, гідному представнику радянського народу, яким глибоким переживанням була для мене ця подорож у Вашу країну. Той, хто вивчає Вашу країну і Ваш народ без упередження, повинен радісно захоплюватися всім тим, що досягнуто за ці двадцять років. Людський розум одержав тут блискучу перемогу. Хто бачив, з якою міццю і з яким розумом Ви і Ваш народ захищаєте і розширюєте свої досягнення, той, залишаючи Радянський Союз, повинен бути впевнений, що немає на світі такої сили, яка змогла б знищити збудований у Вашій країні соціялізм».

Невдовзі радянські читачі, які так само «повинні» були радіти, що живуть в соціялістичному раю, були сповіщені про вихід друком в Амстердамі книги «Москва 1937» німецького письменника-антифашиста Л. Фойхтванґера. Передбачаючи її неминучий переклад російською мовою у вигляді радянського видання, інформаційне комюніке попереджало про необхідність правильного прочитання книги Л. Фойхтванґера. «Книжка містить ряд помилок і неправильних оцінок, — застерігали радянські цензори. — У цих помилках легко може розібратися радянський читач. Проте книжка становить інтерес і значення як спроба чесно і сумлінно вивчити Радянський Союз».

Отже, для того, щоби стати бажаним гостем в СРСР, західньому ґастролерові виявилось досить бути «одним з деяких не-комуністичних письменників Заходу», хто не склав зброї перед фашизмом і не боїться правди. Головною заслугою Фойхтванґера в очах Сталіна стало те, що «у той час, коли буржуазні акули пера, в угоду капіталізму і фашизму, змагаються у фабрикацїі злісної неправди і наклепу проти СРСР, Фойхтванґер намагається дошукатися правди про СРСР і зрозуміти його особливості». Це був безперечний натяк у бік невдячного гостя А. Жіда й компанії. Директива Сталіна до Політбюра була однозначна — 200 тисяч накладу книги «Москва 1937» Л. Фойхтванґера з визначенням не лише видавництва, але також чималого гонорару.

Річ у тім, що на той час в СРСР тривала підготовка до виборів у Верховну Раду першого скликання, тож акцію з візитою і книгою Л. Фойхтванґера хитромудрий вождь розцінював як важливий елемент передвиборної аґітаційної пропаґанди. Адже вперше усім без обмеженні (крім в’язнів тюрем і таборів) було надане право обирати й бути обраними до всесоюзного «парляменту». Тож публікація книги Л. Фойхтванґера була якраз на часі, створюючи ілюзію можливости й реального існування конструктивної критики сталінського режиму.

У березні 1937-го року СРСР відвідали еспанські поети й літератори Рафаель Альберті з дружиною Марією Тересою Леон. Зокрема, Р. Альберті у серпні 1934-го року був гостем Першого з’їзду радянських письменників. До речі, саме після згаданої зустрічі з Альберті і Леон у березні 1937 року в Москві Сталін втратив інтерес до західніх паломників-вояжерів, а також будь-яких контактів з лівою західньоевропейською інтеліґенцією. Будучи заклопотаним великою чисткою в СРСР і стратегічним курсом на зближення з нацистською Німеччиною, він перестане вважати перемогу Народнього фронту в Еспанїї та в інших 34 західноевропейських країнах за реальну перспективу і зробить остаточний вибір на користь зовнішньополітичного аґресивного талітаризму (майбутній розділ Польщі, окупація Прибалтійських держав, анексія Молдавії, війна з Фінляндією і т. д).

Так уже вийшло, що бесіда І. Сталіна з Л. Фойхтванґером стала передостанньою в черзі філософських зустрічей вождя із західніми інтелектуалами. Загибель організаторів таких візитів, зокрема Н. Бухаріна, М. Кольцова, І. Бабеля та ін., унеможливила подальше загравання письменників-ґастролерів з радянською «демократією», і відчайдушні заклики донедавна проханого Ромена Роляна до Сталіна виявити гуманізм у відношенні жертв терору залишилися без відповіді. Після зустрічі з Рафаелем Альберті й Марією Тересою Леон у березні 1937-го року Сталін узагалі скасував традицію задушевних бесід з кумирами західньої інтеліґенції.