Кування й перековування кадрів

Людини покращити не зможемо? Ні, зможемо! Видати нове, «покращене видання» людини — це і є подальше завдання комунізму.

Л. Троцький

Якщо аванґард 1910—1920-их років збирався почати історію заново, переінакшивши людину в біо- та соціоекспериментах, то подальше заперечення цих «шкідливих» устремлінь породило уявлення про те, що радянський індивід можливий лише за нового, ним же створеного часу. Загалом особливої, чи пак «аванґардної» сваволі за тоталітаризму ніколи не було, адже будь-який тоталітарний режим легітимізує себе, виходячи з права держави запроваджувати надзвичайний стан. Телефонне право, таємні вказівки, що розсилаються чиновникам зверху в обхід конституції, засудження інтелектуалів-нероб, що не вчинили ніяких злочинів, та інші «беззаконня» сталінського, хрущовського і брежнєвського часу насправді були цілком законні, якщо глянути на справу під тим кутом зору, який пропонує теорія надзвичайного стану, що, у свою чергу, заповідає нічим не обмежений «державний» суверенітет.

Біля телефону. Фото А. Родченка. 1928 рік

1930-ті роки в СРСР стали останньою спробою доповнити «розмежувальні» зусилля історії складанням рятівних плянів. Зазвичай вони видавались за ґрандіозні, але насправді неабияк уступали навіть скороченим теоріям соціялізму XIX — початку XX ст. Тоталітарний режим тому й вимагав від обивателя «загальної мобілізації», що без наднапруження людських енергій не міг вирватися з протиріччя між великомасштабністю поставлених задач й льокальністю засобів для їхнього здійснення. Можливо, допіру ще ніколи в культурі не було сконцентровано одразу таку кількість настільки інтелектуалів, як це спостерігаємо у 1930-их роках. Утім, ніхто з них повною мірою не виправдав партійної довіри й не зумів вписатися в створену ними ж соціокультурну модель «громадянського» суспільства. Так, наприклад, Ґеорґ (Дйордь) Лукач, який багато в чому підготував чистку більшовицької партії у своїй теорії пролетарської самокритики, так і не зміг стати першорядним радянським філософом, незважаючи на всі старання, докладені ним у журналі «Літературний критик».