Василь Єрмілов як харківський Йов

Всю жизнь я быть хотел как все,

Но век в своей красе

Сильнее моего нытья

И хочет быть, как я.

Б. Пастернак

…На жаль, цю історико-біографічну сагу випадає розпочати з опису поразки. Саме так воно вийшло з імпрезою «У світлі», проведеною у Харкові влітку далекого 1991-го року театрально-мистецьким гуртом «Яра» («Яра Мистецька Група», Нью Йорк), яку віддавна очолює Вірляна Ткач, американська режисерка українського походження. Під грімкий акомпанемент поезій Т. Шевченка і П. Тичини цей гурт ранньої «незалежної» пори будь-що-будь прагнув втілити у життя свої власні «Мрії про новий світ на сцені», котячи колесо «незалежности», яке час від часу впиралося в кубічне нерозуміння мистецьких новацій, стаючи любовним трикутником між кількома учасниками цієї сумної історії.

Технічно міркуючи, може, й не варто було виносити елементи замисленої вже місцевим наставником імпрезової системи на широку публіку, дослівно — подалі від звичного для тамтешніх міщан чеховського вішака, звідки набито починається театр. Як тепер уже видно, навіть з початком 1990-их років це був світ, окреслений певними встановленими радянським режимом рамками. Натомість авторові сих рядків, не лише як літературознавцю, але також як давньому випускникові архітектурно-реставраційної школи УССР, задіяному в означеному проекті в якості художника-конструктора і скромного знавця супрематичної архітектоніки початку XX-го століття, хотілося якнайшвидше розпочати ярмарковий танець порушувань і пересувань. Ось тоді й пригадався леґендарний Василь Єрмілов, котрий народився, жив і помер у Харкові.