Несвідомий Свідзінський

Слава поета, зрештою, залежить від завзяття чи апатії поколінь безіменних людей, які піддають її випробуванню у затишку бібліотек.

X. Л. Борхес

З усього написаного Володимиром Свідзінським не зберігся саме той твір, який зіграв вирішальну ролю в його житті. Це він сам. Рукописи, на жаль, горять добре. Принаймні у передвоєнному Харкові, де за їхнім знищенням наглядають відповідальні особи на кшталт Ю. Смолича. Залишаються попіл і дим — себто міт, згідно з яким «літературна репутація» згаданих літературознавців у штатському виглядає надзвичайно високою. Кожен загублений чи знищений ними твір ними сприймається за шедевр.

Зрозуміло, що фактична, історична або позичена першооснова не кожній обробці підлягає. Частіше за все, це з’ясовується тоді, коли офіційні прийоми художнього перетворення конкретного життєвого матеріялу суперечать якимсь більш загальним законам життя. Очевидна також непродуктивність прямого співвідношення фактів біографії письменника з сюжетними ситуаціями його творів.

Так уже виходить, що фантазія художника й думка дослідника працюють за різними законами і частіше за все у різних напрямках. Натомість люди, незважаючи на велику кількість розчарувань, потребують «живого» літературознавства: їм важливо зрозуміти, з якою метою письменник брався за перо, чарку чи самогубний револьвер.