Хмельницький та Барабаш

Як із день-години

Зчиналися великі войни на Україні,

От тогді ж то не могли обібрати,

За віру християнську одностайно стати;

Тільки обібрався Барабаш, да Хмельницький,

Да Клиша білоцерківський.

От тогді вони од своїх рук листи писали,

До кроля Радислава посилали.

Тогді ж то кроль Радислав листи читає,

Назад одсилає,

У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:

«Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,

А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,

А ти, Хмельницький, у городі Чигрині хоть писарем

військовим».

От тогді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий,

гетьманував,

Тільки півтора года. Тогді ж Хмельницький добре дбав,

Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,

А ще дорогими напитками його вітав

І стиха словами промовляв:

«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!

Чи не могли б ми з тобою удвох королевських листів

прочитати,

Козакам козацькі порядки подавати,

За віру християнську одностайно стати?»

От тогді ж то Барабаш, гетьман молодий,

Стиха словами промовляє:

«Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю

військовий!

Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати,

Нащо нам козакам козацькі порядки давати?

Чи не лучче нам із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-соль по вік вічний уживати?»

От тогді ж то Хмельницький на кума свого Барабаша

Велике пересердіє має,

Ще кращими напитками вітає.

От тогді-то Барабаш, гетьман молодий,

Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку

напивсь,

Дак у його і спать поваливсь.

От тогді-то Хмельницький добре дбав,

Із правої руки, із мезинного пальця щирозлотний

перстень ізняв,

Із лівої кишені ключі виймав,

З-під пояса шовковий платок висмикав,

На слугу свого повірного добре кликав-покликав:

«Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!

Велю я тобі добре дбати,

На доброго коня сідати,

До города Черкаського, до пані Барабашевої прибувати,

Кролевські листи до рук добре приймати».

От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,

Добре дбав.

На доброго коня сідав,

До города Черкаського скорим часом, пильною годиною

прибував,

До пані Барабашевої у двір уїжджав,

У сіни ввійшов – шличок із себе скидав,

У світлицю ввійшов – низький поклон послав,

Тії значки на скам'ї покладав,

А ще стиха словами промовляв:

«Ей, пані, – каже, – ти, пані Барабашева, гетьманова

молодая!

Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,

На славній Україні з Хмельницьким великі банкети

взчинають,

Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,

А мені листи кролевські оддати,

Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким

Удвох прочитати

І козакам козацькі порядки давати?»

От тогді ж то пані Барабашева, гетьманова,

Удариться об поли руками,

Обіллється дрібними сльозами,

Промовить стиха словами:

«Ей, не з горя-біди мойму пану Барабашу

Схотілося на славній Україні з кумом своїм

Хмельницьким

Великі банкети взчинати!

Нащо б їм кролевські листи удвох читати?

Не лучче б їм із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати?

А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,

На славній Україні огнів да тернів ізгашати,

Тілом своїм панським комарі годувати —

Од кума свого Хмельницького».

От тогді ж то пані молодая Барабашевая

Стиха словами промовляє:

«Ей, слуго, повірений Хмельницького!

Не могу я тобі листи кролевські до рук подати,

А велю я тобі до воріт отхождати,

Кролевські листи у шкатулі із землі виймати».

От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,

Як сі слова зачував,

Так скорим часом, пильною годиною до воріт отхождав,

Шкатулку з землі з кролевськими листами виймав,

Сам на доброго коня сідав,

Скорим часом, пильною годиною до города Чигрина

прибував,

Свойому пану Хмельницькому

Кролевські листи до рук добре оддавав.

От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,

Кролевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає,

Тогді й напитку дорогого не пропиває,

А тільки з двора тихо з'їжджає

Да на старосту свого Крачевського кличе, добре

покликає:

«Ей, старосто, – каже, – ти мій, старосто Крачевський!

Коли б ти добре дбав,

Кума мого Хмельницького живцем узяв,

Ляхам, мостивим панам, до рук подав, —

Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, за білозорів

почитати».

От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував,

Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав,

Сам на доброго коня сідав,

Слугу свого повіреного з собою забирав,

От тогді-то припало йому з правої руки

Чотири полковники:

Первий полковниче – Максиме ольшанський,

А другий полковниче – Мартине полтавський,

Третій полковниче – Іване Богуне,

А четвертий – Матвій Бороховичу.

От тогді-то вони на славну Україну прибували,

Кролевські листи читали,

Козакам козацькі порядки давали.

Тогді-то у святий день, у Божественний, у вовторник

Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає

І стиха словами промовляє:

«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!

Прошу я вас, добре дбайте,

Од сна уставайте,

Руський оченаш читайте,

На лядські табори наїжджайте,

Лядські табори на три часті розбивайте,

Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи

не подайте!»

От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,

Од сна уставали,

Руський оченаш читали,

На лядськії табори наїжджали,

Лядськії табори на три часті розбивали,

Ляхів, мостивих панів, упень рубали,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.

От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає,

Плаче-ридає

І стиха словами промовляє:

«Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю

військовий!

Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевої

визволяти?

Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?

Не лучче б тобі з нами, із ляхами,

З мостивими панами,

Хліб-сіль з упокоєм уживати?»

От тогді-то Хмельницький

Стиха словами промовляє:

«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!

Як будеш ти мені сими словами докоряти, —

Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку,

зняти,

Жону твою і дітей у полон живцем забрати,

Турському салтану у подарунку одослати».

От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,

Так гаразд-добре й учинив:

Куму свойму Барабашеві, гетьману молодому,

З пліч головку, як галку, зняв,

Жону його і дітей живцем забрав,

Турському салтану у подарунку одослав.

З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.

От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,

Стиха словами промовляли:

«Ей, гетьмане Хмельницький,

Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!

Дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!»

Господи, утверди люду царського,

Народу християнського,

Всім слухающим,

Всім православним християнам

Пошли, Боже, много літ!