Поняття про найвищого Бога

За свідченням літописів Прокопія Кесарійського (De Bell). Goth 111. 14 Гельмольда (Chron. Slav. 1.84) і біографа Оттона (Act. Sanct. Jul 433), стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів[138]. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом.

Інші боги, за віруваннями слов'ян, були істотами, що походили від верховного бога, його витворами, що залежали від нього, посередниками між ним і світом, сильними його міццю, і не всі однаково, а, як каже Гельмольд, чим ближчою ріднею доводились всемогутньому богові богів, тим були сильніші.[139]