Ніч яка місячна!

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!

Видно, хоч голки збирай.

(Двічі)

Вийди, коханая,

працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною

І над панами я пан!

(Двічі)

Глянь, моя рибонько, —

срібною хвилею

Стелиться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить;

(Двічі)

Он на стрункій

та високій осичині

Листя пестливо тремтить.

Небо незміряне, всипане зорями,

Що то за Божа краса!

(Двічі)

Перлами ясними

он під тополями

Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босії

Вмочиш в холодну росу:

(Двічі)

Я тебе, вірная,

аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,

Тепло – ні вітру, ні хмар…

(Двічі)

Я пригорну тебе

до свого серденька,

А воно палке, як жар.