Квітень

У квітні відзначали велике весняне свято Благовіщення. Це свято воскреслої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня, вважали слов'яни, Дух світла благословляє Землю і все живе на ній. На Благовіщення прилітає ластівка – Божа птиця. З цього дня починалися постійні молодіжні та дитячі весняні ігри. Як правило, це були хороводи та подібні до них ігри, які збереглись від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Це важливі обряди, які виконувались під керівництвом старшого в роді та мали на меті пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх типу «Кривий танок». Пізніше рухи стали супроводжуватись піснями, які й здобули, зрештою, першість у розумінні важливості ігор.

У церкві на Благовіщення святились проскури, вони вважалися цілющими і зберігалися на божнику між образами. Товчену проскуру змішували із землею і сіяли на межах лану, «щоб він родив і щоб град посіву не побив».

За народним повір'ям, цього дня Бог благословляє землю і все починає рости, з'являються перші квіти, з якими пов'язані магічні ритуали топтання рясту та заворожування пролісків.

8 квітня – Собор архангела Гавриїла, по-народному – Благовісник. Цього дня, за народними уявленнями, грім і блискавка прокидаються від зимового сну. Здавна землероби у цей день освячували зерно для посіву. Вважалось, що, змішане з іншим насінням, це зерно дасть добрий урожай. Від Благовісника починали засівати ярові.

Виходили на першу сівбу натще, перша жменя кидалась навхрест із примовкою: «Уроди, Боже, добре зерно на мій хрест». Під час засівання годилось говорити, стишивши голос, і ні в якому разі не лаятись, бо виросте бур'ян.

Закінчення першого дня сівби відзначали як велике свято, вдома сівачів зустрічали з хлібом-сіллю, готувався святковий обід, а дітям цього дня дарували нові сорочки або чоботи.

Після Благовісника починалися свята перед Великоднем. Оскільки це свято не має чітко усталеної дати, деколи Великдень випадає і на Благовіщення, відповідно зсуваються і свята, що йому передують.

Перед Великоднем тривав Великий сорокаденний піст, кожен тиждень якого мав свої назви і свята. Перший називався «збірним», четвертий – «середохресним», п'ятий – «похвальним», шостий – «вербним», сьомий – «білим». Найбільш любимі в народі останні два.

На вербному тижні, у неділю, святили вербу. Коли закінчувалась служба і вербне гілля окроплювалось водою, люди йшли додому, щоб якнайшвидше виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом (так само, як вишню чи явір) і приписували їй магічну силу, тому господарі поспішала посадити гілочку освяченої вербички на городі чи на полі і поставити невеличкий букетик під образами.