П'ятидесятниця. Тройця. Зішестя Святого Духа на апостолів

Коли минуло п'ятдесят днів, усі учні Ісуса разом з Матір'ю Божою та деякі святі жінки й іудеї, які ввірували в Нього, зібрались в одному домі на Сіонській горі – всього близько 120 осіб. Як завжди, вони молилися і чекали зішестя Святого Духа, як було обіцяно Господом. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.

У цей день був іудейський празник П'ятидесятниці, встановлений в пам'ять дару іудеям закону на горі Синайській, і в Єрусалимі з цієї нагоди перебувала сила людей з різних країн. Почувши незвичайний шум у повітрі, люди почали сходитись до будинку, де були апостоли. Вони почали дивуватись, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою.

Усі ж збентежились та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народилися? Парфяни, та мідяни, та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадонії, Понту та Азії, і Фрігії та Памфілії, Єгипту й Лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, критяни й араби – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі ж виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?» А інші казали, глузуючи: «Вони повпивались вином молодим!» (Діян. II, 7—13). Тоді апостол Петро став перед людьми та й промовив до них: «Мужі іудейські та мешканці Єрусалима! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх!

Бо не п'яні вони, як ви думаєте, – бо третя година дня, а це те, що пророк Йоіл передрік» (Діян. II, 14—16).

Далі Петро став їм пояснювати, що той Ісус, якого вони розп'яли, – є Син Божий, Месія, про Якого говорили пророки, що Він воскрес, чого свідки всі ми. Правицею Божою був вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, якого злив Він на учнів Своїх. Отож, нехай увесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви. Коли вони це почули від Петра, то серцем розжалобились та й почали питати Петра та ін. апостолів, що їм треба робити.

Бог Отець послав до нас Сина на землю; Бог Син навчив нас любити Бога і ближніх, постраждав на хресті за гріхи людей, воскрес і вознісся на Небо, обіцяючи учням Утішителя (Духа Святого); і тепер Цей Дух Святий зійшов на учеників і наповнює засновану Христом Церкву.

Дух Святий зійшов на апостолів не лише для того, щоб просвітити та надихнути їх на труди і подвиги. Він зійшов, щоб залишитися в Церкві Христовій до кінця віків. Апостоли не тільки отримали право і владу роздавати дар Духа Святого віруючим, але й передавати те право своїм наступникам, єпископам, священикам, а ті своїм, і так у нашій Церкві ця спадковість триває й донині. Тому наша православна Церква має найтісніший зв'язок з Христом та апостолами. Наша Церква – це діло Боже, це діло Христа і Святого Духа. Іншими словами, Церкву нашу ми не створили, але отримали її у спадщину від Христа і Духа Святого, від апостолів, від отців і вчителів Церкви. Наша православна віра – це віра апостолів, віра святого князя Володимира, при якому наші предки прийняли її зі Сходу, від греків. Потрібно берегти і цінувати нашу віру…

Празник цей ще називається «Зеленими святами», бо зелене – то барва відновленого життя і зростання.

Тропар свята: Благословенний, Ти, Христе Боже наш, що рибалок премудрими показав, зіславши їм Духа Святого, і ними увесь світ уловив, Чоловіколюбче, слава Тобі.

Місяць по Юрію в римських календарях є святом ром – розалії. Розалії в римлян були святом предків та тим днем, що з нього починається літо. Від римлян це свято перейшло на Балкани, з Балкан – на Україну, а з приходом християнства було злучене з Святою неділею – Тройцею.

В час Зелених Свят цвіте жито і, за народним повір'ям, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди прикрашають свої житла клечанням і встеляють їх пахучими травами, дівчата плетуть вінки.

Зелений тиждень починається з четверга. У цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там плетуть вінки. Вінки плетуть з конвалій, незабудок, васильків, чебрецю, вплітають і полин. З вінками дівчата повертаються в село. (Про цей обряд поширено можна прочитати в кн. Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».)

Напередодні дня Святої Тройці, в суботу вранці, до схід сонця, дівчата й молодиці йдуть на левади або в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, канупер і татарське зілля. Ввечері цього ж дня квітчають свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротях, а також в загороді, де ночує худоба, ставлять гілля зеленої осики.

Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називаються клечанням.

В Україні існував звичай – у день П'ятидесятниці, після літургії, йшли хресним ходом до криниць і кропили їх свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, накривали його скатертиною, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши Євангеліє, заходив до хати і кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві.

У «Зелену суботу» здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули безвісти десь на далеких дорогах, в чужих невідомих краях, а таких у нас в Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше – вояки-герої, що гинули в боротьбі з ворогом за честь, волю і славу своєї батьківщини – України.