Народний календар

Вірування українців язичницької доби були тісно пов'язані з явищами природи, найперше з тими, від яких залежав урожай, а отже, і добробут людей. Досягнення ж наших предків в астрономії та космогонії, поєднуючись із циклом сільско-господарських робіт, доповнюючись багаторічними народними спостереженнями, складають календар астрального культу.

З періодами сонячної активності пов'язані хліборобські роботи, а рух Сонця по зодіаку (час його проходження через певні сузір'я відповідно скалендаризований) обумовлює комплекс свят, які у видозміненому вигляді дійшли до наших днів.

Стародавній культ Місяця був витіснений культом Сонця – головним із тріади світил: Сонце, Місяць, Зорі, причому ця тріада розумілась як триєдиний вияв небесного вогню Цура (Сура) – стихії, що разом з водою була першоосновою створення світу. Поклоніння богам, яких символізували небесні світила та вода, як залишки язичницької обрядності у календарних обрядах збереглись фрагментарно.

Слід зазначити, що християнська релігія не змогла змінити чіткої системи свят астрального культу, яка складалась протягом тисячоліть, вона дала лише нові назви цим святам та наповнила їх відповідними християнськими змістами, прийнявши давні ритуали і традиції.

Відповідно до кількості сузір'їв, через які проходило сонце за рік, було 12 основних свят. Особливими вважались ті сузір'я, через які проходило Сонце за цикл сільськогосподарських робіт, їх було 7 (звідси і магічність цього числа). Час проходження головного світила через зодіакальні сузір'я в уяві наших предків пов'язувався із якимось особливим образом Сонця. Зрозуміло, що ці образи були близькими до життя людини: народження, юність, одруження, змужніння, старість тощо, адже до реалій життя примірялись усі явища природи. Отже, маючи різні образи, Сонце мало і різні назви: Сонце весняного рівнодення – Сонце періоду змужніння – символізувало бога Ярила; вогняне Сонце літнього сонцестояння – бога Семиярила, або Сімаргла; свято одруження Семиярила з богинею води Даною відбувалось в ніч на Івана Купала; Сонце осіннього рівнодення символізувало бога Світовида; бог зимового сонцестояння – Коляда.[365]

Відповідно до початку і закінчення робіт у полі відзначався початок року, а оскільки язичницький рік складався із двох циклів: весняно-літнього й осінньо-зимового, – то й початок року святкувався двічі: у пору весняного рівнодення (21 березня) та осіннього (23 вересня). Традиція відзначати початок Нового року 1 січня – пізня, привнесена реформами Петра І.

За часом сучасне новоріччя збігається із прадавнім святом слов'ян різдвом Всесвіту – народженням небесних світил Сонця, Місяця і богині води Дани. Не порушаючи сучасної традиції, почнемо розглядати календаря народних свят саме із зимового циклу.