Березень

Рік в українців, як і в усіх інших слов'янських народів, складався із двох циклів, відповідно і новоріччя святкувалось двічі. Весняне новоріччя розпочинали зустрічати в день Явдохи (14 березня), це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з заступництвом земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.

Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:

Благослови, Боже,

Весну закликати,

Зиму проводжати.

Ой, весна в човничку,

Літечко в возочку.

У цей день наші предки зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротах або вилазили на дерева і закликали її. Деякі з магічних закликань весни збереглися і до цієї пори:

Прийди, весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіточок.

«Жайворонки», «соловейчики» дарувались весні як жертвоприношення. З Явдохи починаються і магічні весняні ігри – «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомогали» весні у її оновлюючій роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят.

22 березня, на Сорок Святих, повертались із вирію шпаки та жайворонки – вісники весни, школярі цього дня приносили своєму вчителю сорок бубликів, ходили з обрядовими «жайворонками» і славили прихід весни:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:

Іще по гороньках сніженьки лежали,

Іще по долинах криженьки стояли?

– Не сам же я вийшов. Бог мене послав,

З правої рученьки ключики давав

З правої рученьки літо відмикати,

З лівої рученьки зиму замикати.

Я тії сніги ніжками потопчу,

Я тії криги крильцями поб'ю.

І кубелечко я собі зів'ю,

І в кубелечку діток наведу.

У день Сорока Святих Мучеників у багатьох регіонах України «гукали» весну – збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувались.

Від Сорока Святих ще буде сорок морозів, але весна вже близько.

ЗО березня відзначалося свято святого Алексія, яке у народі мало назву «Олекса теплий». Діти слухали на водоймах, як щука пробиває хвостом кригу. Щовечора після роботи хлопці й дівчата збиралися в гурти, дівчата співали веснянок. Пасічники цього дня виставляли вулики на пасіку, беручи із собою ікону Зосима і Саватія – покровителів бджільництва. Освячуючи вулики іконами, вони примовляли: «Бджоли, готуйтеся, йдіть, не лінуйтеся. Приносьте густі меди, воски та рої Богу на славу, а мені на пожиток».

У березні, в третю неділю Великого посту, святкувалась Христя. Цього тижня, який називався ще «хрестопоклінним», по всій Україні випікали хліб у формі хреста. Частину спеченого хліба з'їдали, а другу – ховали до комори в зерно. Коли сіяли ячмінь чи овес, ярову пшеницю, господар брав із собою той хліб у поле. Його клали на землю, молилися Богу, з'їдали частину і промовляли: «Господи, поможи, Господи, благослови. Дай, Боже, на той рік їсти свій хліб». Залишки хліба закопували на полі, щоб був кращий урожай.