Куїнджі Архип Іванович (1841—1910)

Знаменитий художник-пейзажист, автор понад 500 картин і малюнків

Біографи А. І. Куїнджі дотепер не можуть назвати точну дату його народження, але найчастіше фігурує січень 1841 року. Архип народився на околиці Маріуполя в родині бідного шевця – Івана Христофоровича Еменджі (з татарської – «трудова людина»). Прізвище Куїнджі було дано йому за прізвищем діда – Золотар. Рано осиротівши, хлопчик жив у родичів, але на хліб заробляв сам.

Грамоті Архип навчився у знайомого вчителя-грека, а потім ходив у міську школу. І постійно малював… на стінах будинків, огорожах, обривках пакувального картону. Іноді вдавалося навіть отримати замовлення. Досконало оволодівши майстерністю ретушера, що в той час давало пристойний заробіток, Куїнджі вирішив відправитися до Петербурга, щоб поступити в Академію мистецтв. Після показу на академічній виставці картини «Татарська сакля» рада академії визнала Куїнджі гідним звання некласного художника, і в 1863 році він був прийнятий в академію вільним слухачем.

Куїнджі відразу ж увійшов з головою в атмосферу художнього життя. При цьому він розумів, що йому необхідно шукати свій шлях у живописі. На виставці передвижників 1873 року художник представив полотно «На острові Валаам», яке Достоєвський назвав «національним пейзажем». Картину придбав для своєї галереї П. Третьяков, і тепер некласний художник дістав можливість ознайомитися із західноєвропейським мистецтвом. Він відвідав Німеччину, Бельгію, Францію, Англію, Швейцарію й Австрію.

У 1875 році художник став членом Товариства пересувних художніх виставок. Проте головною подією в його житті стало довгождане вінчання з Вірою Кетчерджі-Шаповаловою. Молоді відправилися у весільну подорож на острів Валаам. У осінню негоду на Ладозі піднялася буря, пароплав напоровся на камінь, і вони ледве встигли врятуватися на човні. Все художнє приладдя потонуло, але пережиті враження пізніше знайшли своє відображення в картині «Північ». Разом із двома іншими («Після грози», «Березовий гай») вона увійшла до трилогії – підсумок роздумів автора про величну красу суворої природи.

Поезія і краса українських земель була наймиліша серцю художника. І він зумів чудово виразити її в полотнах «Степ увечері», «Степ у цвіту», «Дніпро вранці» і інших. Публіка і критика незмінно виявляли цікавість до всіх робіт Куїнджі.

Влітку і восени 1880 року Архип Іванович Куїнджі працював над новою картиною. Про неї складали цілі легенди. Майстерню Куїнджі відвідали І. С. Тургенєв і поет Я. П. Полонський, великий хімік Д. І. Менделєєв, відомі на той час художники І. М. Крамськой і П. П. Чистяков. До картини прицінювався видавець і колекціонер К. Т. Солдатенков. Але прямо в майстерні, ще до виставки, «Місячну ніч на Дніпрі» за величезні гроші купив великий князь Костянтин Костянтинович і, за свідченням Тургенєва, не розлучався з полотном, навіть відправляючись у кругосвітні подорожі.

А потім відкрилася незвичайна експозиція, подібно до якої ще не було в Росії – виставка однієї картини. «Місячна ніч на Дніпрі» була розміщена для огляду в Товаристві заохочення мистецтв, і успіх перевершив всі очікування. Чутка про неї пройшла по всій Росії. Прагнучи побачити незвичайне полотно, люди шикувалися в довгі черги, годинами чекали на вулиці.

Висловлювалися навіть припущення про якісь незвичайні фарби і дивовижні художні прийоми, які нібито використовував художник. Деякі намагалися викрити його у фокусах, навіть у зв’язку з нечистою силою. Насправді секрет полягав у чудових людських якостях художника: його зворушливій любові до природи, відвертості і прямоті, невгамовній творчій фантазії, наполегливих пошуках нових технічних рішень, незвичайній працездатності. У публіки викликала захоплення ілюзія натурального місячного світла, і люди, за словами Рєпіна, що в «молитовній тиші стояли перед полотном А. І. Куїнджі, йшли із залу із сльозами на очах».

Після «Місячної ночі на Дніпрі» жодне з полотен Куїнджі вже не викликало такої бурі захоплення. І художник «замовк». Після 1882 року він не тільки не влаштував жодної виставки, але не показував нових робіт навіть друзям. Погострене почуття відповідальності, властиве Архипу Івановичу, сподвигло художника на глибоке творче експериментування. Він писав етюди на натурі і в закритому приміщенні, робив досліди всіляких поєднань фарб, розробляв вирішення різних мотивів, шукав нові сюжети для великих полотен… Експеримент затягнувся більш ніж на двадцять років. Майже всі картини, написані в цей період, були представлені публіці тільки після смерті художника. Більшість з картин-етюдів дуже незвичайні за колоритом, в них відчувається якась містична значущість і загадковість («Плями місячного світла в лісі. Зима», «Ефект заходу», «Сутінки», «Ельбрус. Місячна ніч», «Ельбрус увечері»). Останнім твором Архипа Івановича стала картина «Нічне», сповнена величної і урочистої краси.

Не менш цікавою і важливою сторінкою біографії художника була і викладацька діяльність в Академії мистецтв, куди А. І. Куїнджі, тепер уже професор, був прийнятий у 1894 році як керівник пейзажної майстерні. Учні обожнювали вчителя. З посивілими кучерями, хвилястою бородою, він чимось нагадував доброго Зевса. У кожному з учнів Архип Іванович бачив перш за все індивідуальність і всіляко прагнув виключити яке б то не було наслідування.

На жаль, існування майстерні було нетривалим. У 1897 році в академії спалахнули студентські зворушення. Куїнджі, який завжди ставав на захист справедливості, підтримав студентів, за що був поміщений на два дні під домашній арешт і відсторонений від викладання, хоча і залишився членом академічної ради. Майстер продовжував заняття, але тепер уже приватно. Він не брав з учнів платні. Архип Іванович був дуже багатою людиною. Художник уміло вкладав отримані за картини кошти. Але багатство не було для нього самоціллю. Так, 30 учнів Куїнджі не тільки довів до диплома, але і влаштував їм за свій рахунок стажування за кордоном за маршрутом: Берлін – Дрезден – Дюссельдорф – Кельн – Париж – Страсбург – Мюнхен – Відень. Він утвердив 24 премії різної гідності для Весняних виставок академії, виділивши на це 100 тисяч рублів. А коли в 1890 році учні задумали створити своє об’єднання – товариство імені А. І. Куїнджі, – художник передав у його власність всі свої картини і грошові кошти, а також землі, що належали йому, і великий маєток Сара-Кікінеїз в Криму (все це оцінювалося майже в мільйон рублів), залишивши дружині лише невелику пенсію.

Останніми роками Архипа Івановича дуже турбувало серце. Але лікуватися він категорично не хотів. Працював як завжди, а влітку відпочивав у Криму. Чергова поїздка до Ялти закінчилася сильним запаленням легенів, а переїзд до Петербурга відняв останні сили. 11 липня 1910 року Архипа Івановича Куїнджі не стало. За труною на Смоленське кладовище йшов великий натовп. У ньому безвісних простих людей, яким А. І. Куїнджі був дорогий і як художник, і як великої душі людина, було значно більше, аніж живописців і діячів культури…