Антонов Олег Костянтинович (1906—1984)

Видатний авіаконструктор, генеральний конструктор літаків серії Ан

Літаки «сімейства» Ан у світі називають «елегантними» і «породистими». У них відчувається стиль їх творця – Олега Костянтиновича Антонова, який любив повторювати, що «непривабливий літак не полетить». Людина, що вдихнула життя в українське літакобудування, народилася 7 лютого 1906 року за тисячу кілометрів від Києва, в Підмосков’ї, де його батько, інженер-будівельник, споруджував Канатчикову дачу. Костянтин Костянтинович Антонов і його дружина, Ганна Юхимівна Бікорюкіна (вона померла, коли синові виповнилося дев’ять років), спочатку і жили там же, на території психіатричної лікарні, що будувалася. А в 1912 році родина переселилася до Саратова, де проживали численні родичі.

Почувши одного разу від двоюрідного брата про легендарний переліт Луї Блеріо через Ла-Манш, Олег назавжди «захворів» небом. Він підійшов до своєї мрії ґрунтовно – збирав і систематизував все, що так чи інакше стосувалося авіації: фотографії з журналів, малюнки, книги, моделі. Згодом ґрунтовні знання історії літакобудування в світі стали йому в нагоді.

Креслення і загальний малюнок свого першого планера «Голуб» ОКА-1, розфарбовані для більшої переконливості акварельними фарбами, 17-річний Олег направив на московський конкурс. Він виявився єдиним молодим ентузіастом, що ризикнув представити на суд фахівців своє дітище, і був премійований пробним польотом на німецькому гідролітаку «Юнкерс-12». Як активіст і керівник авіамайстерні, в 1924 році Антонов поступив у Саратовський університет. Рік потому він уже був студентом відділення гідроавіації в Ленінградському політехнічному інституті.

У 25 років Олег став відразу головним конструктором КБ московського планерного заводу. Всього серійно випускалося близько тридцяти типів його планерів, і серед них: «Упар», «Рот-Фронт-7» (на ньому в 1939 році О. Клепикова встановила світовий рекорд дальності – 749 км за 8 год. 25 хв., багато років не перевершений), БС-3 («Буксирний серійний»), «Масовий-4» і експериментальний мотопланер ЛЕМ-2.

Наступним місцем роботи Олега Антонова стало КБ О. С. Яковлева, який у 1938 році запропонував йому посаду провідного конструктора. А в 1940 році Антонов отримав власне КБ у Ленінграді, де через вісім місяців блискуче сконструював, побудував і випробував дослідну модель літака зв’язку. Його серійному випуску перешкодила війна. Олега Костянтиновича знов запросили до Москви. Тепер він випускав для фронту свій знаменитий транспортно-десантний планер А-7, що забезпечував живленням, зброєю, боєприпасами партизанські загони і скидав десанти в глибокий тил супротивника.

У 1943—1946 роках Антонов як перший заступник головного конструктора в ОКБ Яковлева брав безпосередню участь у створенні винищувача Як-3, але мріяв про самостійну роботу. Це здійснилося, коли в Новосибірську було відкрито нове КБ, яке і очолив Олег Костянтинович. Війна була позаду, і конструктор розробив проект одного з найпопулярніших і масових літаків вітчизняної авіації – унікальний багатоцільовий Ан-2, який прозвали в народі «кукурузником».

Коли уряд вирішив почати серійний випуск Ан-2 (за розробку якого Антонов був удостоєний Державної премії СРСР) на Київському авіазаводі, Олег Костянтинович погодився на переїзд. Днем народження «сімейства» Ан вважається 6 вересня 1949 року, коли в небо злетіла перша серійна «Аннушка». Навряд чи в світі є ще така невибаглива й універсальна машина, що «оволоділа 18 професіями», випробувана в Африці і Антарктиді, яка випускалася протягом 30 років.

Наступний літак Антонова – Ан-8 – став першою в транспортній авіації машиною нового зразка. За широкий фюзеляж її прозвали «повітряним дельфіном» і «китом, що літає». Треба сказати, що практично не було жодної машини, випуск якої Антонову не довелося б відстоювати з боєм. Директор заводу Шелест не полюбляв незалежного конструктора. Устромляв він палиці в колеса і коли зайняв пост секретаря ЦК КПУ. І хоча «міністерські ігри» відняли у Антонова багато сил і нервів, в небо злетіли: Ан-12 (Ленінська премія), Ан-22, Ан-26, Ан-32 (Державна премія УРСР), Ан-72, Ан-124, що вирішували завдання військово-транспортної авіації, повітряно-десантних військ і забезпечення вантажних перевезень Аерофлоту; багатоцільові Ан-14 і Ан-28, які відрізняються здатністю базуватися на непідготовлених майданчиках завдовжки до 550 м; пасажирські Ан-10 і Ан-24, які володіють високою економічністю перевезень; суцільнометалеві планери А-11, А-13, А-15, мотопланер Ан-13 і дельтаплани «Славутич».

Олег Костянтинович любив підносити сюрпризи. Одним із них став крилатий гігант «Антей» – Ан-22, який приголомшив відвідувачів Усесвітнього салону авіації в Ле-Бурже. «Літаючий собор», «поїзд у повітрі», «мегалітак», «нова епоха в літакобудуванні» – яких тільки епітетів не придумували журналісти. Таке ж враження справив у світі і «Руслан» – Ан-124 (1985), останній літак, який був створений під керівництвом Антонова. Цьому велетневі тільки стоянка потрібна розміром з футбольне поле. Усередині кожного з чотирьох двигунів чоловік може стояти в повний зріст.

В останні роки життя здоров’я все частіше підводило генерального конструктора. У 1979 році він переніс складну операцію по видаленню пухлини кишечника, в 1982-м різко погострився застарілий туберкульозний процес у легенях. Але не це підкосило Олега Костянтиновича, а людська заздрість і підлота. Хтось після першого випробування «Руслана» написав анонімку, почалися розгляди «у верхах». Емоційний, він завжди хворобливо сприймав несправедливість, 4 квітня 1984 року Антонов помер від інсульту.

Ім’я видатного конструктора продовжує жити не тільки в літаках, створених при його безпосередній участі: його носить і «молодша сестра» «Руслана» – «Мрія» – Ан-225, розроблена генеральним конструктором П. В. Балабуєвим. На авіасалоні в Ле-Бурже цей супергігант з’явився, несучи на спині космічний корабель багаторазового використання «Буран». Французькі журналісти з захопленням писали: «У Антонова з’явилися талановиті послідовники, цілком гідні покійного конструктора. Це вже не школа – це справжній університет конструювання…»