Некрасов Віктор Платонович (1911—1987)

Письменник, автор повісті «В окопах Сталінграда» – одного з найвидатніших творів про Велику Вітчизняну війну

Прості читачі оцінили повість Віктора Некрасова «В окопах Сталінграда», але діячі Спілки письменників уже готували прочухан вискочню, який надумав «неправильно» писати про війну. І раптом «В окопах Сталінграда» прочитав Сталін, і все обернулося на 180 градусів. Вождеві повість дуже сподобалася, і він особисто дав розпорядження дати авторові Сталінську премію. Здавалося б, доля благоволить тобі, пиши собі й пиши «як потрібно», а там будуть слава, гроші, чергові премії і нагороди. Але для Некрасова головними були інші критерії: правда і совість. І вони не дозволяли йому «підстроюватися під генеральну лінію» і плисти за течією…

Віктор Некрасов народився 4 (17) червня 1911 року в Києві, в родині лікаря. Після закінчення середньої школи він вступив на архітектурний факультет Київського будівельного інституту, одночасно вчився в театральній студії при Театрі російської драми. Згодом Віктор працював актором і театральним художником у театрах Києва, Владивостока, Кірова і Ростова-на-Дону.

Коли почалася війна, Віктор Платонович міг уникнути призову, проте він добровільно відмовився від броні і пішов на фронт. На початку 1945 року, після поранення в Польщі, капітан Некрасов був демобілізований.

Саперний інженер і командир батальйону Некрасов, що пройшов через пекло Сталінградської битви й інших битв, знав не з чуток, що таке війна, і що вона «робиться», перш за все, в брудних окопах, а не на картах у кабінетах високих начальників. Саме тому, коли в 8—10 числах журналу «Знамя» з’явилася правдива, наскільки це взагалі було можливо у той час, його повість «В окопах Сталінграда», то вона зробила Некрасова знаменитим, але при цьому викликала роздратування офіційної критики. Як ми вже знаємо, книгу високо оцінив Сталін, після чого вона була перевидана тиражем в декілька мільйонів екземплярів і перекладена 36 мовами. У 1956 році за її мотивами і за сценарієм самого Некрасова був знятий фільм «Солдати», за сценаріями Віктора Платоновича були також поставлені стрічки «Місто запалює вогні» і «Невідомому солдатові».

Поки у письменника була «охоронна грамота» у вигляді Сталінської премії, його не чіпали. Але з часом лінія партії і погляди Некрасова стали все більше і більше розходитися. У 1959 році він опублікував у «Литературной газете» ряд статей про необхідність увічнити пам’ять радянських людей, розстріляних фашистами в Бабиному Яру. І хоча пам’ятник дійсно поставили, Некрасова звинуватили в «організації сіоністських зборищ». Після подорожі в 1960-ті роки до Італії, США і Франції Віктор Платонович опублікував збірку дорожніх нарисів. Посипалися нові звинувачення – цього разу в «ідолопоклонстві перед Заходом». Подейкують, Некрасовим був незадоволений сам Хрущов. Микиту Сергійовича незабаром змістили, що, проте, абсолютно не змінило відношення письменника до Радянської влади. Він продовжував відкрито висловлювати свої ліберальні погляди, наприклад, підписав лист на захист В’ячеслава Чорновола.

Розв’язка наступила в 1973 році. Віктор Некрасов був виключений із КПРС, в його квартирі був зроблений обшук з вилученням всіх друкарських і фотоматеріалів. У вересні 1974 року письменник отримав дозвіл виїхати за кордон. Віктор Платонович поселився в Парижі, писав для газет і журналів, виступав на радіо, продовжував творчу роботу: роман «Сталінград», «Як я став шевальє», «Маленька сумна повість». Некрасов жваво цікавився змінами, що відбувалися в середині 1980-х років у СРСР, але повернутися або хоч би просто побувати на батьківщині він не встиг: 3 вересня 1987 року письменник помер у Парижі.