Заньковецька (Адасовська) Марія Костянтинівна (1854—1934)

Знаменита театральна актриса трагедійного, комедійного і музичного жанрів, перша народна артистка УРСР

Марія народилася 4 серпня 1854 року в дворянській родині збіднілих поміщиків Адасовських, які вели свій родовід від XVII століття. Маєток біля села Заньки, 25 кріпосних селян та садиба в Ніжині (Чернігівська обл.) – от і все, чим володів її батько, Костянтин Костянтинович. Дружина Марія Василівна народила йому трьох синів і чотирьох дочок (дві померли в дитинстві), але «мізинчик» Манечка була найулюбленішою. Марія, красуня з чудовою шкірою, хвилястим темним волоссям, мала багато поклонників, але серце її було німе. Проте в травні 1877 року дівчина повінчалася з молодим артилерійським офіцером Хлистовим, який «співчував» її мріям про навчання в консерваторії. Але після весілля він ясно дав зрозуміти Марії, що «призначення жінки – бути гарною дружиною, господинею і матір’ю, а не думати про консерваторію і театри». Єдиною втіхою Марії залишалися любительські спектаклі у військовому гарнізоні в глухій фортеці Бендери в Бессарабії. Тут же вона познайомилася з вродливим офіцером Миколою Карповичем Садовським (із славного театрального роду Тобілевичів).

Садовський не забув колосального враження від гри Марії, і весною 1882 року вона отримала запрошення вступити в українську трупу, яку очолював М. Л. Кропивницький. У трагедії і комедії, в оперних партіях і народних піснях, у танці вона вражала глядачів. Але на афішах стояло інше прізвище, не Адасовська і вже тим більше не Хлистова, а дзвінке – Заньковецька – за назвою рідного села. У 1887 році Марія добилася від Святійшого синоду розлучення й офіційно увій шла до трупи М. Кропивницького.

У 1907 році Заньковецька разом із Садовським створили в Києві перший постійний театр на основі молодіжної любительської трупи, яку вона організувала в Ніжині і Полтаві. Марія Костянтинівна була душею трупи, «Сонцем у складній сонячній системі театру», але в 1909 році з болем у душі вимушена була піти з нього через образу на Садовського. Гідність жінки і людини узяла верх над акторським потягом. Протягом шести років вона гастролювала з різними трупами, не приєднавшись до жодної з них.

Після революції Заньковецька активно брала участь у становленні нового українського театру. Вона очолювала Народний театр у Ніжині. Потім актриса разом із Саксаганським організувала Народний театр у Києві, на базі якого в 1922 році був створений Театр ім. Заньковецької (нині Львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької).

В останнє десятиліття її життя туберкульоз, що розвився, і хвороба очей, що перейшла в майже повну сліпоту, зовсім відлучили актрису від сцени. Останній спектакль відбувся 15 грудня 1922 року – це був 40-річний ювілей артистичної діяльності Заньковецької. Свій виступ вона обмежила 4-ю дією драми Кропивницького «Дві родині». 12 січня 1923 року Марії Костянтинівні першій в республіці присвоїли звання народної артистки УРСР, а ухвалою Раднаркому УРСР було вирішено «театр, колишній Троїцький Народний дім у Києві, іменувати надалі “Театром ім. М. К. Заньковецької”».

Останні роки Марія Костянтинівна жила в родині дочки свого брата Олександра і всю свою нерозтрачену любов перенесла на її дітей. 4 жовтня 1934 року Марія Костянтинівна Заньковецька померла уві сні і була похована на Байковому кладовищі в Києві.