Корольов Сергій Павлович (1907—1966)

Видатний конструктор і учений, що працював в галузі

підкорення космічного простору. Творець ракет середньої

і міжконтинентальної дальності, штучних супутників Землі, пілотованих космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики

Він хотів летіти в космос сам, його ім’ям названі кратери на Марсі і зворотній стороні Місяця, але про особисте життя двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії, академіка Академії наук СРСР Сергія Павловича Корольова відомо дуже мало. Коли Нобелівський комітет запитав у керівництва країни, кого можна представити на премію за перший супутник, Хрущов відповів: «Весь радянський народ!» Об’єднати спогади матері Сергія Павловича, його дружини, дочки, колег, підлеглих, товаришів по туполєвській «шаразі» можуть тільки ракети – від зовсім маленьких, таких, що стартують з візка, до величезних, в декілька десятків тонн, які він учив «літати». Ракети і були стрижнем цієї людини, завдяки якому він не загинув у сталінських таборах і який допомагав йому бути почутим там, де його чути не хотіли. І якщо розглядати в цілому життєвий шлях Сергія Павловича Корольова, то це – дорога від планера до космічних кораблів «Восток» і «Восход», але при цьому пряму лінію між Коктебелем і Байконуром провести не вдасться. І не тільки тому, що доля випробовувала його золотою копальнею, голодом на Колимі, аваріями в повітрі і вибухами на стартових майданчиках. Вже якщо вимірювати її ракетами, то Корольов, створюючи одну, вже замислював іншу, задовго до роботи над супутником він думав про те, як пошле в космос людину, і весь цей час накопичував знання, гуртував людей, які допоможуть йому це зробити. Він завжди був Головним Конструктором…

* * *

Майбутній конструктор космічних кораблів народився 30 грудня 1906 року (12 січня 1907 року) в Житомирі в родині вчителя Павла Яковича Корольова. Коли хлопчикові було близько трьох років, родина перебралася до Києва і незабаром після цього батьки розлучилися. Мама, Марія Миколаївна, відвезла Сергія до бабусі і дідуся до Ніжина, а сама здійснила своє давнє бажання – поступила на Вищі жіночі курси і стала вчителькою. У 1916 році вона знову вийшла заміж і разом з сином і новим чоловіком – інженером-механіком Григорієм Баланіним – переїхала до Одеси. Наступного року Сергій поступив у гімназію, проте почалася революція, гімназію закрили, і він почав займатися самостійно під керівництвом матері і вітчима.

У 1922—1924 роках Корольов учився в Одеській будівельній профшколі, здобувши після її закінчення середню освіту і спеціальність каменяра-черепичника. Ще в дитячі роки він відрізнявся винятковими здібностями і непереборним потягом до нової тоді авіаційної техніки – одного разу Сергій поблизу побачив гідролітак і «захворів» повітроплаванням, що згодом привело його в планерний гурток. У 17 років він уже розробив проект літального апарата оригінальної конструкції.

Зимою 1923 року Сергій почав працювати над своїм першим планером. Він поставив собі мету: його планер повинен бути не першим, а кращим. У липні проект був готовий. Свій планер Сергій назвав просто і коротко – К-5. Захист проекту відбувався в ТАПУКі – Товаристві авіації і повітроплавання України і Криму. Корольову були зроблені незначні зауваження. На засіданні ухвалили: проект утвердити в Харкові і будувати по ньому планер.

Поступивши в 1924 році в Київський політехнічний інститут на механічний факультет, Корольов за два роки освоїв у ньому загальні інженерні дисципліни і став спортсменом-планеристом. Восени 1926 року стало ясно, що авіаційне відділення при факультеті відкрите не буде, і Сергій перевівся на вечірнє відділення МВТУ ім. Баумана. Одночасно він працював рознощиком газет, столяром, а потім влаштувався на завод Всесоюзного авіаційного об’єднання ім. Менжинського. До цього часу хлопець здобув популярність як здібний авіаконструктор і досвідчений пілот, що закінчив Московську школу льотчиків-планеристів. Деякі з його планерів уже тоді звертали на себе увагу знавців, відрізняючись підвищеною міцністю і мало не удвічі більшим питомим навантаженням на крило. Недаремно на планері СК-3 «Червона зірка» відомий льотчик В. А. Степанченок уперше в світі зробив три «мертві петлі» Нестерова. Треба зазначити, що Сергій відразу готував свої планери для установки на них реактивного двигуна. Свій дипломний проект у МВТУ – розробку легкомоторного двомісного літака СК-4 талановитий студент виконав під керівництвом майбутнього академіка А. М. Туполєва.

Спроектовані і побудовані літальні апарати Корольова – планери «Коктебель», «Червона зірка» і легкий літак СК-4, призначений для досягнення рекордної дальності польоту, – показали його неабиякі здібності як авіаційного конструктора. Проте хлопця більше захоплювали польоти в стратосфері і принципи реактивного руху. Познайомившись з роботою К. Е. Ціолковського «Реактивний аероплан», він простудіював всі його книги, які тільки зміг дістати. Ідеї калузького мрійника про польоти на інші планети глибоко проникли в душу Сергія і оволоділи їм на все життя.

У вересні 1931 року разом з талановитим ентузіастом в галузі ракетних двигунів Ф. А. Цандером Корольов добився створення в Москві громадської організації – Групи вивчення реактивного руху (ГИРД) при Центральній раді Тсоавіахіму, яка вже через рік стала державною науково-конструкторською лабораторією по розробці ракетних літальних апаратів. У ній були створені і випробувані перші вітчизняні рідинно-балістичні ракети ГИРД-09 і ГИРД-10.

У серпні 1931 року Сергій одружився зі своєю шкільною подругою Ксенією (Лялею, як її звали удома) Вінцентіні, яка після закінчення Харківського медінституту працювала в Алчевську. Молоді почали жити в Москві, і через чотири роки у них народилася дочка Наталка.

У цей час Корольов працював начальником відділу ракетних літальних апаратів у Реактивному науково-дослідному інституті (РНД). Він керував польотними випробуваннями перших вітчизняних рідинних ракет «09» (конструкції М. К. Тихонравова) і «ГИРД-Х» (конструкції Ф. А. Цандера), підготував до друку книгу «Ракетний політ у стратосфері» і експериментував з крилатою ракетою «06/1». У 1936 році молодий учений створив конструкцію ракетоплана «318-1», обґрунтувавши технічні вимоги до літака з ракетним двигуном.

Після розстрілу маршала Тухачевського і групи командирів Червоної армії літом 1937 року деякі співробітники РНД були арештовані як «учасники троцькістської шкідницької організації». Сам Сергій Павлович більше року перебував під секретним наглядом, потім був виключений з лав ВКП(б) і понижений на посаді, а 27 липня 1938 року, після аварії під час стендового випробування ракети, – заарештований. Судили Корольова 27 вересня того самого року. Сергій Павлович не визнав себе винним, від колишніх свідчень відмовився. Знав би він, скільки людей у залі суду вчинили так само. Корольова засудили до десяти років тюремного ув’язнення. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає… Місцем відбування покарання була визначена Колима, золотодобувна копальня Мальдяк.

Улітку 1940 року Особлива нарада при НКВС СРСР відмінила попередній вирок і засудила С. П. Корольова на 8 років виправно-трудового табору, замінивши ярлик «члена антирадянської контрреволюційної організації» на «шкідника в галузі військової техніки». Через декілька місяців міра покарання була переглянута, і на підставі особистої заяви з проханням використовувати його за фахом ув’язнений Корольов був переведений у Центральне конструкторське бюро – спецпідрозділ НКВС. Там, у стінах ЦКБ-29, під керівництвом ув’язненого А. М. Туполєва вже повним ходом велися серйозні розробки нового покоління літальних апаратів з реактивними двигунами.

Чотири роки перебував Корольов у закритих конструкторських бюро, або «шарашках», як називали подібні заклади самі арештанти. «Шарашки», як і сам принцип використання дешевої, але вельми кваліфікованої робочої сили, були винаходом наркома Л. П. Берії. Сюди вважали за щастя потрапити розсіяні по в’язницях і таборах ГУЛАГу, виснажені морально і фізично інженери, технологи, конструктори, учені…

Під керівництвом А. М. Туполєва Корольов брав участь у створенні і виробництві фронтового бомбардувальника Ту-2 і одночасно розробляв проекти керованої рідинної аероторпеди і нового варіанту винищувача-перехоплювача. Це послужило приводом для переведення його в 1942 році в іншу організацію такого самого табірного типу – ОКБ НКВС СРСР при Казанському авіазаводі, де велися роботи над створенням літакових двигунів нового типу. Там Корольов приступив до втілення ідеї використання ракетних двигунів в літакобудуванні.

* * *

У липні 1944 року конструктор був достроково звільнений і після закінчення війни у складі Технічної комісії відряджається до Німеччини для знайомства з німецькою трофейною ракетною технікою. У травні 1946 року було прийнято секретну ухвалу уряду про створення в СРСР галузі по розробці і виробництву ракетного озброєння. Незабаром всі радянські фахівці були відкликані з Німеччини для роботи в знову створених НДІ і ОКБ. Серед них був і Корольов, який після повернення до Москви приступив до виконання обов’язків головного конструктора балістичних ракет дальньої дії і начальника відділу НДІ-88 по їх розробці. На той час він уже розлучився зі своєю дружиною, провідним хірургом-травматологом Боткінської лікарні, яка відмовилася грати роль домогосподарки при чоловікові, що віддавав себе без залишку роботі. У травні 1947 року Сергій Павлович одружився на 26-річній Ніні Котенковій, що працювала в НДІ в бюро перекладів, і щасливо прожив з нею до кінця своїх днів.

Першим завданням, поставленим урядом перед ним і всіма організаціями, що займалися ракетним озброєнням, було створення копії німецької ракети Фау-2 з вітчизняних матеріалів. Але вже в 1947 році учені отримали завдання на розробку нових балістичних ракет з більшою, ніж у німецького прототипу, дальністю польоту – до 3 тис. км. Наступного року головний конструктор приступив до льотних випробувань балістичної ракети Р-1 і в 1950 році успішно здав її державній комісії. У ті самі роки Корольовим були розроблені ракети Р-2, Р-5 і Р-11, згодом прийняті на озброєння.

У 1956 році під керівництвом Корольова була створена перша вітчизняна стратегічна балістична ракета з ядерним бойовим зарядом Р-5М, що стала основою ракетно-ядерного щита країни. У цей період ОКБ-1 стало самостійною організацією, головним конструктором і директором якої призначили С. П. Корольова. Наступного року під його керівництвом були створені перші мобільні балістичні ракети наземного і морського базування.

* * *

Перші задуми щодо Р-7, ракети, якою призначено було почати космічну еру, Корольов зробив ще в 1946 році. Він замислював її не просто як міжконтинентальну, але і як космічну ракету. Спочатку потрібно було вирішити, якою вона буде: двоступінчаста балістична ракета з рідинними ракетними двигунами, або ракета, у якої перший ступінь – звичайний рідинний, другий – крилатий з прямоточним двигуном? Корольов думав над обома варіантами і у результаті зупинився на першому. Далі йому треба було визначитися з схемою ракети: як з’єднати два ступені? Поставити один на один, зробити пакет, нарощуючи не у висоту, а в ширину? Як їх краще запускати – все відразу або по черзі? Знову ж таки, двигуни, як бути з ними? Це були тільки перші питання, одні з багатьох. В ОКБ Корольова було розглянуто близько шістдесяти варіантів схем компоновки Р-7. Це був довгий і наполегливий пошук. Корольов повинен був оцінити сильні і слабкі сторони кожної схеми і вибрати одну. Крім інженерних рішень, Сергію Павловичу слід було подумати і про те, як доставити ракету на полігон: цілком таку махину не затягнути ні в поїзд, ні на літак, ні на корабель. Ракети ще не було, але всі розуміли, що полігон Капустин Яр малуватий для неї – потрібно створювати новий. Як збирати ракету на полігоні – горизонтально і піднімати, або відразу вертикально? Перед головним конструктором стояли десятки питань, на які він повинен був знайти відповідь. Корольов працював з конструкторами, двигунниками, балістиками, гіроскопистами, майстрами-виробничниками, фахівцями з найрізноманітніших областей техніки. Об’єднуючи їх зусилля, він створював нову ракету.

На одному із засідань Політбюро вирішено було будувати полігон у казахському степу, на роз’їзді Тюратам. Перші будівельники там з’явилися на початку 1955 року. На роз’їзд потягнулися склади з лісом, склом, цеглиною, цементом, вантажівки, трактори, бульдозери. Вперше Корольов приїхав у Тюратам у вересні 1956 року. Будівництво полігона було пов’язане із строгою секретністю. Рядові солдати не знали, що вони будують. Листи перевіряла військова цензура. Заборонялося писати не тільки про котловани, але і про те, що навколо піски, про тюльпани навесні, про ховрахів і скорпіонів. Один із будівельників поцікавився у Корольова, що ж тут буде. Сергій Павлович розсміявся і відповів, що буде тут найбільший стадіон у світі.

Перший старт на полігоні Тюратам був призначений на 15 травня 1957 року. О 19 годині 01 хвилина ракета плавно пішла зі старту. Почала набирати висоту, ось-ось повинні відділитися ступені. Раптом у повітрі спалахнув рудий факел, прозвучав вибух. Ракета розвалилася на шматки. Корольов після невдалого пуску прагнув виглядати веселим, жартував, що із старту ж ракета пішла, значить, літати буде.

Послідували ще декілька невдалих спроб. Над Корольовим почали нависати хмари. Черговий пуск відбувся 21 серпня 1957 року о 15 годині 25 хвилин. Ракета пішла зі старту. У вогненному вихорі ракетного хвоста тремтить повітря, спотворюючи контури ферм, що відкрилися, перші секунди Р-7 рухається незвичайно плавно, немов даючи намилуватися собою перед тим, як піти в зеніт. Це був перший вдалий пуск на новому полігоні. Наступний пуск «сімки» відбувся 7 вересня. Успіх був закріплений – ракета навчилася літати. Корольов вирішив, що наступна полетить із супутником.

Супутник стартував 4 жовтня 1957 року о 22 годині 28 хвилин за московським часом. У автомобільному фургоні біля радіо приймачів, налаштованих на частоти передавачів супутника, співробітники Сергія Павловича чекали сигналу. Як тільки почули знайомі «біп-біп», відразу подзвонили Корольову в командний бункер сказати, що сигнал є. Чекали повідомлень з наземних вимірювальних пунктів (НВП), розкиданих по всій країні. Супутник зробив перший виток навколо Землі, і через півтори години на Байконурі знову почули «біп-біп-біп».

Наступної ночі Корольов полетів до Москви. З кабіни пілотів вийшов командир корабля і сказав йому, що по всіх радіостанціях світу на всіх мовах звучить: «Росія, супутник»…

Пізніше Корольов, обраний у 1958 році дійсним членом Академії наук, говорив: «Він був малий, цей найперший штучний супутник нашої старої планети, але його дзвінкі позивні рознеслися по всіх материках і серед всіх народів як втілення відважної мрії людства». Коли про перший запуск стало відомо президентові США Ейзенхауеру, він вигукнув: «Якби в Росії відбулася ще одна Жовтнева революція, я ще повірив би, але в те, що росіяни запустили супутник, – ніколи!» Але найглибшу оцінку події, на думку Корольова, дав Ф. Жоліо-Кюрі: «Це велика перемога людини, яка є поворотним пунктом в історії цивілізації. Людина більше не прикована до своєї планети…» Згодом Р-7 була модифікована і перетворена на триступінчастий носій для виведення «місячників» і польотів з людиною.

Згодом геніальний учений розробив досконалішу компактну двоступінчату міжконтинентальну ракету Р-9, прийняту на озброєння в 1962 році, і почав першим у країні розробляти твердопаливну міжконтинентальну ракету РТ-2, яка була освоєна військовими вже після його смерті.

* * *

Весь час, займаючись бойовими балістичними ракетами, Сергій Павлович мріяв про підкорення космічного простору людиною. Тому він ще в 1949 році почав регулярні експерименти по вивченню параметрів ближнього космічного простору, сонячних і галактичних випромінювань, магнітного поля Землі, поведінки високорозвинутих тварин у космічних умовах, а також відпрацьовування засобів життєзабезпечення і повернення тварин на Землю з космосу – було проведено близько 70 спеціальних запусків ракет. Цим Сергій Павлович завчасно заклав серйозні основи для штурму космосу людиною.

12 квітня 1961 року люди Землі дізналися про те, що в СРСР здійснений перший запуск ракети з людиною на борту. Весь світ із захопленням вимовляв по-російськи слова, які стали відразу знаменитими: «Гагарін», «Восток», «космос». У редакційній статті «Нью-Йорк таймс» писала, що політ пілотованого корабля-супутника – «найбільший подвиг в історії одвічного прагнення людини підкорити сили природи…»

За життя Корольова на його космічних кораблях у космосі побувало ще десять радянських космонавтів, а 18 березня 1965 року О. А. Леонов здійснив вихід людини у відкритий космос.

Продовжуючи розвивати програму пілотованих навколоземних польотів, Корольов приступив до реалізації своїх ідей про розробку довготривалої орбітальної станції. Її прообразом став принципово новий, досконаліший, ніж попередні, космічний корабель «Союз». До складу цього корабля входив побутовий відсік, де космонавти могли б довгий час знаходитися без скафандрів і проводити наукові дослідження. В ході польоту передбачалися також автоматична стиковка на орбіті двох кораблів «Союз» і перехід космонавтів з одного корабля в інший через відкритий космос у скафандрах. На жаль, Сергій Павлович не дожив до першого старту «Союзу», що став реальним втіленням його геніальних ідей.

Для реалізації пілотованих польотів і запусків автоматичних космічних станцій Корольов розробив на базі бойової ракети сімейство досконалих триступінчастих і чотириступінчастих носіїв. Таким чином, його внесок у розвиток вітчизняної і світової пілотованої космонавтики є безсумнівним.

Паралельно з бурхливим розвитком пілотованої космонавтики велися роботи над супутниками наукового, народногосподарського і оборонного призначення. У 1958 році були розроблені і виведені в космос геофізичний супутник, а потім і парні супутники «Електрон» для дослідження радіаційних поясів Землі. Наступного року були створені і запущені три автоматичні космічні апарати до Місяця. Надалі Корольов приступив до розробки досконалішого місячного апарата для його м’якої посадки на поверхню Місяця, фотографування і передачі на Землю місячної панорами.

Сергій Павлович був генератором багатьох неординарних ідей і прародителем видатних конструкторських колективів, що працювали в галузі ракетно-космічної техніки. Можна тільки дивуватися багатогранності його таланту і невичерпній творчій енергії. Наприкінці 1965 року Корольов писав: «Те, що здавалося нездійсненним упродовж століть, що ще вчора було лише відважною мрією, сьогодні стає реальним завданням, а завтра – звершенням. Немає перешкод людській думці!» У той момент Сергій Павлович вже дав згоду на хірургічну операцію на прямій кишці, не підозрюючи, що діагноз «кровоточивий поліп» насправді є запущеною саркомою. Помер він за два тижні, 14 січня 1966 року, на операційному столі московської лікарні – серце не витримало багатогодинного навантаження.

* * *

Легенда про безіменного Головного конструктора радянської ракетної техніки була розвіяна вже наступного дня. З урядового некролога весь світ дізнався про того, хто ховався під ім’ям таємничого «Головного». Урна з прахом С. П. Корольова була урочисто похована в Кремлівській стіні. У 1966 році Академія наук СРСР заснувала золоту медаль імені С. П. Корольова «За видатні заслуги в галузі ракетно-космічної техніки» і іменні стипендії для студентів вищих учбових закладів. У Житомирі, в Москві, на Байконурі, в інших містах були споруджені пам’ятники ученому і створені меморіальні будинки-музеї. Його ім’я носять авіаційний інститут, вулиці багатьох міст, два науково-дослідні судна, високогірний пік на Памірі, перевал на Тянь-Шані, астероїд і гірське утворення на Місяці.