Карпенко-Карий Іван (Тобілевич Іван Карпович) (1845—1907)

Драматург, актор, режисер, один з основоположників українського професійного театру

Історію українського театру неможливо уявити без творчості Івана Карпенка-Карого, що став класиком світової драматургії й еталоном для майбутніх поколінь драматургів. «Ким він був для України, – писав про драматурга Іван Франко, – для розвитку її громадського і духовного життя, це відчуває кожен, хто або бачив на сцені, або хоч би читав його твори; це розуміє кожен, хто знає, що він був одним із батьків сучасного українського театру, видатним артистом і при цьому великим драматургом, рівного якому немає в нашій літературі».

І. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка Бобринецького повіту Херсонської губернії (нині Новомиргородського району Кіровоградської області) в родині, яка дала Україні відразу чотирьох видатних театральних діячів. Іван про театр мріяв змалечку. Коли в Бобринцях, де він працював писарем, був створений любительський театральний гурток, він негайно записався туди і був одним з найактивніших його учасників. Хлопець захворів на театр, був готовий заради нього на будь-які жертви. Наприклад, пройти пішки півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися в місцевому театрі «Наталку Полтавку» або «Отелло».

Утім, поки що йому доводилося думати про хліб насущний, театр же довгий час залишався захопленням. У 1865 році Іван переїхав до Єлисаветграда, працював у канцелярії поліцейського управління повіту, потім міського. У вільний же від роботи час юнак продовжував грати в любительських спектаклях, писав статті, був навіть членом народовольського гурт ка. У 1870 році Тобілевич одружився з Надією Тарковською (її внучатим племінником був знаменитий кінорежисер Андрій Тарковський) і отримав у спадок фамільний хутір Тарковських. Надія Карлівна померла в 1881 році, після чого Іван перейменував хутір на її честь.

У 1883 році в альманаху «Рада» з’явилася перше оповідання Івана Тобілевича «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий (пізніше з’явився псевдонім Карпенко-Карий – від імені батька і улюбленого літературного персонажа, героя п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля»). 4 жовтня того ж таки року «за неблагонадійність» Іван Тобілевич був звільнений з роботи. Як сказав І. Франко, царський уряд втратив поліцейського пристава Тобілевича, а Україна придбала драматурга Карпенка-Карого. 1883 рік став дійсно переломним в житті Івана – він вступив до трупи М. Старицького. У 1884 році був заарештований і засланий до Новочеркаська, в засланні одружився з хористкою трупи Старицького Софією Дітковською і там же, в засланні, написав свою першу драму «Чабан». Одна за одною з’являються драми «Підпанки», «Наймичка», «Безталанна», комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн».

З кінця 1880-х років Іван Карпенко-Карий не тільки пише п’єси, але і сам грає на сцені. Він був зайнятий у трупі свого брата Миколи Садовського, а пізніше перейшов у трупу іншого брата – Панаса Саксаганського. У 1900 році була створена знаменита «Малоруська трупа Марка Лукича Кропивницького під керівництвом Саксаганського і Садовського за участю Марії Костянтинівни Заньковецької», а потім «Товариство малоруських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого». Його акторський талант мав щонайширший діапазон – від комічних (Мартин Боруля, Терешко Сурма, Прокіп Шкурат) до героїчно-романтичних (Назар Стодоля) образів.

У 1906 році через хворобу І. Карпенко-Карий був змушений покинути сцену. Здоров’я його погіршувалося, залишалася остання надія на німецьких лікарів. В середині серпня 1907 року Панас Саксаганський відправив хворого брата до Берліна. Але німецькі фахівці змогли тільки підтвердити неминуче. Іван Карпович навіть не встиг повернутися в Україну – він помер у Берліні 2 вересня 1907 року.