Панас Мирний (Рудченко Панас Якович) (1849—1920)

Видатний український прозаїк і драматург

Дивне на перший погляд питання: навіщо письменник пише книгу? Проте при глибокому осмисленні відповідь на це питання не така вже й однозначна. Можна, звичайно, сказати, що у всі часи для людини, що пише, головним було пробитися до серця читача. Але слава і гроші часто, дуже часто беруть гору. І лише деяким вдавалося подолати в собі славолюбство і писати, не виставляючи себе напоказ. До таких людей, безумовно, належить і Панас Якович Рудченко, він же Панас Мирний…

Він народився 13 травня 1849 року в Миргороді, в родині бухгалтера повітового казначейства. Коли Панасу було всього чотирнадцять, хлопець вже йде на службу і вісім наступних років працює в повітових містах Полтавщини.

Кар’єра чиновника не спокушала юнака, але він справно і старанно виконує свої обов’язки і просувається по кар’єрних сходах. І лише найближчі люди знали, що у Панаса є справжня пристрасть – література. Тим паче, що був приклад – брат Іван вже видавав свої фольклорні дослідження, перекладав українською оповідання Тургенєва. З фольклору починав і Панас – перші його дослідження були видані у збірці «Народні південноросійські казки», що вийшла під редакцією Івана в 1869 році.

У 1871 році Панас Рудченко переселяється до Полтави, працює в рахунковій палаті. Він багато пише, але пробиватися до читача вдається важко: над літературною українською мовою все більше і більше нависає меч цензури. І тому перший твір, підписаний псевдонімом Панас Мирний, виходить за кордоном – вірш «Україна» і оповідання «Лихий поплутав» опубліковані в 1872 році у львівському (місто тоді входило до складу Австро-Угорщини) журналі «Правда». У 1875 році Панас та Іван закінчують роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і передають його на розгляд цензорів, проте цензурні утиски сягнули межі – в 1876 році Олександром II був виданий так званий Емський указ, в якому література українською мовою остаточно потрапляє в розряд забороненої. Але роман все ж таки побачив світ, але тільки в 1880 році і в Женеві.

Панас Якович провадить активну громадську діяльність, він підтримує відношення з багатьма видатними діячами української культури – Коцюбинським, Карпенком-Карим, Лесею Українкою, Старицьким та ін. Він як член комісії міської думи бере безпосередню участь у створенні у Полтаві пам’ятника І. Котляревському. Але про те, що респектабельний чиновник продовжує писати, знають, як і раніше, небагато. Навіть після того, як його твори все ж таки пробиваються в українські видання – в 1883 році перші розділи роману «Повія» з’являються у видаваному Михайлом Старицьким журналі «Рада». Через три роки в Києві виходить збірка «Збираниця з рідного поля» і комедія «Перемудрив».

Напередодні революції 1905 року громадська діяльність письменника посилюється, в пресі під псевдонімом Панас Мирний з’являються відозви про необхідність змін, зокрема, рівноправність жінок. Революційні події письменник описує у ряді своїх творів: «До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців». А коли в 1914 році влада заборонила святкування 100-річного ювілею Тараса Шевченка, Панас Мирний висловив обурення подібними діями. Тоді поліція навіть почала пошуки підозрюванної особи, що підписувалася «Панас Мирний», але так нікого і не знайшла – письменник умів зберігати інкогніто.

При більшовиках Панас Якович прожив недовго. Він, незважаючи на вік, продовжував працювати в полтавському губфінвідділі. Тут же, в Полтаві, Панас Мирний і помер 28 січня 1920 року.