Коцюбинський Михайло Михайлович (1864—1913)

Видатний письменник і громадський діяч

Михайло Коцюбинський народився 15 вересня 1864 року у Вінниці в родині дрібного чиновника. Батько хлопчика, чоловік добрий і працелюбний, відрізнявся, проте, небажанням миритися з несправедливістю начальства. Це змушувало його часто міняти роботу, переїздити з одного міста до іншого. Разом з ним «подорожувала» і родина.

У 1874 році Коцюбинські переїхали у місто Бар. Тут Михайло вступив до останнього (третього) класу початкової школи, після закінчення якої продовжив освіту в Шаргородському духовному училищі. Проте схоластична наука нітрохи хлопця не цікавила. Порятунок від нудних лекцій і повчань наставників він шукав у книгах.

У 1881 році Коцюбинські повернулися до Вінниці. Сімнадцятирічному Михайлу довелося звалити на свої плечі тягар клопотів про родину: батько залишився без роботи, мати осліпла. Хлопець почав давати приватні уроки, а весь вільний час присвячував творчості. У Вінниці з’явилися перші твори Коцюбинського: «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «Дядько та тітка» (1886).

13 квітня 1890 року у львівському журналі для дітей «Дзвінок» було вперше опубліковано вірш Коцюбинського «Наша хатка». У цьому ж таки році письменник поїхав до Львова, де познайомився з редакторами багатьох видань, зустрівся з І. Франком. З того часу Коцюбинський став постійним співробітником західноукраїнських журналів і газет і часто посилав до них свої вірші, оповідання, науково-популярні статті, зарисовки і переклади.

Продовжуючи активно працювати, в 1890-ті роки Коцюбинський створив свою першу повість «На віру», а також оповідання «П’ятизлотник», «Ціпов’яз», «Помстився», «Хо», «На крилах пісні», в яких чітко простежується становлення творчої манери письменника: незважаючи на розмаїття чисто описових моментів і пейзажів, все більше уваги він приділяє психологічному аналізу героїв, підкреслює їх протест проти прогнилої моралі і бажання бути щасливими.

На початку 1890-х років Михайло Михайлович був призначений на посаду розпорядника Одеської філоксерної комісії. Декілька років він працював у різних областях країни, багато часу провів на Південному березі Криму. Робота у філоксерній комісії не приносила письменникові задоволення: йому здавалося, що це даремна праця, а сам філоксерист уявлявся одним із паразитів на винограді; тому при першій же нагоді Михайло Михайлович подав прохання про відставку.

Зиму 1894/95 року письменник провів у Чернігові і Вінниці. Тут він познайомився з Вірою Устимівною Дейшею, яка стала його дружиною, надійним товаришем і помічником у всіх справах. Любов дружини підтримувала його в скрутні часи, які незабарилися: після весілля він серйозно захворів.

У 1898 році Коцюбинські переїхали до Чернігова: Михайло Михайлович отримав посаду діловода при Чернігівській земській управі. Через деякий час він почав завідувати відділом народної освіти і редагувати «Земську збірку». З переселенням до Чернігова пов’язаний новий етап у житті і творчості Коцюбинського: тут були створені його найкращі твори.

Революція 1905—1907 років сколихнула прогресивну інтелігенцію. Не залишився осторонь і Коцюбинський. Він з головою занурився в громадську роботу: складав тексти листівок, виступав на зборах. Зображенню революційних подій присвячені його твори «Сміх», «Він іде!», «Невідомий», «Persona grata», «В дорозі», «Коні не винні».

Активна громадська і літературна діяльність помітно підірвала і без того слабке здоров’я письменника. Восени 1911 року він виїхав на Капрі до Максима Горького, де йому були створені всі умови, необхідні для праці і відпочинку. 20 березня 1912 року письменник повернувся додому і через декілька місяців ліг у лікарню. Друзі і численні шанувальники ні на годину не полишали його. Наприкінці січня 1913 року Коцюбинський повернувся до Чернігова, а 25 квітня великий письменник помер. Поховали Михайла Коцюбинського на Болдиній горі – його улюбленому місці відпочинку.