Алчевський Олексій кирилович (1835—1901)

Великий банкір, промисловець, меценат

Олексій Кирилович Алчевський народився у Сумах в 1835 році в родині власника бакалійної лавки. Від батька Олексій успадкував в першу чергу заповзятливість, освіту ж здобув досить слабку – закінчив два класи місцевого училища. Розвернути активну економічну діяльність він вирішив у Харкові, куди і переїхав у 1860 році. Тут Олексій відкрив скромну чайну фірму. За книги про фінанси і торгівлю засів самостійно, як і просто за книги. Потяг Алчевського до знань був виключно великий – недаремно він через деякий час почав активно трудитися на просвітницькому терені, очолював місцеву «Громаду», спонсорував проекти своєї дружини Христини Данилівни.

Справи Олексія Кириловича йшли в гору в міру розвитку в Росії капіталістичних відносин. Він сам і рухав їх вперед. У 1868 році Олексій Алчевський заснував у Харкові перший в Україні банк комерційного кредиту (Харківський торговий банк), через три роки він же створив перший у всій імперії Земельний банк. Незабаром Олексій Алчевський був обраний головою Харківського біржового комітету.

Олексій Кирилович шляхом купівлі земель у поміщиків, укладення договорів з селянами придбав мало не половину всієї нинішньої Луганської області. Тут він заснував Донецько-Юр’ївське металургійне товариство (ДЮМТ), тут же провадило основні роботи також засноване Алчевським Олексіївське гірничо-промислове товариство. Він був категоричним супротивником проникнення на російський ринок і російські заводи іноземного капіталу – бельгійців, французів, англійців. Кілька разів представники зарубіжних компаній робили Алчевському спокусливі пропозиції з продажу контрольного пакету акцій його підприємств (наприклад, гірничопромислового товариства, акції якого спочатку коштували п’ятсот рублів, а потім – по дві тисячі), але йшли ні з чим.

У Харкові (вище про це вже говорилося) Алчевський особисто брав участь у ряді просвітницьких проектів – створенні публічної бібліотеки (нині ім. Короленка), товариства розповсюдження письменності серед народу. Комітет цієї організації в Сумах очолив брат Олексія Микола. У Сумах же брати Алчевські відкрили жіночу недільну школу, публічну бібліотеку. Слід зазначити, що Алчевські дуже цікавилися саме українською культурою, ратували за її розвиток. У збірці «Що читати народу» були окремі розділи, присвячені українським письменникам, насамперед Шевченкові. Перший у місті пам’ятник Кобзареві був установлений на території садиби Алчевських у 1899 році. Олексій Кирилович активно працював у «Громаді» (у тому числі і тоді, коли їй довелося піти в підпілля). Син Іван, працюючи у Большому театрі в Москві, заснував музично-драматичне товариство «Кобзар».

У 1900 році в країні почалася економічна криза (у 1900—1903 роках нею була уражена вся світова економіка), зростала кількість банкротів, закривалися найбільші заводи, товари не знаходили попиту. Якийсь час підприємства Алчевського продовжували працювати, наче і не відбувалось нічого – на підтримку виробництва і зарплат Олексій Кирилович почав використовувати не доходи від продажів, а резерви Земельного банку. Врешті-решт банк розорився. Весною 1901 року Алчевський вперше відправився «на поклін» до імператора: він просив про розміщення на його заводах державних замовлень. Уряд харківському підприємцю відмовив – чи то тому, що мстив йому за попередні відмови, чи то під натиском іноземного лобі. 7 травня 1901 року Олексій Кирилович загинув під поїздом на Царськосельському вокзалі. Дотепер обставини його смерті залишаються нез’ясованими. Версії такі: нещасний випадок, самогубство підприємця, що розорився і зневірився, або… Акції підприємств Алчевського скуповувалися французами і бельгійцями за лічені місяці після його смерті. У той самий час дослідники стверджують, що фінансове положення Олексія Кириловича було далеко не таким плачевним, він ще мав у своєму розпорядженні декілька мільйонів рублів. Втім, інші історики доводять, що борг Алчевського складав 19 мільйонів рублів, і без продажу підприємств виплатити його він не міг би…

Хоч би там як, працівники ДЮМТ зберегли пам’ять про свого добродійника. У 1903 році на їх прохання станція Юр’ївка була перейменована в Алчевськ, а слідом за станцією так само було назване і селище, що знаходиться поряд.