Мурашко Олександр Олександрович (1875—1919)

Видатний художник, педагог і громадський діяч

Визнання не тільки на батьківщині, але і за її межами, картини, які купували провідні галереї Європи, слава і популярність – все це було в долі Олександра Мурашка. Але було й інше – життя впроголодь і без даху над головою, постійні пошуки і трагічна і водночас безглузда смерть, життя одного з кращих і найяскравіших художників України, що передчасно обірвалося…

Народився Олександр 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві. До семи років він жив у бабусі, простої селянки з містечка Борзна на Чернігівщині. Після одруження матері, Марії Крачковської, хлопчик переїхав до Чернігова, де у його вітчима Олександра Івановича Мурашка була іконописна майстерня.

У кінці 1880-х років Мурашко-старший отримав вигідне замовлення на малярні і позолотні роботи і виготовлення церковних меблів для споруджуваного Володимирського собору. Родина переїхала до Києва. Соромливий хлопець, що трохи заїкався, якого вітчим залучав до робіт, своїми очима бачив, як народжуються прекрасні розписи і як творять великі Васнецов, Нестеров, Врубель. Відтоді сенсом життя для Сашка став живопис. Але у вітчима були інші плани – йому потрібні працівники в майстерні. Ніхто не хотів поступатися, і Олександр пішов з дому, намагався заробляти на життя самостійно. Грошей не вистачало, ночувати доводилося в баржах, а то і просто на схилах Дніпра. Хлопець серйозно захворів, але і це не змінило рішучості вітчима. Тільки втручання Миколи Івановича Мурашка – рідного батька вітчима і засновника Київської малювальної школи, Васнецова і професора Адріана Прахова – керівника робіт з розпису Володимирського собору, змогли зломити опір Мурашка-старшого.

Провчившись якийсь час у Малювальній школі М. Мурашка, в 1894 році Олександр відправився до Санкт-Петербурга. З ходу поступити в Академію мистецтв не вдалося, але при академії було відкрито Вище художнє училище, куди Мурашка все-таки прийняли. А через два роки талановитий хлопець став слухачем академії, поступивши в клас до знаменитого Іллі Рєпіна.

Після закінчення випускники представляли на конкурс картину. Олександр показав «Похорон кошового», тема якої, без сумніву, була вибрана під впливом знаменитих «Запорожців…» Рєпіна. Це полотно виявилося єдиною картиною художника на історичну тему. Мурашко випередив своїх друзів-суперників, згодом також відомих художників Б. Кустодієва і Ф. Малявіна: йому дісталася золота медаль і право навчання за кордоном за рахунок академії.

Молодий художник відвідав Рим і Венецію, а потім надовго влаштувався в Мюнхені і Парижі. У 1904 році на батьківщину повернувся вже зрілий живописець. Свого роду підсумком учнівства і початком становлення справжнього майстра стала картина «Карусель». Сюжет нехитрий – дві юні селянські дівчини, що вперше потрапили в місто, катаються на каруселі – але те, як майстерно його передав художник, здивувало навіть досвідчену європейську публіку. Невипадково на Мюнхенській міжнародній виставці 1909 року «Карусель» отримала золоту медаль. У перші ж дні роботи виставки «Карусель» була придбана Королівською галереєю Будапешта, а її авторові надійшли пропозиції про проведення персональних виставок у Мюнхені, Кельні, Дюссельдорфі.

Після повернення з чергової поїздки за кордон Мурашко написав такі шедеври, як «Сонячні плями», «Благовіщення» (єдина картина на релігійну тему), портрети Віри Дитятиної і Віри Єпанчиної і одну з найвідоміших і значних картин – «Селянська родина». У 1916 році Олександр Олександрович став одним із засновників «Товариства київських художників», на базі якого його учасники мали намір заснувати Українську академію мистецтв. Незважаючи на неспокійні часи і зміну властей, восени 1917 року Мурашко і його однодумці свого добилися. Крім того, здійснилася ще одна давня мрія майстра – відкрити свою художню студію. Восени 1918 року «Художня студія О. Мурашка» розкрила двері для молодих любителів живопису.

На жаль, життя талановитого художника і педагога трагічно обірвалося. 14 червня 1919 року Олександр Олександрович, повертаючись пізно увечері додому, був убитий бандитами. Викладачі і студенти його студії пронесли на руках покриту червоною тканиною труну з тілом художника від академії до Лук’янівського кладовища, де він і був похований…