Костомаров Микола Іванович (1817—1885)

Історик, етнограф, письменник, один із керівників Кирило-Мефодіївського братства

«Історія – це не опис життя вождів і ідей, а опис прагнень, дій і почуттів народу» – таким було кредо Миколи Костомарова, якому він прагнув слідувати впродовж усього свого життя.

Знаменитий історик народився 4 (16) травня 1817 року в слободі Юрасовка Острогозького повіту Воронезької губернії. Після непоганої домашньої підготовки, якою займався його батько, колишній суворовський капітан, великий поклонник ідей французьких енциклопедистів XVIII століття, Микола був відданий до Москви в приватний пансіонат. Там відразу ж виявилися блискучі здібності хлопчика, який заслужив від учителів прізвисько «enfant miraculeux» (чудова дитина).

Закінчивши курс у Воронезькій гімназії, в 1833 році Костомаров поступив у Харківський університет. Після завершення навчання в університеті в 1837 році Микола вступив на військову службу в Кінбурнський драгунський полк в Острогозьку, проте незабаром зрозумів, що військова служба йому чужа. Під враженням повістей Гоголя Костомаров сам узявся за перо. Вже в 1838 році він видав під псевдонімом Ієремія Галка свій перший літературний твір – драму «Сава Чалий», написану українською мовою. Наступного року вийшла збірка віршів «Українські балади», трохи пізніше – «Вітка».

13 січня 1844 року Миколі Костомарову присвоїли ступінь магістра історичних наук. Незабаром молодий учений приступив до написання роботи про Богдана Хмельницького, що стала найважливішою в його житті. Бажаючи ближче дізнатися про місцевість, де відбувалися описувані ним події, він влаштувався на роботу вчителем – спершу в гімназії в Рівному, а потім у Києві.

У 1846 році вчена рада Київського університету одноголосно обрала М. І. Костомарова ад’юнкт-профессором кафедри російської історії. Він продовжував працювати над книгою про Хмельницького, підготував і опублікував уривки зі своїх лекцій окремою книгою під назвою «Слов’янська міфологія».

У Києві Микола Іванович зблизився з представниками української інтелігенції М. Гулаком, О. Марковичем, В. Білозерським, П. Кулішем, Т. Шевченком. Незабаром в їх середовищі зародилася і окріпнула ідея створення товариства, метою якого було б здійснення ідей слов’янської єдності на принципах рівноправ’я народів, ліквідації кріпосного права, релігійної і соціальної свободи. Такою організацією і стало Кирило-Мефодіївське братство. Костомаров розробив його основні програмні положення. У березні 1847 року Кирило-Мефодіївське братство в результаті доносу зазнало розгрому, учений у числі інших його членів був арештований. Після річного перебування в Петропавловській фортеці Костомарова відправили до Саратова в адміністративне заслання.

Весною 1859 року Петербурзький університет запросив Миколу Івановича очолити кафедру російської історії. Після викликаного студентськими заворушеннями 1861 року закриття Петербурзького університету декілька професорів, у тому числі і Костомаров, влаштували в Міській думі систематичні публічні лекції, відомі як Вільний університет. Сам учений читав лекції із стародавньої історії Російської держави.

Покинувши Петербурзький університет, з 1861 по 1865 рік Микола Костомаров написав і видав більше 200 робіт, серед яких такі значні дослідження, як «Північноросійське народоправство», «Лівонська війна», «Смутні часи Московської держави», «Останні роки Речі Посполитої», «Руїна», «Мазепа», три томи «Російської історії в життєписах її найголовніших діячів», а також численні повісті, оповідання, нариси, дослідження в області фольклору. Він підготував до видання і відредагував твори Т. Шевченка (1866), брав участь у публікації «Російської історичної бібліотеки», журналу «Вісник Європи», у багатьох історичних з’їздах.

У січні 1875 року Костомаров важко захворів. Турботи про його здоров’я взяла на себе Аліна Леонтіївна Крагельська, давня учениця Костомарова і його колишня наречена. Багато років тому вони були розлучені долею. І лише тепер самотній «старий», що так і не оженився, і овдовіла мати трьох дітей змогли поєднатися. Повінчавшись 9 травня 1875 року, подружжя переїхало з галасливої столиці в село Дідівці на Полтавщині. Трохи видужавши, історик повернувся до улюблених занять. Але хвороба і роки брали своє. М. І. Костомаров помер 7 квітня 1885 року в своїй петербурзькій квартирі на Васильєвському острові і був похований на «Літературних мостках» Волковського кладовища.