Малевич Казимир Северинович (1879—1935)

Видатний художник-авангардист, основоположник нового напряму в образотворчому мистецтві – супрематизму, педагог і теоретик мистецтва

Казимир Малевич належить до того покоління художників, чия творча спадщина дотепер не отримала і навряд чи коли-небудь отримає якусь однозначну оцінку, причому як у фахівців, так і у простих любителів живопису. Творчість Малевича невіддільна від часу, в який вона створювалася, його картини з’явилися саме тоді, коли цього зажадав час. У себе на батьківщині художник відомий перш за все як автор «Чорного квадрата», за кордоном же він став символом революційного мистецтва. На батьківщині його творчість довгий час знаходилася під негласною забороною, а на заході твори Малевича виставлялися і виставляються в кращих галереях світу і продаються за десятки мільйонів доларів…

Він народився в Києві 11 (23) лютого 1879 року. Батько, що походив з польської шляхти, був управителем цукрового заводу відомого промисловця Терещенка, мати, Людвіга Олександрівна, займалася домашнім господарством. Родина була багатодітною, у Малевичів народилося 14 дітей, але тільки дев’ятеро дожили до зрілого віку.

Казимир, первісток у родині, почав вчитися малюванню після того, як у віці 15 років мати подарувала йому набір фарб. У 1895 році він поступив у «Рисувальну школу Миколи Мурашка». Наступного року навчання довелося перервати – батька перевели до Курська, разом з ним переїхав і Казимир. Тут юний художник продовжив займатися живописом, одночасно працюючи креслярем в управлінні Курсько-Московської залізниці. Життя в Курську було немов поділене навпіл. З одного боку – спрага творити, спілкування з соратниками по духу, з якими він організував художній гурток. З другого – рутинне життя провінціала, нудна і нецікава робота креслярем.

Отак збігло десять років, поки нарешті в 1905 році Казимир не вирішив круто змінити своє життя. Він переїхав до Москви, навіть незважаючи на протести дружини, Казимири Іванівни Зглейц, з якою Малевич одружився в 1899 році. «Підкорення Москви» виявилося дуже нелегким. У серпні 1905 року Казимир подав прохання про прийом у Московське училище живопису, скульптури і архітектури. Проте його не прийняли, повертатися ж до Курська Малевич категорично не хотів. Він поселився в так званій «художній комуні» в Лефортово. «Комунари», що жили в будинку купця Курдюмова, платили за кімнату дуже дешево за московськими мірками – по сім рублів, але незважаючи на це, до весни 1906 року гроші закінчилися, і Казимир був все-таки змушений повернутися до Курська. Літом 1906 року він зробив другу спробу пробитися в художнє училище, але і цього разу йому відмовили.

Пошуки свого стилю продовжувалися. Малевич знову приїхав до Москви, пройшов шлях практично через всі художні напрями того часу – від живопису у дусі передвижників до імпресіонізму і містичного символізму, а потім до постімпресіоністського примітивізму. Молодий художник виставляв свої картини на виставках «Бубновий валет» і «Ослиний хвіст», а в 1913 році взяв участь в оформленні декорацій футуристичної опери Михайла Матюшина і Олексія Кручених «Перемога над Сонцем». За спогадами самого Малевича, саме під час роботи над постановкою опери до нього прийшла ідея «Чорного квадрата».

Здавалося б, простіше і не придумати: будь-яка людина, навіть дитина, може намалювати таке. Але простий на вигляд, чорний квадрат на білому тлі досі притягає до себе і дослідників, і любителів живопису. Кажуть, що Малевич, написавши «Чорний квадрат», довгий час не міг ні їсти, ні спати і при цьому сам не розумів, що ж таке створив. Художник, як і дослідники його творчості, згодом багато думав про свою картину, у своїх теоретичних працях пов’язував його з космічною свідомістю і вважав, що «Чорний квадрат» – це вершина всього.

«Чорний квадрат», вперше показаний на публіці 1 січня 1916 року, став свого роду маніфестом супрематизму. Придуманий самим Малевичем термін походить від латинського кореня «suprem», від якого в рідній польській мові художника утворилося слово «супрематія», що означає в перекладі «перевага», «верховенство», «домінування». Таким чином, Малевич цим словом і своїми першими картинами в жанрі супрематизму прагнув закріпити верховенство кольору над рештою всіх компонентів живопису.

Революційний час вимагав дій, і Малевич, на той час вже дуже відома в творчих колах особа, не залишається обіч подій. У травні 1917 року Казимир Северинович був обраний у раду професійного Союзу художників-живописців у Москві, в серпні він стає головою художньої секції Московської ради солдатських депутатів, займається проектом Народної академії мистецтв, а в листопаді того ж таки року розпорядженням московського Військово-революційного комітету Малевич призначений комісаром по охороні пам’ятників старовини і членом комісії з охорони художніх цінностей. У березні-червні 1918 року Казимир Северинович пише два десятка статей для московської газети «Анархія», в яких славить «нову планету мистецтва авангарду». Він брав участь у роботі по прикрашенню Москви до свята 1 Травня, а в червні був вибраний членом московської художньої колегії Наркомосу (Народний комісаріат освіти).

Незабаром між Малевичем і іншими членами колегії намітилися суперечності, і влітку 1918 року художник переїхав до Петрограда. Тут він оформив петроградську постановку «Містерії-Буфф» Володимира Маяковського в режисурі Всеволода Мейєрхольда, а також створив полотна «білого супрематизму» – останньої стадії супрематичного живопису.

У грудні 1918 року Малевич повернувся до Москви, а в листопаді 1919-го переїхав до Вітебська, де посів посаду керівника майстерні в Народному художньому училищі, очолюваному ще одним знаменитим художником Марком Шагалом. У грудні того ж таки року в Москві пройшла перша персональна виставка художника.

З 1922 року Малевич у Петрограді, тут він викладає в Інституті цивільних інженерів, а з 1924-го очолює Державний інститут художньої культури (ДІНХУК). Здавалося б, така посада забезпечить художникові умови для нормального життя і плідної роботи, але погляди Малевича і партії на мистецтво все більше і більше розходяться. В кінці 1926 року Казимира Севериновича знімають з посади, а ДІНХУК роз формовують. Наступного року художник отримав можливість виїхати до Варшави, де організована його персональна виставка, а потім – до Берліна, де його роботи виставлялися в окремому залі щорічної Великої берлінської художньої виставки. Несподівано Малевич отримує розпорядження негайно виїхати до Москви, він підкоряється, залишивши в Берліні всі свої роботи. Після приїзду в СРСР він був арештований без пояснення причин і три тижні провів в ув’язненні.

Відносини майстра з радянським режимом у цей час нагадують синусоїду, власті, здавалося, то попускають віжки, то знову натягують. У 1927 році за сприяння Миколи Скрипника, тодішнього наркома освіти Радянської України, Казимир Северинович переїздить до Києва, де викладає в Художньому інституті. Здавалося, йому створені нормальні умови для роботи, але в Україні починаються репресії, і Малевич знову їде до Ленінграда. Його виставки з великим успіхом проходять у Цюріху і Відні, його картини експонуються і на батьківщині, але восени 1930 року Малевича вдруге заарештовують, цього разу по звинуваченню в «шпигунстві на користь Німеччини».

У грудні 1930 року Казимир Северинович виходить із в’язниці, займається розписом Червоного театру в Ленінграді, потім, з 1932 року, керує Експериментальною лабораторією Російського музею.

У 1933 році Казимир Северинович тяжко захворів – рак не залишав надій на одужання. На початку 1935 року пізні портрети Малевича експонувалися на Першій виставці ленінградських художників. Наступного разу радянські глядачі змогли побачити його роботи тільки в 1962 році. 15 травня 1935 року Казимир Малевич помер в Ленінграді. Згідно із заповітом, після смерті тіло художника віддали на кремацію в супрематистській труні, а урну поховали під улюбленим дубом художника поблизу підмосковного села Немчиновки.