Марко Вовчок (Вілінська Марія Олександрівна) (1833—1907)

Видатна письменниця і перекладач

Іван Франко писав про творчість Марка Вовчка: «Краще в її творіннях – це, без сумніву, її мова. При всій своїй простоті і популярності вона дуже багата лексично і незрівнянно мелодійна… З простою красою і ніжністю її мови і стилю нерозривно поєднується її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших серед бідних – до жінок…» Марія Олександрівна Вілінська народилася 10 (22) грудня 1833 року в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії. Із смертю батька, відставного підполковника, закінчилося щасливе дитинство: новий чоловік матері не злюбив дітей від її першого шлюбу, і Марію поспішили відправити до Харкова, в приватний пансіон мадам Мортеллі. Дівчина, що через декілька років подорослішала, опинилася в Орлі, де зустрілася з Опанасом Марковичем – молодим українським етнографом, висланим в Орел у справі Кирило-Мефодіївського братства. У 1851 році Опанас і Марія одружилися.

Чотири роки подружжя провело в Києві і Чернігові – Опанас служив дрібним чиновником, а у вільний час збирав фольклор. Марія займалася господарством і допомагала чоловікові в його етнографічних пошуках. Здібна до мов, вона швидко освоїла «малорусское наречие» і незабаром почала спілкуватися з Опанасом виключно українською. Цією ж мовою були написані і перші оповідання, які Марія спочатку писала виключно для розваги.

У 1857 році Опанас послав декілька творів дружини своєму другу, відомому письменникові і критикові, що мав добрі зв’язки в літературних колах, Пантелеймону Кулішу. Куліш прийшов у захват і загорівся ідеєю видати твори молодої письменниці. Тоді ж з’явився і псевдонім Марко Вовчок. За однією з версій, він постав від слова «Марковичка», як іменувалася Марія Маркович в українському середовищі, за іншою – від прізвища чоловіка і назви села Вовчок, що недалеко від Немирова, де тоді жило подружжя.

Оцінив «Народні оповідання» Марка Вовчка, що вийшли в Петербурзі в тому самому 1857 році, і Тарас Шевченко. Кобзар назвав Марка Вовчка «своєю духовною спадкоємицею» і єдиним українським автором, здатним відобразити красу народної мови. Петербурзька публіка зачитувалася оповіданнями Вовчка, які на російську мову переклав сам Іван Тургенєв.

«Русский вестник», «Современник», «Русское слово» та інші літературні журнали і альманахи відкрили свої сторінки молодій письменниці. У 1859 році Марія поселилася в Петербурзі, а потім, залишивши чоловіка (він помер в 1867 році), разом із сином виїхала за кордон. Здебільшого письменниця жила у Франції, бувала в Італії, Швейцарії, Німеччини. За сприяння Тургенєва Марія познайомилася з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном, який саме їй довірив перекладати свої романи російською і українською мовами.

Найпомітнішим твором Марка Вовчка, написаним в Петербурзі, стала повість «Інститутка». У перші роки перебування за кордоном створені оповідання «Пройдисвіт», «Два сини» (1861). Письменниця звертається до різних жанрів: психологічної повісті («Три долі»), історичної повісті і оповідань для дітей («Кармелюк», «Невільниця», «Маруся»), соціально-побутової казки («Дев’ять братів і десята сестричка Галя»). Пише вона і російською мовою: «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». У 1867—1868 роках, вже після повернення з-за кордону, Вовчок створює романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия», перекладає російською мовою безліч творів з французької, англійської, німецької, польської.

У 1880-х роках письменниця вдруге вийшла заміж – за чиновника середньої руки, у минулому морського офіцера Михайла Лобача-Жученка. Останні роки життя Марія Олександрівна провела в Нальчику (Кабардино-Балкарія), де і померла 10 серпня 1907 року.