Гурченко Людмила Марківна (1935—2011)

Популярна актриса кіно, театру, телебачення і естради, виконувачка комедійних і драматичних ролей (понад 80 у кіно– і телефільмах)

Людмила народилася 12 листопада 1935 року в Харкові і була єдиною дитиною в родині. У 1941 році її батько, Марк Гаврилович, добровольцем пішов на фронт, пройшов усю війну з концертною бригадою. Шестирічна Люся залишилася з мамою, Оленою Олександрівною, в окупованому Харкові. Веселе безтурботне життя скінчилося. «Я все вбирала і нічого не забула. Я навіть розучилася плакати. На це не було сил. Тоді я росла і дорослішала не щодня, а щогодини», – згадувала Людмила Марківна. Голодна, вона крала з хлопчиськами на базарі, торгувала поряд з мамою тютюном, бігала з каструлькою за супом у німецькі ремонтні майстерні і чекала батька.

Восени 1944 року, після визволення Харкова, Людмила склала іспити в музичну школу ім. Бетховена в «клас охорони дитячого голосу». Влітку 1953 року, закінчивши школу, вона зібралася поступати в Харківський театральний інститут, але батько наполіг на поїздці до Москви. Гурченко подала документи в три вузи. Після двох турів вона передумала поступати на курс оперети в ДІТІС, зате пройшла одночасно в Щукінське училище і у ВДІК. Вибравши кіно, Людмила вчилася в класі С. Герасимова і Т. Макарової. На другому курсі знялася в невеликих ролях у фільмах «Дорога правди» і «Серце б’ється знов». А потім на неї обрушилася слава «Карнавальної ночі».

Режисер Е. Рязанов робив свою першу художню картину. Ігор Ільінський знімався після багаторічної перерви. А Людмила Гурченко з Юрієм Бєловим вперше потрапили на головні ролі. Постановкою фільму займався І. Пир’єв. Він-то і затвердив на роль молоду артистку, що провалила проби (а вона їх провалювала і згодом із дивовижною постійністю). Фільм удався на всі часи. З роллю Людмила впоралася блискуче. Запальна, талановита гра, чудовий голос, граційна фігурка «з осиною талією» підкорили глядачів – до Гурченко в одну ніч прийшла слава. І лише набагато пізніше насунеться гірке протверезіння: «Вона мене зламала і залишила розгубленою. Скільки разів потім, через дурість, в інших картинах я пробувала повторити Лєночку Крилову. Виходило жалюгідне повторювання самої себе», – згадувала актриса.

Інерція «Карнавальної ночі» була сильніша за бажання грати. Невеликі успіхи не змогли змінити долю Гурченко в той період. Вона багато працювала над собою, боролася з харківською вимовою, нарощувала в собі «блакитну кров». І весь запас творчої енергії спрямувала в пісню, на естраду.

У 1969 році їй було присвоєне звання заслуженої артист ки РРФСР, і її знов почали запрошувати в кіно («Білий вибух», 1970 р.; «Один із нас», «Дорога на Рюбецаль», 1971 р.; «Тінь», 1972 р.). Гурченко почала чітко прислухатися до режисерів, особливо в нетипових для її амплуа ролях. Ризикуючи своєю й її подальшою кар’єрою, В. Трегубович зняв актрису в головній ролі у фільмі «Старі стіни». Картина відкрила перед глядачами нові грані її майстерності і значно підняла акторський престиж Людмили Марківни. За роль директора ткацької фабрики в цьому фільмі Гурченко була удостоєна Державної премії РРФСР.

Людмила Марківна чудово виконувала складні, «життєві» ролі. Дитячі, але чіткі спогади про війну, характери і поведінка сусідок і знайомих допомогли їй знайти основні риси та індивідуальні штрихи для своїх героїнь у фільмах «П’ять вечорів», «Сибіріада», «Двадцять днів без війни», «Польоти уві сні і наяву», «Прохиндіада». А в стрічках «Небесні ластівки», «Вокзал для двох», «Любов і голуби» вона грала «різну себе».

На початку 1980-х років відкрився ще один талант Людмили Марківни. Вийшли друком її мемуари «Моє доросле дитинство», потім з’явилася і стала ще популярнішою книга «Аплодисменти».

У 1983 році відома кіноактриса отримала звання народної артистки СРСР. Окрім фільмів з її участю, великий попит мали платівки з виконуваними нею піснями. Вона була постійною учасницею найпрестижніших «вогників», прийомів, церемоній. 1990-ті роки принесли нові ролі, нові пісні, кліпи, гастролі, сміливі експерименти, компакт-диски, фотосесії. Були і театральні постановки. У 2009 році на екрани вийшов фільм «Строкаті сутінки», режисером якого була Л. Гурченко (спільно з Д. Коробкіним). Вона також написала до нього музику, виконала кілька пісень і зіграла в ньому свою останню, 96-ту за рахунком роль.

У 2011 році Людмила Марківна знялася в кліпі на пісню Земфіри «Хочеш?». Актриса співала пісню, а поряд танцювали її партнери по фільмах, що вже пішли з життя, – Андрій Миронов, Юрій Нікулін, Олександр Абдулов, Олег Янковський. Через місяць Людмили Гурченко не стало – 30 березня 2011 року актриса померла в Москві.