Чижевський Дмитро Іванович (1894—1977)

Видатний учений-енциклопедист, літературознавець, славіст

Дмитро Чижевський – один з найоригинальніших мислителів українсько-російської еміграції XX століття, гуманітарій-енциклопедист, учений зі світовим ім’ям, що здійснив значний вплив на західноєвропейську і американську славістику. Його роботи насичені масою приміток, виносок, доповнень, в яких указується вельми широке коло літератури з досліджуваної проблематики, що перетворювало деякі з них в довідкові посібники з даного питання. Яскравою ілюстрацією вищесказаного можуть служити, наприклад, роботи узагальнючого систематизуючого характеру – такі, як «Філософія в Україні. Спроба історіографії питання» (1926), «Нариси з історії філософії в Україні» (1931), «Гегель в Росії» (1933), «Філософія Г. С. Сковороди» (1934), «Історія української літератури від витоків до епохи реалізму» (1956) та інші.

Дмитро Іванович Чижевський народився 4 квітня 1894 року в Олександрії, над тиховодною річкою Інгулець в степовій Україні, в колишній Херсонській губернії (нині Кіровоградська обл.). Доля спочатку благоволила до Дмитра. За Олександрійською класичною гімназією послідували Петербурзький (1911—1913) і Київський (1913—1917) університети. Захоплення математикою і астрономією змінилося стійким інтересом до філософії, індоєвропейської лінгвістики і слов’янської філології.

Винісши з родинного оточення ідею служіння народу, Чижевський-студент прагнув реалізувати її у досить модних у той час серед молоді захопленнях – викладанні мовознавства на Жіночих курсах Жакуліної, марксизмі, РСДРП, членом якої він став. «Я був соціал-демократом, – згадував учений, – і, врешті-решт, поліція заарештовує мене в 1917 році». Звільнила його Лютнева революція, і в 1921 році він міг би вже приступити до викладання в Київському інституті народної освіти, оскільки отримав там посаду доцента. Але життя розпорядилося інакше: після нового арешту (тепер уже більшовиками) і втечі з табору для інтернованих Чижевський разом з молодою дружиною Лідією Ізраїлівною Маршак нелегально перебрався до Польщі.

З 1924 року Дмитро повністю присвятив себе науковій і педагогічній діяльності: спочатку в Німеччині, а потім тривалий час – у Чехословаччині. З 1926 року Чижевський став професором Українського педагогічного інституту ім. М. П. Драгоманова, був учасником Празького лінгвістичного гуртка і співробітничав з науковим центром українознавства – Українським вільним університетом. З 1932 року він знову працював у Німеччині, вів, пройшовши за конкурсом, курси славістики в Галльському університеті. У 1933 році йому був присуджений вчений ступінь доктора філософії.

Після переїзду в 1945 році в західну частину Німеччини Чижевський, подібно до багатьох емігрантів, був позбавлений життєвої стабільності. Жив він у Марбургу і як професор співробітничав з кількома німецькими університетами. Потім у 1949 році приїхав у США і на прохання Гарвардського університету вів курс на факультеті славістики.

В Америці його зустріли без особливого ентузіазму, тому учений почувався там не в своїй тарілці. У результаті в 1956 році він знову повернувся до Німеччини. Там, в Гейдельбергу, Чижевський провів останні роки життя. У 1962 році він був обраний дійсним членом Гейдельберзької академії наук, там же і завершився його життєвий шлях. Дмитро Іванович помер 18 квітня 1977 року в повній самоті (з дружиною він не жив ще з початку 1940-х років) і був похований на Бергфрідгофському кладовищі. Згодом його дочка Тетяна Чижевська продала архів і унікальну у своєму роді бібліотеку, яка на той час налічувала вже 12 тис. томів, за символічну суму в 20 тис. марок Гейдельберзькому університету, в бібліотеці якого вони зараз і знаходяться.