Шульженко Клавдія Іванівна (1906—1984)

Одна з найпопулярніших радянських естрадних співачок

Коли в 1971 році Клавдії Шульженко нарешті дали звання народної артистки СРСР, вона скептично поставилася до цієї події. «Я і без всяких паперів – народна», – сказала вона і була абсолютно права. Співачку знали і любили у всьому Союзі…

Народилася Клавдія Шульженко в Харкові 11 (24) березня 1906 року. Коли Клаві було шістнадцять років, вона вирішила спробувати свої сили на сцені і прийшла в Російський драматичний театр, а в 1925-му перейшла на роботу в Червонозаводський театр. Паралельно з роботою в театрі Шульженко почала виступати в робітничих клубах, на літніх естрадних майданчиках.

У 1927 році композитор Юрій Мейтус пише спеціально для харківської співачки декілька нових творів – «Червоний мак», «Гренада», які стають популярними. У Харкові доля зводить Шульженко з корінною ленінградкою Єлизаветою Анисимівною Рєзниковою, яка стає акомпаніатором і на довгі роки вірним другом, своєрідним агентом співачки. Саме вона переконує 22-річну Шульженко показати себе досвідченій пітерській публіці – Єлизавета Анисимівна і Клавдія їдуть весною 1928 року до Ленінграда. Клавдія Іванівна співала на концерті, присвяченому Дню друку, в Маріїнському театрі. Публіка проводжала харків’янку зі сцени оваціями.

Тепер став можливим і вихід у столичний світ. Зимою подруги і соратниці прямують до Москви. У поїзді Шульженко знайомиться з одеситом, уже досвідченим артистом естради Володимиром Пилиповичем Кораллі (справжнє прізвище – Кемпер). Заочно вони вже були знайомі: Кораллі виступав у Харкові, і Клавдія із захопленням дивилася на блискучого танцівника чечітки, жартівника, куплетиста. Вона стала його дружиною в 1930 році. У травні 1932-го у них народився син Ігор.

У січні 1940 року Клавдія Іванівна організовує в Ленін граді власний джаз-оркестр. Незабаром почалася війна, яка стала для Клавдії Шульженко абсолютно особливим періодом, напевно, піком творчої біографії. Її оркестр був перетворений у Фронтовий джаз-оркестр, і почалися безперервні концерти. Тільки за перший рік війни Шульженко дала близько 500 концертів, вона сильно схудла, але артистичний пайок дозволяв якось виживати.

Солдати ж душі не чули в Шульженко. Під «Давай закурим» плакали витриваліші бійці. А в кінці 1941 року в репертуарі Клавдії Іванівни з’явилася знаменита пісня «Синий платочек», яка склала конкуренцію «Катюші» як окопний гімн радянських солдатів.

У лютому 1942 року співачка знялася у фільмі «Концерт – фронту». 12 липня того ж таки року їй вручили медаль «За оборону Ленінграда», а 9 травня 1945-го – один з найпрестижніших бойових орденів – орден Червоної Зірки. У вересні 1945 року Шульженко стала заслуженою артисткою РРФСР.

Фронтовий оркестр був розформований, а сама Клавдія Іванівна зазнала, ймовірно, певної творчої кризи. Розповідають, що в 1952 році Шульженко роздратовано відмовилася брати участь у новорічному концерті, а запрошення прийшло від самого Сталіна.

Утім, Шульженко опинилася у фаворі при Брежнєві, який давно був шанувальником її таланту. У 1965 році Клавдія Іванівна взяла участь у Першому фестивалі радянської естрадної пісні, продовжила регулярні виступи у найпрестижніших заходах. У січні 1971 року Шульженко дала чотири сольні концерти в Ленінградському концертному залі. У травні того ж року їй було присвоєно звання народної артистки СРСР.

У 1976 році в Колонному залі Будинку спілок відбувся останній великий сольний концерт Клавдії Шульженко. Потім була ще одна довгограюча платівка «Портрет» (1980), книга мемуарів «Когда вы спросите меня…», зйомки в телевізійному фільмі «Вас запрошує Клавдія Шульженко» (грудень 1983 року). 17 червня 1984 року видатної естрадної співачки не стало. Вона була похована на Новодівочому кладовищі.