Кошкін Михайло Ілліч (1898—1940)

Видатний конструктор, творець танка Т-34

Незабаром після закінчення Другої світової війни один із журналістів запитав на прес-конференції Уїнстона Черчілля: «Сер, яка зброя, на ваш погляд, була краща в минулій війні?». – «Англійська гармата, німецький літак «мессершмітт» і російський танк Т-34. Проте якщо у перших двох випадках мені зрозуміло, як це зроблено, то я абсолютно не розумію, як з’явився цей танк…»

Т-34 – найкращий танк Другої світової війни. Це визнавали всі – і свої, і вороги. Як «мессершмітт» був основою панування німців у повітрі в перші роки війни, що дозволило Німеччині добитися значних успіхів на початку кампанії проти СРСР, так і Т-34 забезпечив Червоній армії перемогу на Курській дузі і на багатьох інших полях битв. Але радянські авіаконструктори зуміли дати гідну відповідь «мессершмітту», а ось німці «протиотрути» від Т-34 довго не могли знайти. Важко переоцінити роль знаменитої «тридцять-четвірки» у Великій Вітчизняній війні. І також неможливо собі уявити появу Т-34 без Михайла Ілліча Кошкіна…

Він народився 21 листопада (3 грудня) 1898 року в селі Бринчаги Углицького повіту Ярославської губернії (нині Переяславського району Ярославської області Росії). Родина жила дуже бідно, батько помер, коли Мишко був ще зовсім дитиною, мати була вимушена наймитувати, працювати з ранку до ночі, щоб якось прогодувати трьох дітей.

Після закінчення парафіяльної школи Михайло виїхав до Москви, з 1909 по 1917 рік працював на кондитерській фабриці. Прийшов час призову, і в лютому 1917 року Кошкін опинився в діючій армії, воював на Західному фронті, в серпні того самого року був поранений і незабаром демобілізований. З квітня 1918-го Михайло знову надів форму, тепер уже червоноармійську. Якийсь час він був політпрацівником, а в 1921 році остаточно демобілізувався і поступив у Комуністичний університет ім. Свердлова, який закінчив у 1924 році. Після декількох років роботи в районних і губернських партійних органах у 1929 році за особистим розпорядженням С. М. Кірова, як «перспективний ініціативний працівник», Кошкін був зарахований до Ленінградського політехнічного інституту на кафедру «Автомобілі і трактори». Після закінчення інституту Михайло отримав розподілення в танкове КБ Ленінградського заводу імені С. М. Кірова. У Ленінграді він займався проектом середнього танка Т-46-5, першого в СРСР танка з протиснарядною бронею. І хоча цей танк не пішов у серійне виробництво, Кошкін в числі інших конструкторів був нагороджений орденом Червоної Зірки.

28 грудня 1936 року наказом наркома важкої промисловості Г. К. Орджонікідзе М. І. Кошкін був призначений головним конструктором танкового КБ заводу № 183, колишнього Харківського паровозобудівного заводу.

Восени 1937 року КБ отримало розпорядження від Головного автобронетанкового управління (ГАБТУ) Червоної армії розробити новий колісно-гусеничний танк. Для виконання завдання ГАБТУ М. І. Кошкін організував новий підрозділ – КБ-24, в яке особисто відібрав 20 найкваліфікованіших конструкторів.

Менш ніж за рік КБ-24 виконало замовлення, представивши ГАБТУ колісно-гусеничний танк А-20. На ньому був встановлений дизельний мотор В-2, розроблений харківськими конструкторами К. Челпаном, І. Трашутіним, Я. Віхманом, І. Бером. В-2 став першим в історії дизельним двигуном, сконструйованим спеціально для танка. Цей двигун був економічнішим і надійнішим у порівнянні з бензиновими моторами, легше переносив перевантаження, до того ж застосування дизеля робило танк більш пожежостійким.

У ті часи перспективнішою вважалася колісно-гусенична схема двигуна танка. Проте досвід громадянської війни в Іспанії показав, що така схема при всіх своїх перевагах має серйозні недоліки в порівнянні з чисто гусеничною. Розуміючи це, Кошкін і його колеги вирішили паралельно з А-20 розробити проект аналогічного танка, але із застосуванням гусеничного двигуна. Крок, треба сказати, досить сміливий для тих часів. Конструкторів могли звинуватити в тому, що вони займаються не тим, чим треба, і зробити відповідні «висновки». Проте час показав, що харківські конструктори мали рацію. Так народився проект танка А-32, якому призначено було стати попередником легендарної «тридцятьчетвірки».

4 травня 1938 року в Кремлі відбулося розширене засідання Комітету оборони СРСР, присвячене розвитку танкобудування в країні. Вів засідання В. М. Молотов, а були присутні на ньому Й. В. Сталін, К. Є. Ворошилов, інші вищі керівники держави і воєначальники, а також танкісти, що недавно повернулися з Іспанії. Після ознайомлення проектів танків А-20 і А-32 на засіданні виникла дискусія про те, який тип двигуна є перспективнішим. Але Сталін несподівано підтримав проект гусеничного танка. Звичайно, після цього думка присутніх у залі змінилася на прямо протилежну. Було вирішено паралельно побудувати і випробувати обидва види танків, а потім на підставі випробувань ухвалити остаточне рішення.

У травні 1939 року були побудовані дослідні зразки А-20 і А-32. Через чотири місяці вони успішно пройшли всі державні випробування, проте так і не була отримана відповідь на головне питання: який же танк має бути взятий на озброєння Червоної армії? Державна комісія ухвалила дивне рішення, не зробивши певного висновку про те, який проект рекомендувати до виробництва. Ситуація вийшла абсурдна: виходило, що держкомісія рекомендувала поставити на озброєння два фактично ідентичні зразки. Врешті-решт, щоб припинити вагання, нарком оборони К. Є. Ворошилов наказав провести випробування нової бронетанкової техніки у присутності вищих чинів військового керівництва країни. У вересні 1939 року на полігоні під Москвою було випробувано шість нових танків, у тому числі і Т-32 (так почав називатися А-32). І тут гусеничний танк показав себе в усій красі: Т-32 без зусиль подолав ті перешкоди, де інші танки зазнавали серйозних проблем.

Випробування показали, що Т-32 має великий запас міцності, і масу машини можна збільшити на декілька тонн, що дозволить підсилити бронювання і озброєння. Модернізований проект Т-32, з бронею 45 мм на лобовій частині і 40 мм на бортових, отримав назву Т-34. 19 грудня 1939 року вийшла ухвала Політбюро ЦК ВКП(б), що зобов’язувала виготовити два дослідні зразки середнього танка Т-34 і, у разі вдалих випробувань, прийняти танк на озброєння Червоної армії.

До лютого 1940 року дві перевірені машини були готові. На полігоні заводу № 183 почалася посилена апробація Т-34, проте до березня, терміну урядового показу, завершити весь цикл випробувань заводчани не встигали. І тоді було вирішено відправити танки з Харкова до Москви своїм ходом і «накрутити» таким чином відсутні кілометри. У ніч на 6 березня колона з двох Т-34 і двох тягачів супроводу узяла курс на Москву. Очолив пробіг головний конструктор Михайло Кошкін. Це було нелегке випробування і для людей, і для машин. Але, незважаючи на люті морози, снігові замети (маршрут з міркувань секретності був прокладений в обхід основних трас), несправності, вночі 17 березня обидва Т-34 стояли на Іванівській площі Кремля. Новий танк так сподобався Сталіну, Ворошилову і іншим членам Політбюро, що незабаром було прийняте рішення про негайний початок серійного виробництва Т-34 на заводі № 183.

У квітні 1940 року обидва танки Т-34 відправилися назад у Харків. Під час цього переходу, під Орлом, одна з «тридцятьчетвірок» перекинулася в річку. Головний конструктор, застуджений, разом з іншими кинувся в холодну воду рятувати танк. Після повернення до Харкова хвороба загострилася, і Кошкін був госпіталізований. Незважаючи на свою недугу, Михайло Ілліч продовжував керувати підготовкою Т-34 до серійного виробництва. За його життя боролися кращі фахівці з легеневих хвороб, хворий переніс декілька операцій, йому було видалено легеню. Але зусилля лікарів виявилися безрезультатними. 26 вересня 1940 року Михайло Ілліч Кошкін помер у санаторії «Занки» під Харковом. Талановитий конструктор так і не встиг довести до кінця справу всього свого життя, не побачив тріумфу свого дітища на полях війни. Але саме Михайло Кошкін розробив основу Т-34 – танка, який, за словами одного з провідних західних фахівців з танкобудування Д. Орджилла, «заслуговує бути відзначеним золотим написом на робочому столі конструктора – за успішне вирішення основної проблеми максимальної відповідності ефективності озброєння і мобільності танка, його здатності завдати нищівного удару, залишившись невразливим від удару супротивника… Танк Т-34 був створений людьми, які зуміли побачити поле бою середини ХХ сторіччя краще, ніж зумів це зробити будь-хто на Заході».