Бубка Сергій Назарович (народився у 1963 р.)

Видатний спортсмен-легкоатлет, заслужений майстер спорту, чемпіон Олімпійських ігор, переможець п’яти чемпіонатів світу, 35-кратний рекордсмен світц, президент Національного олімпійського комітету України

Видатний спортсмен сучасності (за визначенням Х. А. Самаранча) народився 4 грудня 1963 року в провінційному Ворошиловграді (тепер Луганськ). Родина Бубки не мала ніякого відношення до спорту. Батько Сергія Назар Васильович – військовослужбовець, прапорщик, віддав армії все життя. Мама, Валентина Михайлівна, – сестра-хазяйка працювала в одній із міських поліклінік. Жили вони дуже скромно, вп’ятьох у маленькому двокімнатному будиночку бабусі на робітничій околиці міста. Сергія і його старшого брата Василя до праці привчали змалку. У будинку в дітей були свої постійні обов’язки, які вони виконували завжди разом.

Перше знайомство з «цивілізованим» спортом відбулося в басейні, коли Сергій прийшов записуватися в секцію плавання. Але монотонні тренування в обмеженому просторі не захопили хлопчика. Потім була секція спортивної гімнастики, але і там не розкрили його таланту. Ну а в стрибковому секторі Бубка опинився завдяки своєму другу Сергію Малахову, який у дворі розповідав захлинаючись, що за допомогою жердини він має намір навчитися стрибати «метрів на п’ять, а то й вище».

Восени 1974 року відбулася перша зустріч Сергія з молодим тренером Віталієм Панасовичем Петровим, який ще не підозрював, що приведе худого, незграбного хлопчиська до видатних досягнень.

На тренуваннях Сергій показував стандартний для свого віку рівень, тому тренер із спеціалізацією не поспішав, роблячи акцент на багатоборну підготовку легкоатлета. Але наполеглива праця, а також природні фізичні дані допомогли через пару років добитися перших результатів. Як не дивно, в стрибках у довжину. У 12-річному віці Бубка був чемпіоном області серед однолітків у цьому виді спорту.

Василь теж непомітно для себе захопився стрибками і почав відвідувати тренування. Дуже скоро він почав показувати кращі в групі результати. Мабуть, працьовитість і завзятість – їх родинна риса. До кінця спортивної кар’єри Сергій і Василь разом виступали на змаганнях. І хоча старший брат менш відомий широкій публіці, на його рахунку немало призових місць, завойованих у різних змаганнях як на батьківщині, так і за її межами.

Навіть їх спортивні успіхи почалися практично одночасно. У 1978 році Василь виконав норматив майстра спорту, а Сергій зайняв четверте місце на Всесоюзній спартакіаді школярів у Ташкенті, змагавшись з хлоп’ятами на два-три роки старшими за себе. Це була своєрідна тренерська хитрість. Бубка постійно повинен був до когось підтягатися і когось наздоганяти, щоб не стояти на місці.

У 1979 році в житті братів настав перелом. Услід за тренером вони переїхали до Донецька, де була солідна база для підготовки стрибунів з жердиною. Поступово хлопчики звикли до самостійності: жили в гуртожитку, піклувалися про себе самі.

У 1980 році Сергій став чемпіоном країни серед хлопців, виконавши норматив майстра спорту – 5 м 10 см. Після ще кількох успішних стартів наставники молодіжної збірної СРСР включили Бубку в команду для поїздки на турнір легкоатлетів соціалістичних країн, що проводився на Кубі. Так почався досвід міжнародних змагань знаменитого легкоатлета. Не завжди вони були успішними, як, наприклад, чемпіонат Європи серед юніорів у Цюріху, де Сергій зайняв лише 7-е місце через проблеми з жердиною. Страшно уявити, але спортивні функціонери збиралися поставити на ньому хрест, та тренер відстояв.

Самолюбство не дозволяло Бубці здаватися. Виконавши норматив майстра спорту міжнародного класу і зайнявши друге місце на дорослому чемпіонаті країни, він був зарахований до збірної СРСР. Після декількох перевірочних стартів у Ленінграді і Таллінні, де був установлений особистий рекорд – 5 м 72 см, – його чекав чемпіонат світу в Гельсінкі. Це був перший в історії чемпіонат світу з легкої атлетики, і суперники на ньому – всі як один досвідчені і титуловані: Т. Віньєрон, Б. Олсон, Д. Бекінхем, К. Волков і В. Поляков. Ніхто з керівництва збірної навіть не розраховував, що Бубка візьме медаль, на змагання його посилали «обстрілятися». Але зоряна година для спортсмена вже настала, і перше золото світу в 1983 році заблищало на його грудях.

Незважаючи на це, ще цілий рік Бубка змушений був доводити, що нагороду свою він заслужив. Крок за кроком Сергій наближався до підкорення світового рекорду – 5 м 83 см. Нарешті в США, під час участі в «Іграх під дахом» – серії турнірів, організованих Американським Атлетичним конгресом, – йому це вдалося. Тр и перемоги з чотирьох можливих, вище світове досягнення для залів, звання кращого зарубіжного спортсмена зимового легкоатлетичного сезону Америки – з такими підсумками повертався додому молодий стрибун з жердиною.

Природно, що після успішної зими 1984 року Бубка бачив перед собою тільки одну мету – Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Проте із-за безглуздого бойкоту Радянським Союзом Олімпіади 1984 року в скарбничці у Сергія тільки одна олімпійська медаль – золото Ігор у Сеулі 1988 року.

А тоді свій перший світовий рекорд спортсмен встановив у Братиславі – 5 м 85 см. Через тиждень у Парижі вже було 5 м 88 см. Третій світовий рекорд за один місяць у виконанні Бубки побачив Лондон 13 липня – 5 м 90 см. Коли Сергій попросив встановити планку на 6 м, виявилось, що стійки стадіону «Крістал Пелес» на таку висоту просто не розраховані. Тоді ніхто не припускав, що відмітка «600» підкориться йому рівно через рік у Парижі.

1985 рік виявився нелегким. Через дуже ранній початок сезону і простуди спортсмен був не в кращій формі. Але вже до чергового турніру серії Гран-прі, за підсумками якого визначається кращий легкоатлет року, Бубка зумів відновитися і міг упевнено штурмувати 6-метрову висоту.

Того дня в Парижі він змагався швидше з собою, аніж із суперниками. Найбільш гідні з них зійшли з дистанції на відмітці 5 м 80 см. З третьої спроби раніше недоступна висота була узята. Ще довгий час ніхто із спортсменів-стрибунів з жердиною не міг перевершити або хоч би повторити цей результат. А Бубка не став довго спочивати на лаврах. Через рік на Іграх доброї волі в Москві він додав до світового рекорду ще сантиметр.

За одинадцять років Бубка підняв свій особистий рекорд на 43 см, а світовий рекорд – на 32 см, довівши його до фантастичної відмітки 6 м 15 см. Результат залишається неперевершеним до цього дня. Бубка дотепер єдиний спортсмен у світі, що перемагав на п’яти чемпіонатах (з 1985 по 1995 рік). Бували у нього і серйозні спади, які він все-таки долав. Сам Бубка стверджує, що його феномен – в колосальній завзятості і працьовитості, а секрет перемог – в трьох складових: сила, швидкість, техніка.

Як професіонал, він все звик планувати наперед. Тому, пішовши з великого спорту після невдалої для нього Олімпіади в Сіднеї, Сергій не відчув проблем з перекваліфікацією, як багато спортсменів. Адже його головний принцип – «завжди бути корисним людям і рідній країні». Ту ж мету він переслідував, створюючи в Донецьку в 1990 році «Клуб Сергія Бубки». Ця організація є постійним опікуном багатьох дитячих спортивних шкіл і засновником міжнародного турніру «Зірки жердини».

Іноді буває так, що спортсмен, навіть найвидатніший, після закінчення спортивної кар’єри розгублюється, не може знайти себе поза спортом. Але до Сергія Бубки це жодною мірою не стосується. Він добився неймовірних успіхів, будучи активним спортсменом, він успішний і нині, коли йому довелося змінити спортивний костюм на строгий діловий. Нині Сергій Назарович очолює Національний олімпійський комітет України, є членом виконавчого комітету Міжнародного олімпійського комітету, головою Комісії спортсменів МОК, займається бізнесом і політикою. Загалом, Бубка хоч і зачохлив жердину, але він, як і раніше, активний, як і раніше, робить для України стільки, що по праву може вважатися одним із символів країни, її національним героєм.