Харитоненко Павло Іванович (1853—1914)

Підприємець-цукрозаводчик, один із відомих меценатів Російської імперії

Іван Харитоненко, селянський син з багатодітної родини, вчився в церковнопарафіяльній школі, працював конторником у бакалійних лавках. У 1850 році разом з партнером, заручившись кредитом московських купців, відкрив власну справу, спочатку торгував цукром, брав в оренду невеликі цукрові заводи. Справа росла, і до кінця життя Іван Герасимович володів сімома цукровими заводами, 40 тисячами десятин землі в Харківській і Курській губерніях. Представництва торгового дому «Харитоненко і син» працювали не тільки в Російській імперії, але і за її межами. Головна ж контора знаходилася в Сумах – місті, яке в другій половині ХIХ сторіччя жило й розвивалося і завдяки діяльності родини Харитоненка.

Продовжувачем справи батька став його єдиний син Павло. Він народився 5 січня 1853 (за іншими джерелами – 1852) року, здобув домашню освіту і з юних літ прилучався батьком до справ цукрової імперії Харитоненка. Він не просто успадкував заводи і землі батька (Іван Герасимович помер у 1891 році), але і всіма силами прагнув розширити сімейний бізнес. Павло Іванович орендував і купував нові землі, але основну увагу він приділяв модернізації виробництва на всіх його етапах. Для підвищення продуктивності бурякових плантацій Павло Іванович розпорядився щорічно проводити в своїх маєтках наукові семінари для агрономів і фахівців цукрових заводів. Він засновує декілька дослідних полів, а в 1897 році на базі Парафіївського дослідного поля виникла дослідно-селекційна станція. На заводах товариства «Харитоненко і син» використовувалося тільки найсучасніше устаткування.

Крім безпосереднього управління своїми заводами, Павло Іванович був постійним членом об’єднань російських цукрозаводчиків, заступником голови Товариства цукрозаводчиків, входив у ради директорів багатьох підприємств, керував Бєлгород-Сумською залізницею, Сумськими машинобудівними майстернями і тому подібне.

Особливе місце в житті родини Харитоненків займали добродійність і меценатство. Іван Герасимович свого часу пожертвував 90 тисяч рублів на спорудження дитячого притулку, 100 тисяч – на будівництво гуртожитку для студентів Харківського університету, багато жертвував на інші учбові заклади і добродійні установи.

Його син пішов ще далі – Павло Іванович був одним із найбільш відомих меценатів Російської імперії. Його колекція живопису вважалася однією з кращих у країні, він очолював московське відділення Російського музичного товариства, був почесним членом Петербурзької академії мистецтв, першим головою Товариства друзів Румянцевського музею в Москві (нині – Музей образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна), фінансував зведення пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві. У Сумах на гроші П. І. Харитоненка був побудований кадетський корпус ціною в півтора мільйона рублів, міст через річку Сумку, за рахунок мецената студенти-українці вчилися в Московській консерваторії. У 1899 році Павло Іванович був удостоєний чину дійсного статського радника, а також йому надали потомствене дворянство. Він власноруч обрав гаслом свого дворянського гербу «Працею звеличуюся». Помер П. І. Харитоненко 13 квітня 1914 року і був, згідно із заповітом, похований у Сумах, на кладовищі при Петропавлівській фортеці, поряд з батьком.