Потебня Олександр Опанасович (1835—1891)

Видатний філолог, психолог, славіст, етнограф, фольклорист, теоретик літератури, перекладач.

Перший крупний теоретик лінгвістики

Знаменитий філолог О. О. Потебня вважав, що його схильність до мовознавства була спадковою рисою. Опанас Єгорович Потебня-старший, коли служив на Кавказі, досконало оволодів турецькою, перською, добре знав вірменську мову. А його брат Харитон займався арабською, перською мовами і кількома горськими наріччями. Після відставки Опанас Єгорович повернувся в свій скромний маєток – хутір Манево поблизу села Гаврилівка (нині Полтавська обл.) і одружився з молодшою дочкою сусіда-поміщика, Марією Іванівною Марковою. 10 (22) вересня 1835 року у них народився син Олександр. Згодом всіх дітей сімейства відразу після народження батько записував у кадетський корпус, але первістка було вирішено віддати в гімназію в польському місті Радомі.

У 1851 році Олександр вступив на юридичний факультет Харківського університету, а через рік, захопившись українським фольклором, змінив його на історико-філологічний. І хоча в університеті було заборонено викладання рідної мови, випускну роботу на тему «Перші роки війни Хмельницького» Олександр написав на основі українських літописів, народних пісень і інших фольклорних матеріалів. Так він став «кандидатом університету» (1856) і отримав право викладати російську словесність – спочатку в 1-й міській гімназії, а потім в університеті.

Робота молодого ученого «Мисль і мова» (1862) дала йому можливість очолити кафедру порівняльного мовознавства. Але перш ніж приступити до нових обов’язків, ад’юнкт Потебня відряджався університетом за кордон. Свої заняття в Німеччині, Чехії, Австрії він підпорядкував підготовці до викладання індоєвропейських мов. Проте нові знання далеко від батьківщини не радували його, і, «на подив чиновників міністерства», через рік він самовільно повернувся до Харкова.

У 1874 році Олександр Опанасович Потебня захистив докторську дисертацію «Із записок з російської граматики». Ця робота поставила його в ряд провідних філологів свого часу і забезпечила авторитет у науці. У ній на величезному фактичному матеріалі він пояснював безліч різних мовних явищ, простежував історію і становлення окремих граматичних категорій (іменник, прикметник, дієслово) і показував історичні зміни в структурі української, російської й інших слов’янських мов. Багато уваги автор приділяв і питанням словотворення. Він досліджував цю тему впродовж всього життя.

У 1880—1890-х роках О. О. Потебня знов зосередився на питаннях поетики, історії літератури, етнографії і фольклору. Відомий Олександр Опанасович і як видавець, редактор і перекладач. Він відредагував і підготував до друку твори в чотирьох томах Квітки-Основ’яненка (1887—1890), написав вступ і обширні примітки до «Слова о полку Ігоревім» (1887), редагував і опублікував фольклорні матеріали і поезії І. Манжури (1888). Останньою роботою Потебні-видавця стали «Малоруські домашні лікарські порадники» (1890).

У 1890 році здоров’я Олександра Опанасовича різко погіршало, і він був вимушений спочатку скоротити кількість лекцій, а потім і взагалі запрошувати студентів додому. 11 грудня 1891 року Потебня помер і був похований на харківському міському кладовищі. Дослідження Олександра Опанасовича Потебні в галузі взаємовідношення мови і нації, мови і мислення, походження мови, філософії мовознавства, а також його погляди на міфологію, фольклор і літературу отримали подальший розвиток і, як і раніше, викликають величезний інтерес філологів, філософів, етнологів і лінгвістів.