Макаренко Антон Семенович (1888—1939)

Видатний педагог, що розробив систему виховання важких дітей у колоніях

Антон Макаренко з’явився на світ у місті Білопілля Сумського повіту Харківської губернії 1 (13) березня 1888 року. Батько його, Семен Григорович, був маляром у залізничних майстернях, мати, Тетяна Михайлівна, займалася домашнім господарством і підробляла де могла. Родина була небагатою, але, за розповідями самого Антона Семеновича, батьки його були людьми веселими, життєрадісними. У 1901 році молодий Макаренко вступив до чотирикласного училища в Кременчуці, яке в 1904 році закінчив лише з п’ятірками. Після закінчення училища Макаренко поступив у тому ж Кременчуці на річні вчительські курси.

До 1914 року Антон Семенович викладав в залізничних училищах малювання, російську мову, креслення. На початку Першої світової війни вступив (витримавши неабиякий конкурс) до вчительського інституту, що відкрився в Полтаві. Навчання в ньому Макаренко перервав у 1916 році, коли його призвали до армії. Там він, правда, не затримався, і вже в березні 1917 року був звільнений у запас у зв’язку з короткозорістю. Антон Семенович повернувся в інститут і закінчив його в тому самому році із золотою медаллю.

У 1920 році на Макаренка чекало призначення, яке змінило його життя і зробило його знаменитим: він став завідувачем Полтавською колонією для малолітніх правопорушників. Осиротілі діти, що огрубіли під час довгого безпритульного життя, практично не піддавалися перевихованню – вони продовжували красти, хуліганити, тікати з-під нагляду. Тут спершу була потрібна тверда рука. Але однієї жорсткості було мало. Це і зрозумів Макаренко після перших невдач на новому педагогічному тернистому шляху. Так почала народжуватися знаменита Макаренківська система – максимум вимогливості, але і максимум пошани до людини.

Перша колонія Макаренка отримує ім’я М. Горького і незабаром перетворюється на зразкову. У 1926 році колонія перебралася під столичний Харків – у Куряж, де об’єдналася з іншою подібною установою, що славилася у всій Україні підбором найбільш важких дітей. Проте, спираючись на вихованців із Полтави, Макаренко швидко наводить лад. У 1928 році колонію відвідав сам Горький і відзначив: «Величезного значення і вражаюче вдалий педагогічний експеримент ваш має світове значення».

Горький же допомагає Макаренку на його літературній дорозі. Перші статті Антона Семеновича про життя колоністів вийшли в 1923 році в полтавській газеті «Голос праці» і в журналі «Новими стежками». У 1927-му з’явилися перші розділи «Педагогічної поеми». Горькому Макаренко ще в 1914 році надіслав на рецензію своє перше оповідання «Дурний день», а з 1925 року педагог уже вів постійне листуванні зі своїм літературним кумиром.

У грудні 1927 року Антону Семеновичу доручили організувати зразково-показову колонію імені Ф. Е. Дзержинського, для чого на околиці Харкова було виділено простору будівлю з приміщеннями для спалень, класів, майстерень і так далі. Макаренко прийняв колонію ще до того, як пішов з поста завідувача Курязькою колонією, а в 1928 році повністю переключився на роботу з федівцями. Тут трудова система Макаренка досягла свого логічного завершення.

Продовжувалася і літературна діяльність Макаренка. У 1932 році він опублікував перший великий художній твір «Марш 30 року». Про свою роботу в колонії ім. Дзержинського він написав у повісті «ФД-1» (уціліла частина рукопису була надрукована лише в 1950 році). При активній допомозі Горького в 1933—1935 роках була видана «Педагогічна поема».

Останні місяці свого життя Антон Семенович провів у Підмосков’ї. 1 квітня 1939 року він сів в електричку, тримаючи в руках перевірений ним сценарій художнього фільму «Прапори на баштах». У поїзді йому стало погано, і він раптово помер від серцевого нападу. Останніми його словами були: «Я письменник Макаренко».