Башкирцева Марія Костянтинівна (1860—1884)

Видатна художниця, автор більше 150 полотен

Марія Башкирцева народилася в маєтку Гавронці біля Полтави 11 листопада 1860 року (за іншими даними – 1858-го). Її батько, Костянтин Павлович Башкир, досить освічена і не позбавлена літературного дару людина, довгий час був предводителем полтавського дворянства, мати, вроджена М. С. Бабаніна, належала до старовинного роду, який походив від татарських князів. З п’яти років Маша вчилася танцям, але мріяла не про бали, а про акторську кар’єру. У 10 років вона почала малювати, і успіхи були очевидні, але бажання співати виявилося сильнішим. Одночасно Марія займалася хімією і мовами: російська була «для домашнього вжитку», думала і писала вона по-французьки, добре володіла італійською, англійською, німецькою, а пізніше давньогрецькою і латинською. Чим більше Марія вчилася, тим глибше розуміла, як багато їй треба встигнути. Відтоді (1873 рік) всі свої думки, кожен вчинок, будь-яку цікаву фразу вона заносила в свій щоденник.

Нарешті, Марія вирішила не розпорошувати свої здібності і самостійно зайнятися малюванням. Восени 1877 року вона вступила до приватної Академії Р. Жюльєна (Жуліана). Надолужуючи упущений час, дівчина працювала по 10—12 годин у день і досягла успіхів, яких зазвичай не чекають від початківців (семирічний курс вона освоїла за два роки).

У 1880 році під псевдонімом «Mademoiselle Mari Constantin Russ» вона взяла участь в паризькому Салоні. Перша картина «Молода жінка, що читає “Розлучення” Дюма» була відзначена і схвалена критикою.

На 1883 рік припадає основна частина творчої спадщини Башкирцевої: «Жан і Жак», «Осінь», серія «Три усмішки» («Немовля», «Дівчинка», «Жінка»), «Парижанин», що вражають своєю добротою і правдивістю. Ці полотна вже говорили про зрілу майстерність художниці. Картина «Дощова парасолька» (1883 р.) зображає тремтячу дівчинку, закутану в полатану спідницю. Написана на пленері, під дощем, вона так само реальна, як і прогресуюча хвороба художниці. І тепер лікарі категоричні – туберкульоз повністю уразив праву легеню і є осередок у лівій. Марія усвідомлювала, як мало їй відпущено: «Мене ще вистачить на деякий час».

А ще вона мріяла відбутися як письменниця. Свій щоденник Башкирцева хотіла доручити Гі де Мопассану, що так багато писав про жінок у своїх книгах. Але листування з ним, затіяне Марією, розчаровує її: «Ви не та людина, якої я шукаю…» І Башкирцева 1 травня 1884 року сама пише передмову до свого феноменального і щирого «Щоденника» (її заповіт був написаний ще в червні 1880 року). Можливо, вона була така щира тому, що підсвідомо знала, що для життя їй відпущений малий термін. Не доживши 12 днів до свого дня народження, 31 жовтня 1884 року Марія Башкирцева померла і була похована на паризькому кладовищі Пассі. На плитах великого білого пам’ятника, що нагадує російську капличку, завжди лежать скромні фіалки.

Через рік після її смерті французьким товариством жінок-художниць була відкрита виставка робіт М. К. Башкирцевої, на якій було представлено 150 картин, малюнків, акварелей і скульптур. У 1887 році на Амстердамській виставці картини російської художниці миттєво розкупили найвідоміші галереї світу, у тому числі і представники музею Олександра III. У цьо му ж таки році був виданий (у скороченому варіанті)

«Щоденник», яким «перехворіли» І. Бунін, А. Чехов, В. Брюсов, В. Хлєбников, Марина Цвєтаєва, що присвятила Башкирцевій свій «Вечірній альбом».