Булгаков Михайло Афанасійович (1891—1940)

Видатний письменник, драматург, театральний режисер

Булгаков не тільки один із найбільш читаних письменників сучасності – він особистість неймовірно приваблива і цілісна, що виявилося у всій його творчості. Звідки ця привабливість для людей різних поколінь? Оскільки всі ми родом з дитинства, то, можливо, в дитинстві Михайла Булгакова і криються ті джерела, які дозволили йому стати саме таким?

Дитинство письменника пройшло в красивому місті із славною і незвичайною історією – Києві, і навіть ім’я йому дали на честь хранителя Києва – архангела Михаїла. У своїх творах слово «Місто» Булгаков часто писав з великої букви, маючи на увазі Київ.

У романі «Біла гвардія» картина Міста намальована так образно, що бачиш кожен його будинок, кожне дерево його садів, кожен камінчик його бруківки і одночасно несподівану перспективу, де «сиві пороги, Запорозька Січ, і Херсонес, і далеке море».

Ось воно, Місто дитинства і юності Булгакова: «Як багатоярусні щільники, димило, і шуміло, і жило Місто. Прекрасне у морозі і тумані на горах, над Дніпром…Сади стояли безмовні і спокійні, обважнілі під білим, незайманим снігом. І було садів у Місті так багато, як у жодному місті світу. Вони розкинулися всюди величезними плямами, з алеями, каштанами, ярами, кленами і липами. Сади красувалися на прекрасних горах, навислих над Дніпром, і, уступами піднімаючись, розширюючись, інколи пістрявіючи мільйонами сонячних плям, інколи – у ніжних сутінках, царював вічний Царський сад. Старі чорні гнилі, балки парапету, не перегороджували шляхи прямо до обривів на страшній висоті. Прямовисні стіни, заметені завірюхою, падали на нижні далекі тераси, а ті розходилися все далі і ширше, переходили в берегові гаї над шосе, що вилися берегом великої річки, і темна скута стрічка текла туди, в імлу, куди навіть з міських висот не сягає людське око…»

У цьому Місті 3 (15) травня 1891 року в родині Афанасія Івановича Булгакова і його дружини Варвари Михайлівни, в дівоцтві Покровської, народився їх первісток Михайло. Всього ж у цій родині виросло семеро дітей: вслід за первістком Мишком народилися на світ погодки Віра і Надія, за ними Варвара, Микола, Іван, Олена, у яких різниця у віці складала півтора-два роки. Афанасій Іванович – батько Булгакова, статський радник, професор Київської духовної академії по кафедрі історії західних віросповідань – був людиною неабиякою. Величезна працездатність поєднувалася в ньому з яскраво вираженою обдарованістю. Він знав мови – і стародавні, і нові, у нього був жвавий, легкий стиль, він багато із захопленням писав. Він був добрий до людей по-справжньому, без усякої зайвої сентиментальності. Судячи з його роботи «Французьке духівництво» та інших статтей, Афанасій Іванович був прихильником християнських ідеалів братерства, рівності і свободи, мріяв про устрій суспільства згідно з моральним законом.

Вихованням дітей займалася перш за все мати, яку Михайло називав «світлою королевою». У будинку вільно говорили французькою, стежили за культурним життям, вчилися музиці, мали серйозні захоплення. Батько, наприклад, був пристрасним садівником і дуже любив квіти. Миша досить рано проявив літературний хист (перше оповідання він виніс на сімейний суд у сім років), був хорошим оповідачем, грав на роялі, малював. А ще захоплювався ентомологією і колекціонував метеликів настільки грамотно, що його колекція в 1919 році була передана в Київський університет. Крім того, хлопчик мріяв про подорожі в далекі країни і збирав географічні карти.

Особливого достатку в будинку не було, але в ньому завжди панувала атмосфера любові. Родина, що швидко росла, часто переїздила і міняла адреси. У різний час Булгакови жили на Госпітальній, Ільїнській, Прозорівській вулицях, в Діонісієвському провулку, на Андріївському узвозі. Особливо теплі спогади зберіг письменник про квартиру на Андріївському, 13, де він жив з 1906 по 1913 рік, а вилетівши з гнізда, по можливості його відвідував.

Діти Булгакових отримали початкову домашню освіту, а продовжили навчання в 1-й Олександрівській гімназії. Миша провчився в ній вісім років, а потім цілком свідомо обрав медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Річ у тому, що троє братів матері були лікарями. Через сім років і Михайло отримав спеціальність лікаря з відзнакою.

* * *

Ще будучи студентом, М. Булгаков повінчався 26 квітня 1913 року з дочкою поважного чиновника Тетяною Миколаївною Лаппою (він називав її Тасею). Але через рік почалася Перша світова війна, і Михайло як майбутній медик почав працювати в госпіталях, після закінчення університету добровольцем пішов на фронт і пройшов там хорошу хірургічну практику. Тася слідувала за ним і теж працювала – сестрою милосердя. Звістка про революцію застала їх у Вяземській земській лікарні. Весною 1918 року вони виїхали додому. На жаль, згоріла дача Булгакових, де так недавно безтурботно відпочивала численна рідня і ставилися п’єски й інтермедії Михайла. Булгаков не мав ніяких звісток від братів (вони опинилися пізніше в Парижі, де і залишилися жити). Кожна нова влада оголошувала свою мобілізацію, у тому числі й медиків. Так, за наказом денікінського командування Михайло відправився на Північний Кавказ, де вже йшла громадянська війна.

В одній з автобіографій Михайло Афанасійович пригадував, що саме тоді, в 1919 році, «їдучи в розхитаному поїзді, при світлі свічечки, вставленої в пляшку з-під гасу, написав перше маленьке оповідання», а потім опублікував його в газеті «Грозний». На початку 1920 року у Владикавказі Булгаков переніс важкий тиф, а коли видужав, госпіталь розформували, а сам лікар опинився без роботи. Тетяна Миколаївна розповідала, як вони тоді голодували. І Михайло Афанасійовича вирішив зайнятися літературною працею: співробітничав у російському театрі, що відкрився у Владикавказі, де зарплати не давали, але підкидали дещо з продуктів, і писав у російськомовні газети. Два роки пройшли в активному пошуку. Перші проби пера виявилися вдалими: п’єси драматурга-початківця «Глиняні женихи», «Самооборона», «Паризькі комунари» були відзначені, а останню Головрепертком навіть рекомендував до постановки в московських театрах. Булгакову стало ясно, що це його шлях.

У 1921 році, погостювавши декілька днів на батьківщині, подружжя виїхало до Москви. Звідти Михайло Афанасійович вже через півтора місяця напише: «Шлях пошуків праці і спеціальність, намічені мною ще в Києві, виявилися абсолютно правильними». Не похитнули цю упевненість і труднощі – не було ні грошей, ні речей, ні житла, ні роботи. Першу квартиру Булгакови отримали після того, як звернулися за допомогою до Н. К. Крупської. Це була кімната на Садовій, 10, куди в «Майстрові і Маргариті» Булгаков поселить своїх героїв.

Занурившись у літературне життя столиці, М. Булгаков працював спочатку секретарем літвідділу Головполітосвіти, а потім влаштувався фейлетоністом у газету «Гудок», де зібралася напродив талановита братія: Олеша, Катаєв, Ільф, Петров, Паустовський. Писав він ще для берлінської російської газети «Напередодні». У додатку до неї, а також у журналі «Рупор» вийшли у світ «Дияволіада», «Записки на манжетах», «Пригоди Чичикова», «Сорок сороків», «Фатальні яйця», «Дорожні замітки», «Багряний острів» та інші. Всього за рік Булгаков написав роман «Біла гвардія» про події громадянської війни на півдні країни; у журналі «Росія» вийшли перші 13 розділів, але повністю він був надрукований тільки в 1966 році. «Роман цей я люблю понад усі мої речі», – зізнавався Булгаков. На його основі він незабаром створив п’єсу «Дні Турбіних», яку прийняв до постановки Московський художній театр.

Весною 1924 року, коли закінчувалася робота над «Білою гвардією», Булгаков розлучився з дружиною. В їхніх відносинах багато що змінилося: один із знайомих побачив Тетяну Миколаївну «мовчазною і сумною жінкою», а Михайло Афанасійович переживав злітну пору. Він був «стрункий, широкоплечий, вище середнього зросту. Світле волосся зачесане назад, високий лоб, сіро-блакитні очі, хороше, мужнє, виразне обличчя, що привертає увагу». Так описувала його одна з сучасниць. Місце Тасі зайняла Любов Євгенівна Білозерська, що недавно повернулася з еміграції, якій закоханий автор присвятив «Білу гвардію». Вона була яскравою індивідуальністю, талановитою, високоосвіченою і упевненою в собі, знала кілька іноземних мов, перекладала для Булгакова матеріали про Мольєра, записувала під його диктування і редагувала. За роки їх шлюбу були створені «Дні Турбіних», «Багряний острів», «Зойчина квартира», багато сторінок п’єс «Кабала святош», «Адам і Єва», а також перша редакція книги «Майстер і Маргарита», в героїні якої не можна було не побачити рис Білозерської.

Починаючи з жовтня 1926 року «Дні Турбіних» тріумфально йшли на сцені МХАТу. Цю виставу давали 250 разів. «Багряний острів» поставив О. Таїров у Камерному театрі. «Зойчину квартиру» побачили москвичі і кияни. М. Волошин, а також В. Вересаєв порівнювали блискучий початок творчої біографії Булгакова з Львом Толстим. Проте такий могутній прорив у літературу в офіційних колах викликав спочатку вичікувальну, а потім негативну реакцію: різко критикувалася повість «Фатальні яйця», а з приводу «Собачого серця» Головліт дав висновок: «Річ у цілому недопустима». Відношення до Булгакова різко змінилося і перетворилося на справжнє цькування, його стали звинувачувати в співчутті білим, у контрреволюції, а прихильники письменника отримали ярлик «підбулгачники». Нову п’єсу «Біг», що завершувала тему громадянської війни і утілювала крах білогвардійського руху в образі Хлудова, затримали на стадії репетицій і не допустили до постановки. Спектакль «Мольєр» («Кабала святош») після п’ятирічної роботи над ним і всього лише семи вистав зник з афіш. Загалом, спектаклі знімалися Головреперткомом, а нові твори ніхто не наважувався друкувати. Хоча за межами СРСР – в Англії, Франції, США – твори Булгакова мали успіх. Але автора туди не випускали. У вересні 1926 року його вперше викликали на допит в ОДПУ. Пізніше на квартирі письменника провели обшук і вилучили записи з щоденника і повість «Собаче серце». Документи, що зберігалися до недавнього часу під грифами секретності, свідчать про те, що Булгаковим і його творчістю займалися пильно. Ось один з них, датований 29 січня 1929 року: «У Політбюро ЦК ВКП(б). Тов. Сталіну. З питання про п’єсу Булгакова «Біг» повідомляю, що члени комісії ознайомилися з її змістом і визнали політично недоцільною постановку цієї п’єси в театрі. К. Ворошилов».

* * *

Позбавлений роботи і коштів для існування, раніше гордий і сильний, поза творчістю існувати він не міг, в дні відчаю Булгаков носив у кишені пістолет і готовий був накласти на себе руки. Сімейне життя теж дало тріщину, у Булгакова з’явилося нове захоплення – Олена Сергіївна Шиловська, дружина відомого воєначальника, що захоплювалася творчістю письменника. Чоловік знав про це захоплення, але, вважаючи, що воно скоро мине, не загострював відносин. Характер у Булгакова був нелегкий, він не підкорявся зовнішньому впливу і важливі рішення ухвалював сам. Ось і тепер, не зважаючи на те, що у Шиловської двоє маленьких дітей, їх відносини, що тривали протягом трьох років, завершилися шлюбом. У жовтні 1932 року Олена Сергіївна з молодшим сином переїхала до Булгакова. До речі, для обох це був третій шлюб. На той час хмари над головою письменника розійшлися, але пережити весь жах, що відбувався в попередні три роки, Михайлу Афанасійовичу допомогли обидві люблячі жінки – і дружина, і «таємний друг» Шиловська.

Безвихідь, в якій тоді опинився опальний письменник, змусила його зробити божевільний крок – звернутися особисто до Сталіна і, пояснивши весь жах свого становища, попросити «про вигнання за межі країни». Лист був відправлений 28 березня 1930 року, а 18 квітня в квартирі Михайла Афанасійовича пролунав громом телефонний дзвінок – вождь сам побажав говорити з ним. Після цього гнів змінили на милість: Булгаков отримав роботу режисера у МХАТі. Важко сказати з упевненістю, що вплинуло на хід подій. Багато хто вважав, що певну роль зіграло самогубство В. Маяковського, що трапилося за декілька днів до цього (14 квітня). Готовий до такого ж кроку Булгаков міг істотно зіпсувати престиж країни і репутацію самого «батька народів».

Михайло Афанасійович, що буквально відродився, отримав новий творчий заряд і був нескінченно вдячний Сталіну за турботу. У подяку з’явилася п’єса про юність вождя, що отримала остаточну назву «Батум». Але Сталін висловив сумнів у необхідності такої постановки, і репетиції були згорнуті.

* * *

1930-ті роки були для письменника, драматурга і актора Булгакова дуже нелегкими. Коли на сцену МХАТу повернулися «Дні Турбіних» і після закінчення спектаклю завісу давали 20 разів, Булгаков написав другові, що «авторові цієї п’єси повернена частина його життя». Але подальшу частину життя йому безбожно отруювали, бо все, що було створене, виходило за рамки звичного: не всі могли мислити по-булгаковськи. Непросто складалися взаємини в колективі, де творили реформатори театру Станіславський і Немирович-Данченко, а грали актори, імена яких ми вимовляємо тепер з благоговінням: І. Москвін, О. Кніппер, А. Тарасова, А. Кторов, М. Яншин, О. Грибов, О. Андровська… Не було кінця зауваженням і переробкам готових речей, їх то дозволяли, то забороняли, затягуючи строки постановок. На чию тільки думку не доводилося зважати авторові! Дуже характерна в цьому сенсі історія створення інсценізації романа Сервантеса «Дон Кіхот». Цю роботу запропонував зробити М. Булгакову режисер театру ім. Вахтангова В. Куза. Драматург справився з нею: 3 грудня 1937 року уклав договір із театром, а 8 жовтня (менше ніж через рік) інсценування було готове. Йому належало дістати схвалення Комітету у справах мистецтв, але П. Керженцев, що очолював цю установу, в своїх зауваженнях зажадав: «Треба зробити так, щоб відчувалася сучасна Іспанія!» Дозвіл Головреперткома був отриманий у січні наступного року. У квітні вахтанговці почали репетиції, але незабаром через якісь причини припинили, тому автор відправився в Ленінградський БДТ і уклав договір з ним. Відзначимо, що це відбулося в листопаді 1939 року, коли Михайло Афанасійович уже був серйозно хворий і навіть склав довіреність на ім’я дружини на ведення всіх своїх справ, а також заповіт. Театр Вахтангова відновив роботу над «Дон Кіхотом», але в строки не уклався, прем’єра спочатку планувалася на січень 1940 року, а відбулася тільки 8 квітня 1941-го, коли Булгакова вже не було в живих.

Булгаков мав величезний творчий потенціал. За якісь десять років він створив стільки п’єс і інсценувань для драматичних театрів, лібрето для оперних постановок, літературних шедеврів! Це була пора розквіту його обдаровання, коли з’явилися блискучі твори: біографічна книга про улюбленого драматурга Мольєра для горьківскої серії «Життя видатних людей», п’єси «Кабала святош» (або «Мольєр»), «Блаженство» («Іван Васильович»), «Олександр Пушкін» («Адам і Єва»), а також чудовий памфлет «Театральний роман» з присвяченням «Таємному другу, що став явним, дружині моїй Олені. Ти здійсниш зі мною останній мій політ».

У 1934 році Булгаков став членом Спілки письменників. У 1936-му, після конфлікту з режисером МХАТу М. Горчаковим, відмовився працювати там, де, як він висловився, робили замах на його творчість, і поступив у Великий театр лібретистом-консультантом, пообіцявши робити одне лібрето в рік. Він устиг створити «Чорне море» про події на Перекопі, «Мінін і Пожарський», «Мадам Фіфі» (або «Рашель»), «Петро Великий», серед задумок були опери «Війна і мир», про князя Володимира – хрестителя Русі – і багато чого іншого. Михайло Афанасійович не раз пропонував свої твори столичним театрам (Сатири, Красному, Робітничої молоді), а також Великому драматичному в Ленінграді, Харківському театру російської драми, Бакинському робітничому. Він не тільки писав, брав участь у постановках, але і грав на сцені, наприклад у «Турбіних» або «Піквікському клубі», де виконував роль Судді. Ще одним напрямом його пошуку були кіносценарії для студій «Союзфільм» і «Укрфільм». З поміж багатьох робіт він хотів зняти «Пригоди Чичикова». Не зміг утриматися Булгаков від участі у виданні зібрання творів Мольєра і зробив переклад п’єси «Скупий». Він спеціально займався італійською й іспанською мовами: першу вивчав як мову опери, другу – Сервантеса. І найголовніше: протягом 20 років М. Булгаков безперервно і болісно створював головну працю свого життя – роман «Майстер і Маргарита».

Час початку роботи над «Майстром і Маргаритою» Булгаков у різних рукописах датував то 1928-м, то 1929 роком. У першій редакції роман мав декілька варіантів назви: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Гастроль». Перша редакція «Майстра і Маргарити» була знищена автором у березні 1930 року після отримання звістки про заборону п’єси «Кабала святош» («Мольєр»). Про це він повідомив у листі уряд: «І особисто я, своїми руками, кинув у піч чернетку роману про диявола…»

Робота над «Майстром і Маргаритою» поновилася в 1931 році. До роману були зроблені чорнові накреслення, в яких вже з’явилися Маргарита й її тоді ще безіменний супутник – майбутній Майстер, а Воланд обзавівся почтом.

Друга редакція, що створювалася до 1936 року, мала підзаголовок «Фантастичний роман» і варіанти назв: «Великий канцлер», «Сатана», «Ось і я», «Чорний маг», «Копито консультанта».

Третя редакція, почата в другій половині 1936 року, спочатку називалася «Князь тьми», а потім, у 1937 році, з’явився знаменитий тепер заголовок «Майстер і Маргарита».

Булгаков поспішав завершити роман, оскільки відчував, що здоров’я його стає все гірше і гірше. На одній із сторінок рукопису «Майстра і Маргарити» зроблений короткий запис: «Дописати, перш ніж померти!» Найбільш активна робота над романом йшла весною 1938 року.

Роман «Майстер і Маргарита» став для Булгакова Реквіємом, який увібрав у себе всі ідеї і помисли письменника, що так або інакше звучали в ранніх творах. Він насичений складною філософською і етичною проблематикою, охоплює широке коло тем. У романі гостро поставлені питання про сенс людського життя, про істину, справедливість, про призначення мистецтва, про добро і зло – загальнолюдські проблеми гуманізму. Оригінальна філософська концепція роману поєднується у Булгакова з гострою політичною сатирою.

Останні виправлення до тексту «Майстра…» письменник диктував дружині 13 лютого 1940 року, а 10 березня його не стало.

Коло ліжка чоловіка, що вмирав, Олена Сергіївна дала клятву надрукувати роман. Книга пролежала в архівах вдови 20 років і дочекалася свого часу. Вона перетнула межі СРСР і увійшла до «десятки» кращих творів літератури ХХ сторіччя в багатьох країнах світу. На основі булгаковського роману створені п’єси, кінофільми, балети, мюзикли і навіть симфонія. З’явилася величезна кількість досліджень, в США випущена міжнародна булгаковська бібліографія. Загалом, ця книга захопила уми людей, що читають і мислять. Ціною величезних зусиль О. С. Булгакова дотримала слова, аж до дрібниць – наприклад, віддала гонорар за роман першій людині, яка після публікації поклала квіти на могилу автора на Новодівичому кладовищі.

Сучасні тиражі книг Булгакова обчислюються мільйонами екземплярів. Об’єм дослідницької і мемуарної літератури про письменника величезний, сотні книг присвячені аналізу його творчої спадщини, випущена спеціальна «Булгаковська енциклопедія», створені булгаковські сайти в Інтернеті.

Булгаков стає для нас все ближчим і доконче потрібним. Про нього можна сказати словами, що були звернені до його улюбленого драматурга Мольєра: «Для його слави нічого не по трібно, він потрібний для нашої слави».