А. Тесленко. З книги життя. Оповідання{12}

Видавництво «Вік». Українська бібліотека. № 21. Стор. ХХ+305. Ц. 85 к.

Мало не через всі оповідання Тесленка проходить один своєрідний і без кінця тужливий мотив. Це — почуття розладу між спокійним, гармонійним життям, вічною красою природи і дисгармонійним, повним страждання і неправди існуванням людини. В природі все — краса, спокій: «ліс, поле, місяченько, зорі, соловей щебече…». Жито, неначе море, яке хвилюється, оксамитом зеленим полискується. Рижій, коноплі зеленіють латками. Ячмінь пішов смугою геть, понастовбурчував вусики»… «Верби стремлять тут ось і там, кудлаті, присадкуваті. Тополі он підіймаються вгору, білі, срібно-зелені… воля!» А серед людей — холодний егоїзм, злоба переможців, байдужість «сильних во плоті» і одвічне, безмежне горе темного, загнаного люду. Весь зміст міжлюдських відносин для Тесленка вкладається в коротеньку латинську приказку «Homo homini lupus» — людина людині вовк. В нього єсть навіть оповідання під назвою: «В пазурах у людини» — така характерна для нього назва!

Яскраво висловленою ідеєю чи невиразним натяком цей тесленківський дуалізм природи і людини проходить через всі його оповідання, і скрізь природа прекрасна, гуманна навіть, а люди — хижі, злі, коварні. На тлі чудового лугу, в цвітучій балці відбувається трагедія «хуторяночки». Між «кленками, вишеньками, любистком» в глухому затишному кутку кладовища знаходить спокій Оленка, що всією душею бажала боротись з народним лихом і впала жертвою людської жорстокості («Страчене життя») і т. д. і т. д.

Улюблений образ Тесленка — образ страдальця чи страдалиці, жертви ненормальних обставин нашого життя. Його герої — це «струджені і знеможені», «пригноблені, зневажені». Їх автор оточує всією ніжністю свого змученого серця, окружає ореолом героїзму.

Він любить рисувати цей тип, бо, зустрічаючись з ним, полюбив його, бо й сам до нього належав; через те, може, в його оповіданнях так багато ліризму, зворушливого і щирого, далекого від усякої афектації.

Творчість Тесленка ніколи не виходить за межі його спостережень, за межі того, що він сам бачив у дійсності і зазнав на собі. Його оповідання — це об’єктивації поодиноких моментів його власного життя, його художня автобіографія — стремління якнайправдивіше розказати якийсь епізод з своєї життьової мандрівки, якнайточніше зафіксувати те, що йому траплялось, робить з деяких, слабших, творів нашого автора — якісь фотографічні знімки; йому бракує іноді викінченості, пластичності образу, сили виразу. Іноді його оповідання вражають своєю наївною тенденційністю («На чужині»). Але в кращих з-поміж них («Страчене життя», «Школяр», «Хуторяночка») і суцільність, і повнота чуття, і художня правда. В невеличкому, непершорядному таланті Тесленка було щось таке, що обіцяло дальший розвій, обіцяло певну літературну силу, і чому розвинутись уперто не давали чотирьохлітнє заслання, блукання на чужині, бідування дома і, нарешті, хвороба.

Основний настрій книжки — безнадійно песимістичний. Він яскраво проступає вже в перших оповіданнях, як-от: «Син», «За пашпортом», «Школяр». Заслання тільки поглибило його, і в таких останніх передсмертних нарисах бринить уже повне зневір’я, цілковита безнадійність («В пазурах у людини», «Поганяй до ями» і т. і.).

Мова в Тесленка гарна, проста, безпретензійна, хоч, на жаль, трохи підсолоджена зменшуючими словами («гарнесенький», «соромливенький», «млявенький», «щічки»); фраза уривчата, коротка; синтаксис щиро народний.

Видані оповідання «Віком» чепурно і недорого. Псує враження тільки обложка — вульґарна, зелена, з «малоросійським» краєвидом: хата, вишеньки, тополя, ставок…

До книжки додано портрет автора і дуже тепло написану статтю С. Черкасенка.

1912