П. Куліш. Чорна рада, Хроніка 1663 р.{144}

Стаття й редакція О. Гермайзе. Видавн. «Книгоспілка». Серія «Літературна бібліотека». К., 1925. Стор. ХХХІІ+215. Ц. 80 к.

«Чорна рада» — центральний твір Куліша-художника. Написана перед Кирило-Мефодіївського катастрофою 1847 р., вона репрезентує ранній період Кулішевої творчості, коли її автор ще вагався поміж романтичним захопленням козаками (що навіювали йому українські джерела) та суворо-критичним до тих козаків відношенням, якого зерна сіяли в ньому польські «культурники» та російські «государственники». Таким чином, в повісті Кулішевій в один узол в’яжуться і сліди юнацької ідеалізації, і зародки пізніших неґативних поглядів, що виявилися в епілозі до «Чорної ради» та «Истории воссоединения». Проте публіцистичні тенденції ще не виступають різко і ніде не проривають художньої тканини оповідання. Це й дало привід одному з перших дослідників Куліша, небіжчику Маковеєві заявити, що «Чорна рада» є твір чисто художній, чужий яким-будь виразним тенденціям. «Ми не бачимо тут, — пише Маковей, — того звичайного у нього (Куліша) в пізніших літах накручування фактів на лад поставленої завчасу програми». Має значення «Чорна рада» і як перший у нас (і досі не перевищений) зразок історичної повісті, і як певний етап нашої літературної мови, яку Куліш так хотів підняти над конкретністю народного слововживання, визволивши її від систематичного, мовляв він, «замужичування». От через що відсутність повісті на нашому книжковому торзі почувалася так сильно, і от чому читач має дякувати «Книгоспілці» за нове її видання.

До тексту повісті видавництво додало статтю О. Ю. Гермайзе, спеціально для видання написану. Першим своїм розділом ця стаття вводить нас в розуміння доби, з подій якої взято фабулу, а другим розділом — знайомить нас з Кулішевими поглядами на цю добу, з’ясовуючи нам загальну тенденцію повісті та генезу головного її персонажа, попа-полковника Шрама. В обох розділах своєї передмови О. Ю. Гермайзе навів чимало фактичного матеріалу, що поглиблює найчастіше стрівані тепер у популярній історичній літературі схематичні характеристики великого соціального зрушення XVII в. (Покровський, Рожков). Цілою низкою прикладів виясняє він переплутані взаємовідносини козаків, міщанства, шляхти та поспільства, і ті глибокі антагонізми соціальні, що фатально приводили до провалу всі кроки старшинського автономізму. В генезі головних концепцій повісті О. Гермайзе прекрасно визначає ролю козацьких літописців — Самовидця з його драматичною розповіддю про події 1663 р. і особливо Грабянки, що, бувши свідком щораз міцнішого впливу Москви й вірність Москві розглядаючи як заповіт Богдана Хмельницького, мусив особливо подобатись Кулішеві. Ідеальний образ Шрама, безперечно, підказаний фразою, якою літописець замикає свою характеристику Сомка і паволоцького полковника Поповича: «Аще би сій два союзніе мужи: Попович, глаголю, и Сомко доліе пожили, то могли бы старого Хмелницкого ділем слідствовати».

На карб авторові можна покласти хіба одно: прекрасно схарактеризувавши «Чорну раду», він надто побіжно спинився на дальшій еволюції Куліша в його поглядах на козаччину.

Хотілося б ще побачити у вступній статті О. Гермайзе і третій розділ — історично-літературну характеристику повісті, але ми, розуміється, знаємо, як несправедливо було б вимагати від автора-історика того, що виходить поза межі його основного інтересу.

В кінці книги читач знайде докладні і цікаві примітки, що займають 15 сторінок.

З технічного боку книжка задовольняє, хоча слід би побажати якогось ширшого шрифту для вступної статті.

1925